Читати книгу - "Граф Дракула"

Щоденник лікаря Сьюарда

4 вересня.

Пацієнт зоофагос ще продовжує мене цікавити. У нього був лише один напад; це сталося вчора в звичний час. Саме перед сходом сонця його охопила стурбованість. Служник був знайомий із цими симптомами і зараз же послав по допомогу. На щастя, люди прибігли саме вчасно, оскільки зі сходом сонця він став таким буйним, що їм довелося напружити сили, аби його стримати. Але за п'ять хвилин він почав поступово заспокоюватися і врешті-решт упав у якусь меланхолію.

Пізніше.

Нова зміна у мого хворого. О п'ятій годині я зазирнув до нього, і він здавався таким же щасливим і задоволеним, як завжди. Він знову ловив мух і ковтав їх, роблячи щоразу відмітку нігтем на стіні. Побачивши мене, він підійшов до мене і вибачився за свою погану поведінку, потім дуже покірно попросив мене перевести його назад до своєї кімнати і повернути записник. Я вирішив, що слід підбадьорити хворого, тому розпорядився перевести Ренфілда до його палати з відкритим вікном. Він знову розсипав цукор на підвіконні і наловив цілу купу мух.

Він їх більше не їсть, а збирає в коробочок, як і раніше, і вже оглядає всі кутки кімнати в пошуках павука.

Опівночі.

Знову в нього зміна. Я відвідав Люсі, яку застав у хорошому стані, і, повернувшись назад, зупинився біля хвіртки, щоб подивитися на захід сонця, як раптом знову почув його крики. Оскільки кімната виходить саме на цей бік, то я чув усе чіткіше, ніж вранці. Це боляче вдарило мене по нервах — перехід від захоплення яскравою пишністю заходу сонця з його розкішними барвами, які оживляли похмурі хмари і темну воду — до жахливої суворої дійсності моєї кам'яної будівлі, сповненої тремтливого горя і всього того, що так обтяжує мою душу. В міру того, як сонце заходило, шаленство Ренфілда поступово зменшувалося; як тільки сонце зовсім сіло, хворий вислизнув із рук тих, хто його тримав, і знесилений опустився на підлогу. Дивно, проте, яка сильна буває реакція у божевільних: за якихось п'ять хвилин він знову спокійно стояв на ногах і озирався довкола. Я зробив служникам знак не тримати його, оскільки мені цікаво було бачити, що він зробить. Він підійшов до вікна і викинув залишки цукру; потім узяв свій коробочок із мухами, випустив полонянок і викинув коробочок за вікно; потім зачинив вікно і сів на ліжко. Все це здивувало мене, і я запитав його: «Хіба ви більше не розводитимете мух?» — «Ні, — відповів він, — уся ця погань мені набридла!» Ось вражаючий тип! Хотілося б мені розібратися в складі його розуму або ж осягнути причину раптових змін… Стривайте! Розгадку, здається, вже знайдено — якби тільки дізнатися, чому в нього був пароксизм на повний місяць і при заході сонця.

Невже сонце в певні періоди погано або, точніше, збудливо впливає на деякі натури — так само, як місяць? Побачимо!..

Телеграма Сьюарда, Лондон,

Ван Хелзінку, Амстердам

4 вересня.

Пацієнтці сьогодні значно краще.

Телеграма Сьюарда, Лондон,

Ван Хелзінку, Амстердам

5 вересня.

Хворій набагато краще. Хороший апетит, спокійний сон. Весела. Рум'янець повертається.

Телеграма Сьюарда, Лондон,

Ван Хелзінку, Амстердам

6 вересня.

Жахлива зміна на гірше. Приїжджай негайно. Я не телеграфуватиму Холмвуду, доки не побачуся з тобою.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

Лист лікаря Сьюарда до Артура Холмвуда

6 вересня.

Дорогий мій Арчі! Мої сьогоднішні новини не особливо хороші. Люсі сьогодні вранці помітно змарніла. Однак, це дещо й полегшило нам справу тому що перелякана виглядом Люсі, місіс Вестенр сама звернулася до мене за порадою. Я скористався з цього і сказав їй, що Ван Хелзінк, мій старий учитель, знаменитий діагност, якраз приїжджає до мене в гості і що я в такому разі разом із ним займуся здоров'ям її дочки. Отже, тепер ми можемо діяти вільно, не викликаючи підозр, що при її небезпечному становищі могло б закінчитися катастрофою; а для хворої Люсі це було б згубним.

Якщо станеться що-небудь непередбачене, я відразу ж напишу тобі, отже моє мовчання сприймай як знак того, що все гаразд.

Вічно твій, Джон Сьюард.

Щоденник лікаря Сьюарда

7 вересня.

Ван Хелзінк приїхав знову. Перш за все він запитав мене, чи повідомив я Артуру всі симптоми хвороби Люсі. Я відповів негативно. Він схвалив мій вчинок, потім запропонував мені записувати весь подальший хід хвороби якнайретельніше, стверджуючи, що випадок з Люсі виявиться, можливо, одним із найцікавіших у медицині всього світу. Але повідомити подробиці він відмовився, кажучи, що йому самому не все зрозуміло і що він не зовсім упевнений в діагнозі.

Коли ми прийшли, місіс Вестенр негайно ж вийшла нам назустріч. Вона була стривожена, але не до такої міри, як я цього чекав. Нас із Ван Хелзінком провели до кімнати Люсі.

Якщо вчорашній вигляд її мене вразив, то сьогоднішній приголомшив. Вона була бліда, як примара; побіліли навіть губи і ясна, щоки запали, а вилиці дуже випиналися; болісно було дивитися і слухати, з яким зусиллям вона дихає. Люсі лежала нерухомо і, мабуть, не мала сили говорити, тому якийсь час ми всі мовчали. Потім ми обережно вийшли з кімнати. Тільки-но за нами зачинилися двері, Ван Хелзінк швидко пройшов коридором до наступних дверей, які виявилися відчиненими. Ми ввійшли туди. Він гарячково причинив двері й вигукнув: «Боже, це жахливо! Не можна гаяти ні хвилини. Вона помре! У неї так мало крові, що потрібно негайно зробити переливання. Хто з нас, ти чи я, пожертвує собою?»

— Я молодший і здоровіший, професоре.

— У такому разі приготуйся зараз же; я принесу свою сумку.

— Я готовий.

Сходячи вниз сходахми, ми почули стукіт у двері; коли ми дійшли до передпокою, то побачили, що служниця щойно відчинила двері та впустила Артура. Він кинувся до мене і сказав нетерплячим тоном:

— Джоне, я дуже турбувався. Я читав між рядками твого листа і був як в агонії; а оскільки батькові, краще, то я і поспішив сюди, щоб самому побачити, в чому справа. Цей джентльмен — лікар Ван Хелзінк? Я щиро вдячний вам.

Спочатку професор розсердився, що в такий момент йому перешкодили; але потім, придивившись до Артура і побачивши, що він має міцну статуру і чудове здоров'я, він змінив гнів на милість і, потискуючи