Читати книгу - "Старша Едда. Епос"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Конунга я
цінувала сильніше,
ніж разом усі
діси Владики[488];
стала я нині
дрібна, як листочок
у кроні верби,
через княжу загибель.
20
Втратила я
на престолі й на ложі
любого мужа
з вини синів Ґ'юкі;
з вини синів Ґ'юкі
болить мені серце,
їхня сестра
гірко ридає.
21
Так цього люду
землі спустошаться,
як ви самі
клятви дотримали;
не будеш ти, Ґуннаре,
золотом тішитись;
персні твої
згублять тебе,
бо не дотримав
присяги ти Сіґурду.
22
Часто бувало
тут веселіше,
ніж коли Сіґурд
Грані сідлав
і вирушив сватати
Брюнхільд для родича,
жону лиховісну,
лихої години».
23
Тоді мовить Брюнхільд,
Будлі дочка:
«Втратить та жінка
мужа й дітей,
яка тебе, Ґудрун,
до сліз довела
і вранці тобі
мову вернула».
24
Тоді мовить Ґулльронд,
Ґ'юкі дочка:
«Мовчи ти, ненависне
всім твоє слово;
героя шляхетного
ти погубила;
жене тебе хвиля
злої недолі,
в сильній скорботі
сім королів
і свара велика
поміж жіноцтвом».
25
Тоді мовить Брюнхільд,
Будлі дочка:
«Винен єдиний
Атлі у злочинах,
Будлі нащадок
і кревний мій брат[489].
26
Ми зріли — в чертогах
володаря гунів
вогонь змієложа[490]
князя оздобив;
дорого я
за той шлях заплатила,
того не забуду,
допоки жива».
27
Стояла вона,
сили збирала,
палали у Брюнхільд,
Будлі дочки,
очі вогнем,
отрутою дихала,
коли вона зріла
Сіґурда рани.
Потім Ґудрун вирушила через ліси і пустки до Данії й була там при Торі, доньці Хакона, сім півріч. Брюнхільд не бажала жити по смерті Сіґурда. Вона веліла вбити вісім своїх рабів і п'ятьох служниць. Тоді кинулася вона на меч і померла, як сказано у «Короткій пісні про Сіґурда».
Коротка пісня про Сіґурда
1
Було якось, Сіґурд
Ґ'юкі зустрів,
Вьольсунґ юний,
собі на шляху;
отримав довіру
двох він братів,
вони обмінялися
кревними клятвами.
2
Дари він дістав
і дівчину гарну,
Ґудрун юну,
Ґ'юкі дочку;
пили й розмовляли
багато днів поспіль
юний Сіґурд
і Ґ'юкі сини.
3
Потім по Брюнхільд
вони вирушали,
Сіґурд і сам
з ними поїхав,
Вьольсунґ юний
і вправний у битві;
за себе узяв би
її, коли б міг.
4
Сіґурд Південець[491]
меча клав між ними,
оголене лезо,
сяйнояскраве;
тої він жінки
не цілував,
гунський король[492]
не тримав у руках
діви, що віз
Ґ'юкі нащадкові.
5
Вона ще не знала,
за свого життя
ганьби і скорботи
і жодного горя,
не звідала сорому
й знати не знала;
та врешті спіткав її
присуд жорстокий.
6
Сіла вона
надворі підвечір,
таку вона мову
тоді повела:
«Хай буде Сіґурд,
леґінь пригожий,
у мене в обіймах —
або хай помре.
7
Про ці я слова
пошкодую потому:
його жінка — Ґудрун,
я ж — Ґуннара жінка;
нас норни жорстокі
надовго з'єднали».
8
Часто блукає
вона, повна злости,
по кризі й мерзлотах[493]
кожного вечора,
коли тая Ґудрун
лягає на ліжко
і Сіґурд її
огортає покровом,
коли гунський конунг
кохає дружиноньку.
9
«Ходжу я безрадісна,
сповнена смутку,
зроблю собі втіху
із темного задуму».
10
Зі злости вона
готувала убивство:
«Маєш ти, Ґуннаре,
втратити землі
мої і так само
мене саму;
ніколи з героєм
не буду щаслива.
11
Поїду туди,
де раніше жила
серед своїх
родичів кревних;
сяду я там
і житиму снами,
як Сіґурда ти
життя не позбавиш
й не зробишся вищим
за інших героїв.
12
Хай син вирушає
слідом за батьком,
жити недовго
юному вовкові[494].
Як же інакше
втишитись може
помсти палання,
коли син живий?»
13
Печальним став Ґуннар
і зажурився,
у тяжких роздумах
сидить цілу днину;
він геть не відав
і певний не був,
як учинити
йому найкраще,
як учинити
йому найліпше,
бо коли Вьольсунґ
піде з життя,
буде для всіх
втрата велика.
14
Він і про інше
думав не менше:
бо не бувало
такого ніколи,
щоб королівство
княгиня полишила.
Кличе на раду
він тоді Хьоґні,
якому в усьому
він довіряв:
15
«Єдина мені
Брюнхільд миліша,
Будлі дитина,
жінка прегарна;
радше я власне
віддав би життя,
аніж дівочі
втратив дари.
16
Хотів би ти мати
скарб нашого князя?
Добре було би
золотом Райну[495]
нам володіти
і порядкувати,
сидіти в багатстві,
тішитись щастям».
17
Хьоґні єдине
на те відповів:
«Нам від такого
краще не буде,
коли ми мечами
зруйнуємо клятву,
клятву зруйнуємо,
й нашу довіру.
18
Нема на землі
щасливішого люду
за нас чотирьох,
народу правителів,
а поки живе
гунських військ Бальдр[496],
величнішого
не вродить земля,
як ми п'ять синів[497]
шляхетного роду
за довге життя
у змозі зростити.
19
Я знаю напевно,
звідки йде хвиля:
Брюнхільд не може
приборкати люті».
Ґуннар мовив:
20
«Ґуторм повинен
скоїти вбивство,
брат наш найменший,
люттю засліплений;
він там не був,
як слово давали,
як слово давали
і нашу довіру».
21
Згодився легко
скорий на дії,
Сіґурда серце
мечем прохромив.
22
Тут же помстився
герой у чертогу
і кинув меча
у скорого в діях;
Ґуторма трапив
гартований Ґрам,
сяйне залізо
з конунга рук.
23
Його розрубало
на дві половини,
руки й голівонька
нарізно впали,
ноги летіли
аж на подвір'я.
24
Спала Ґудрун
там на ложі,
геть-чисто безжурна,
коло Сіґурда,
а як прокинулась,
то побачила:
друг Фрейра її[498]
лежить у крові.
25
Вона так ламала
руки свої,
що міцносердий
на ложі підвівся:
«Не побивайся ти,
Ґудрун, так гірко,
жінко прекрасна,
брати твої цілі.
26
Надто ще юний
мій спадкоємець,
не зможе втекти
з вражого двору;
готують вони
чорну й нечувану
справу нову
нині на раді.
27
На тінґ не зберуться
подібні до нього
сестри сини,
хоч сімох породила б[499].
Знаю напевно,
звідки йде лихо:
Брюнхільд єдина
винна у всьому.
28
Діва мене
одного кохала,
того, хто Ґуннару
кривд не чинив;
я не ламав
даної клятви,
мене не назвуть
його жінки коханцем».
29
Над конунгом мертвим
жінка зітхала
і так ламала
руки свої,
що задзвеніли
келихи в домі,
заґелґотали
гуси на дворі.
30
Тоді засміялась
голосно Брюнхільд,
Будлі дочка,
від щирого
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Старша Едда. Епос», після закриття браузера.