Читати книгу - "Ґоморра"

їх заарештовували, то один із них, уздрівши фотоспалахи та відеокамери, став реготати і підморгувати журналістам. Заарештували і здогадну «наживку», шістнадцятирічного хлопця, який подзвонив у двері, щоб виманити жінку. Доньці Кармели Аттріче теж було шістнадцять. Як тільки вона почула постріли, то відразу ж здогадалася, що трапилося; вийшовши на балкон, вона розплакалася. Слідчі також стверджували, що кілери повернулися на місце скоєного ними злочину. Їм дуже кортіло подивитися; їм немов хотілося подивитися на фільм, який вони самі ж зняли. Спочатку вони були акторами, а потім — глядачами, але фільм був той самий. Напевне, правду кажуть, що коли ти стріляєш, то пам’ять погано фіксує твої дії, тому ті хлопці й повернулися, бо дуже вже їм хотілося побачити, що вони натворили і на що перетворилося обличчя їхньої жертви. Я спитав Пікачу, чи були ті хлопці «бригадою» Ді Лауро, чи, може, їм просто хотілося таку створити. «Ще б пак! Дуже хотілося б! Але вони — звичайнісінькі ссикуни, а я бачив колись справжню бригаду».

Не знаю, чи вішав він мені спагеті на вуха або просто творчо склав докупи все те, про що говорили люди по всій Скампії, але його історія виглядала цілком правдоподібною. Пікачу розповідав її так ретельно і з такими подробицями, що у мене відпали майже всі сумніви. Хлопцеві явно приємно було бачити спантеличений вираз, з яким я його слухав. Пікачу сказав, що колись мав пса на ім’я Карека — як і у бразильського форварда, що грав у клубі «Наполі», котрий того року став чемпіоном. Цей пес полюбляв виходити на сходовий майданчик. Одного разу він когось рознюхав у квартирі напроти, яка зазвичай пустувала, і почав шкребтися у двері. Через кілька секунд з-за дверей пролунала автоматна черга, і кулі влучили прямо в Кареку. Свою розповідь Пікачу доповнив звуковими ефектами:

— Тра-та-та-та! Карека помирає на місці, а двері — геп! — вмить розчиняються.

Пікачу сів додолу, сперся ногами об низеньку стіну і удав, що тримає в руках автомат, зображаючи з себе вартового, який убив його пса. Вартовий завжди сидить за дверима, підпершись подушкою і розставивши ноги по краях дверей. Це — дуже незручна позиція, придумана спеціально, щоб не заснути. Але, перш за все, вона придумана для того, щоб гарантовано убити того, хто за дверима, а самому уникнути куль. Пікачу розповів мені, що в плані компенсації за убитого собаку його родині дали грошей та запросили до квартири. Квартири, де ховалася ціла бригада. Він запам’ятав усе: голі стіни і нічого, окрім ліжок, телевізора та стола.

Пікачу говорив швидко й енергійно жестикулював, описуючи, як виглядали ті люди і що робили. Вони були знервовані, заведені, а в одного з них на шиї висіли «лимонки». Лимонки — то ручні гранати, що їх носять на собі кілери. Хлопець розповів, що тих лимонок стояв біля вікна повен кошик. Каморра завжди плекала ніжну любов до гранат. Усі арсенали кланів безперервно поповнюються ручними гранатами та протитанковими гранатометами зі Східної Європи. За словами Пікачу, чоловіки годинами грали на ігрових приставках. Він визвався позмагатися з ними і всіх переміг. Завдяки тому, що він завжди перемагав, бойовики пообіцяли йому, що одного дня візьмуть із собою, щоб постріляти по-справжньому.

В одній з місцевих легенд йдеться, що Уґо Де Лючія був поведений на Winning Eleven — популярній футбольній відеогрі. Як повідомили інформатори, за чотири дні він не лише здійснив три убивства, але й примудрився зіграти весь відеочемпіонат з футболу. «Розкаяний» мафіозі П’єтро Еспозіто, на прізвисько Коджак, пригадує дещо більше за легенду. Якось він побував у будинку, де на ліжку перед телевізором розлігся Уґо Де Лючія і коментував новини, вдаючись до незвичного лексикону:

— Ми змайстрували ще дві болванки! А вони — одну в Терцо Мондо.

Телевізор — найкращий спосіб слідкувати за війною в реальному часі без необхідності робити при цьому телефонні дзвінки, за якими тебе можуть вичислити. З цієї точки зору увага масмедіа, спричинена війною в Скампії, стала в пригоді обом ворогуючим таборам. Але що насправді вразило мене, так це слово «болванка» — новий термін для означення вбивства. Цим терміном користувався навіть Нікачу; він говорив про «вироби», змайстровані кланом Ді Лауро та сепаратистами. Вираз «змайструвати або зробити болванку» прийшов із сфери трудових відносин, коли робота оплачується за якийсь поштучний обсяг виробів. Байдуже яких. Болванок, скажімо.

Ми з Пікачу пішли пройтися, і він розповів мені про хлопців, про реальний чисельний склад клану Ді Лауро. Я спитав, де вони вештаються, і він запропонував мені сходити до піцерії, куди вони ходять вечорами. Пікачу хотів продемонструвати мені, що знає їх усіх. Спочатку ми зустріли приятеля Пікачу, який певний час у минулому працював на Систему. Мій гід обожнював його і змальовував як справжнього боса; дітлахи, що працювали на Систему, заглядали йому в рота, бо на цього хлопця було покладене завдання постачати їжу втеклим і навіть робити покупки для родини Ді Лауро; принаймні так він стверджував. Його звали Тонімо Кіт-Кат, бо він пожирав гігантські кількості цих шоколадних батончиків. Кіт-Кат напустив на себе вигляд великого начальника, але я дав йому зрозуміти, іцо ставлюся до цього скептично. Коли йому набридло відповідати на мої запитання, він просто взяв і підняв свій светр. Усі його груди були поцятковані синяками: фіолетові кружальця з жовто-зеленими згустками ушкоджених капілярів посередині.

— Звідкіля це в тебе?

— Через жилет.

— Який жилет?

— Куленепробивний.

— А хіба від нього бувають такі синці?

— Ні, але оці «баклажани» — то кулі, що в мене вцілили.

Синці, або «баклажани», були результатом влучання куль, зупинених жилетом за кільканадцять міліметрів від тіла. Щоби привчити хлопців не боятися зброї, їх змушують вдягати жилет, а потім в них стріляють. Коли на тебе виходять з пістолетом чи автоматом, то одного лише жилета недостатньо, щоб переконати тебе не тікати. Жилет — не вакцина від страху. Єдиний спосіб прибрати страх — це продемонструвати, що пістоль можна нейтралізувати. Хлопці розповіли мені, що їх вивозили на село, за межі Секондільяно. Потім їм під футболки надягали жилети і вистрелювали в них половину обойми. «Коли в тебе влучає куля, ти падаєш на землю і не можеш дихати, ти хапаєш ротом повітря, але неспроможний вдихнути. Просто не можеш, і все. Наче тебе страшенно вдарили в груди, і ти відчуваєш, що ось-ось помреш… Але потім оклигуєш. І це — найважливіше. Після того, як у тебе влучили, ти оклигуєш». Кіт-Ката вчили — разом з іншими хлопцями — тримати удар кулі. Його