Читати книгу - "Артур і війна двох світів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я пропоную укласти угоду, бо лиш спільними зусиллями зможемо подолати негідника! — заявила принцеса.
Промовляла принцеса чудово, і пересвистувати її слова — саме задоволення. Та що вона може запропонувати королеві? Адже та має цілий полк бджіл, озброєних отруйними жалами?!
Королева уважно прослухала пересвист. Певно, промова Селенії занепокоїла її. Вона кілька разів пискнула, а Лінгванюх пересвистав.
— Яку трагедію ви пропонуєте?
Селенія і Артур здивовано перезирнулися. Про яку «трагедію» йдеться? Невже вона не вірить у перемогу сил Добра? Адже якщо вони поєднають сили, то переможуть Упиря і ніякої трагедії не станеться!
Лінгванюх висвистав щось королеві, а потім повернувся до принцеси.
— Стратегія! Королева мала на увазі стратегію! Який план ви запропонуєте?
І, нахилившись до принцеси, перекладач зашепотів:
— У королеви на язику росте волосинка, і вона хвилюється, що це хтось побачить… Тому не завпеди чітко вимовляє…
Таку важливу деталь треба не забувати, бо з королевою ліпше жити в дружбі!
— Стратегія дуже проста! Зі мною прибув найкращий лицар. Його звати Артур!
Хлопчик почервонів. У такий напружений час він не очікував компліменту.
— Він добре знає великий світ людей, бо сам походить із нього.
Після цього повідомлення зал заворушився і всі бджолині жала самі по собі завібрували. Людина завжди зостається основним бджолиним ворогом, навіть якщо вона маленького зросту. Вона або примушує комах працювати на себе, або викрадає у них мед, а їх труїть димом. Про людей у бджіл лиш неприємні спогади. Тому, почувши про свого одвічного ворога, всі сфокусували погляди чорних сітчастих очей на Артурові, який у цю хвилину ладен був провалитися крізь землю, перепрошую, крізь підлогу в дуплі. Якщо він і справді провалиться, то ризикує долетіти до самісінького дубового коріння.
Уже знайома нашим героям бджола також підлетіла до королеви і щось сказала їй пошепки. Лінгванюх не поспішав пересвистувати — він уважно прислухався.
— Ця бджола впізнала Артура! Вона каже, що він урятував їй життя, звільнивши із пастки, в яку її заманив якийсь моторошний тип.
— Жахливий У? — зашепотів стривожений Барахлюш.
— Та ні, мій батько, — ледве вимовив Артур; йому так не хотілося зізнаватися в родинних зв'язках із бджолиним недругом.
Лінгванюх пересвистував і далі.
— Цей юний лицар витяг бджолині лапки із повидла, почистив їх і зробив нещасливій штучне дихання, щоб вона змогла полетіти додому. А коли бджола злетіла, він знищив пастку!
Серед публіки пролунав захопливий писк, який можна порівняти з оваціями, коли вітають гол, забитий у ворота в останні хвилини вирішального матчу. Ніколи ще комахи не чули такої гарної історії. Заспокоївши підданих, королева поцікавилася, чим вона може допомогти герою у виконанні його важливої місії.
— Щоб перемогти Упиря, йому потрібно вирости і повернутися у свій світ, — пояснила принцеса. — І лише ви можете в цьому допомогти!
— А як вона мені допоможе? — наївно спитав Артур у Барахлюша.
— Королева може виробити речовину, яка тобі й потрібна. Це дуже концентрований мед. У ньому стільки вітамінів, що від них може зрости що завгодно! Щороку королева виробляє одну краплину і розподіляє її між бджолами. Ця краплина дає їм сили пережити зиму.
Хлопчик замислився: скільки лиха може наробити цей засіб, якщо потрапить у нечесні руки!
— Проблема в тому, що така робота дуже втомлює королеву, тому я не певен, що вона погодиться виробити краплину для тебе, — додав юний принц, розвівши руками.
Королева витягла свої довгі вусики-антени — мабуть, слухала, що так бурхливо обговорюють її піддані.
— Вона згодна! — переможно вигукнув перекладач.
З радісними криками Артур і Селенія кинулися обіймати одне одного і виконувати веселий танець дикунів із племені мумбо-юмбо. До них приєднався і Барахлюш.
— Ми врятовані! — вигукнула принцеса, і радісна усмішки променилася на її личку.
Ще одна мініпутська заповідь: ніколи не радій заздалегідь — хто знає, куди крива виведе…
З дороги долинув страшенний шум. Франсуа-Арман прислухався. Помінявши компрес на голові дружини, він підвівся із дивана.
— Здається, до нас знову гості! — стурбовано промовив дідусь.
— Я піду приготую лимонад! — схопилася Роза на слово «гості».
— О ні! — вигукнув Арчибальд, щоб зупинити свою старанну дочку.
— Але ці нещасливі люди потерпають від спеки — на такому сонці! І я повинна прийняти їх гостинно, — відповіла Роза.
Вона все ще не при тямі. Але не через сонце.
Арман поглянув у вікно.
— Повір мені, ці люди можуть напоїти ціле місто! — промовив він і, схопивши дружину за руку, підвів її до вікна.
На посипаному гравієм майданчику перед ґанком тільки-но припаркувався пожежний автомобіль, виблискуючи червоними боками. Начальник пожежної команди вискочив із кабіни. Це командор Бельрів, доброзичливий чоловічок років під п'ятдесят, з маленькими вусиками. Командор затягнутий у шкіряний костюм, затісний для його тіла, а тому сприятливий для потіння. Він зняв каску, витер спітніле чоло і, побачивши Арчибальда, знову її надяг.
— Ви маєте звістки про Артура? — стривожено спитав його дідусь.
— Артур? А хіба що з ним? — здивувався командор.
Він явно не чув останніх новин.
— Хлопчик зник, і ми від учора нічого про нього не знаємо, — сказала Маргарита, що вибігла з будинку за дідусем.
— Ви даремно так хвилюєтеся! Та ваш хлопчик вискочить сухим із води! Напевне, він бродить десь лісом і вигадує нові пригоди, як всі ми в його віці, — усміхнувся командор.
Він навіть гадки не має, що всі Артурові пригоди абсолютно реальні, а його сьогоднішня прогулянка в лісі — ніякі не іграшки.
— Але якщо ви нічого не знаєте про Артура, тоді навіщо ви приїхали? Що ви тут робите? Адже ні в нас, ні в сусідів нічого не горить? — спитав Арчибальд, на всяк випадок обводячи поглядом дім, щоб переконатися, чи не влаштувала його донька ще однієї пожежі.
— Це я їх викликав! — гучно сказав Арман.
— Ми обіцяли прибути пополудні і дотримали слова! — гордо промовив командор. — Ну, де ваш знаменитий рій?
Франсуа-Арман вказав у напрямку лісу.
— Там! Ходімо!
Доки пожежники готували свій інвентар, Арчибальд узяв зятя за рукав і відвів убік.
— Невже ти потруїш газом нещасливих бджілок, які ні в чому перед тобою не винні?
Арман рвучко висмикнув рукав.
— Артур має алергію, і бджолине жало може стати для нього фатальним! Можливо, я не завжди уважний до свого сина, але
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артур і війна двох світів», після закриття браузера.