Читати книгу - "Автомобіль із Пекарської"

Пані Гошовська витріщилася на нове явлення. Її очі, як розгледів Клим – зелені, зробилися великими й круглими від подиву.

– А це ще хто? Панове, я нічого не розумію! Мій чоловік найняв двох шпигів?

– Заспокойтеся, пані Анно, ми все владнаємо, – спокійно мовив Кошовий.

– Яка Анна! Я не Анна, мене звати Ружена! – обурено вигукнула вона й раптом уклякла. – Чому… чому Анна?

– Даруйте, шановна пані. Отже, Ружена Гошовська. Чудово.

Аж тепер до жінки почало доходити, що відбувається. Зойкнувши, вона притисла долоню до рота, потім повільно почала осідати на підлогу. Шацький миттю сіпнувся допомогти, підтримати, та Клим жестом зупинив його, спитав, ніби нічого не сталося:

– Десь є нашатир або нюхальна сіль, пані Ружено? Ви ж тут, бачу, часта гостя. Навіть не гостя.

Жінка вже сиділа, прихилившись до одвірка плечем, і з неї водночас злетіли лиск, гнів та владність. Кошовий і Йозеф бачили перед собою розчавлену, розбиту, слабку людину, котра водномить поставила жирний хрест на собі та своєму майбутньому. Чоловіки перезирнулися, але перш ніж прийшло рішення, що робити в цій ситуації далі та як краще діяти, Ружена Гошовська повелася зовсім дивно.

Рот перекривився. В очах блиснули сльози. Не підводячись, вона рачки навіть не пішла – поповзла до Клима, намагаючись обхопити його ноги. Капелюшок упав на підлогу, вона відкинула його подалі, ніби головний убір був винен у всьому. Кошовий відступив, Шацький про всяк випадок стрибнув у інший бік, а жінка повзла далі й тягнула крізь сльози:

– Бога ради, прошу вас – не продавайте! Не викажіть моєму чоловікові! Ким би ви не були, панове, благаю вас – пожалійте мене! Я ускочила в халепу, панове, і не знаю, як з неї вибратися! Будь вона проклята!

– Хто? – і тут Кошовий сам здогадався. – Агнеля? Агнешка Радомська?

– Ви знаєте, ви все знаєте! – Ружена вже ридма ридала, ковтаючи слова разом із слізьми. – Молю вас, заради Бога, заради моїх дітей, не губіть мене! Пожалійте! Я віддячу, просіть що завгодно! Будь-яка сума, я придумаю, як її взяти у мого чоловіка! Якщо він дізнається, Господи, коли він дізнається…

Кошовий заховав револьвер у кишеню. Потім нахилився до жінки, поклав руку на плече, заговорив, як міг, заспокійливо:

– Вам не треба принижуватися, пані Ружено. Ми збережемо вашу таємницю. Нас цікавить зовсім інше.

Жінка підвела голову. Їхні погляди зустрілися. Дивно, але сльози почали висихати дуже швидко. Коли заговорила, від істерики майже не лишилося сліду. Впевненість поверталася, Ружена Гошовська досить добре могла опановувати себе.

– То ви тут не через мене? Ви стежили не за мною?

– Ми ні за ким не стежили. Не маємо стосунку ані до поліції, ані до приватного розшуку, – заспокоїв її Кошовий.

– Тобто я… Ви… Я виказала себе?

І аж тепер не витримала – протяжно зойкнувши, зомліла.

Кошовий попервах розгубився, бо зовсім не чекав, що нерви в жінки здадуть саме зараз. Але Шацький як медик усе зрозумів миттєво, підскочив, грубувато посунувши Клима вбік, став біля непритомної навколішки, вправно перевернув на спину, обличчям догори.

– Та не стійте, пане Кошовий, знайдіть мені воду! Приведемо до тями нашу нову колєжанку!

Графин Клим відшукав на кухні. Не дбаючи про склянку, поквапився назад до передпокою, де Йозеф, нахилившись над Руженою, вже легенько ляскав її по щоках. Узявши графин, зробив ковток з горлечка, набравши повний рот рідини, а потім порснув жінці на лице. Не допомогло, зомліла добряче, й Шацький повторив процедуру, тепер ляпаючи сильніше. Нарешті Гошовська застогнала, потім розплющила очі, глянула на чоловіків поруч із собою, проговорила:

– Ви справжні. Я думала – прокинуся, а вас нема. Ви мені ввижалися.

– Нас не треба боятися, – повторив Клим. – Ми хочемо поговорити. І якщо ви відповісте на мої питання, ваша таємниця буде збережена.

– О! – Її голос знову зміцнів. – А як не відповім? Ви мене змусите? Чи почнеться шантаж?

– Ми вас не шантажували, здається, – сказав Кошовий. – Чи… Стійте, я зрозумів. Вас шантажує хтось інший. Ви назвали Франца. Вам загрожує він, чи він – така сама жертва тиску? Пані Ружено, нам таки є, про що говорити.

– А мені здається – нема. Допоможіть встати.

Спираючись на чоловічі руки, жінка підвелася, поправила одяг, провела рукою по трохи розтріпаному волоссю.

– Здається, панове, ми з вами в однаковому становищі. Я тут потайки, ви – теж таємно. Думаю, нам краще розійтися й забути про існування одне одного. Вас точно найняв не мій чоловік?

– Ні. Не маю честі знати пана Гошовського, – відповів Клим.

– Я з ним теж не знайомий особисто, – вставив Шацький. – Але, якщо не помиляюся, йдеться про пана Юзефа Гошовського, депутата сейму й водночас радного пана президента міста. Це той Гошовський, прошу пані?

– Не депутат, – відрізала Ружена. – Спеціаліст із правових питань. Втім, ці деталі не грають жодної ролі.

– Ви праві, – погодився Кошовий. – Деталі зайві. Головне, ми визначилися, з ким маємо справу.

– Я нічого не знаю про вас.

– На відміну від пані, нам із колегою нема, від кого ховатися. – Клим посміхнувся кутиком рота. – І особи ми не надто значимі порівняно з вашим чоловіком. Мене звуть Климентій Кошовий, я лише помічник нотаря та управитель контори.

– Можливо, ви чули про пана Кошового, – втрутився Йозеф. – Якщо пан Гошовський правник, він не міг свого часу пропустити його прізвище повз увагу.

Примруживши очі, Ружена легенько торкнулася пучками пальців скроні.

– О, так-так, дещо пригадую, Юзеф говорив. Чекайте, отже ви – той самий пан Кошовий, без чиєї допомоги кілька разів не могла обійтися дирекція поліції Львова?

– З мого боку вважати себе незамінним надто самовпевнено. Але кілька разів я справді допоміг поліції робити свою роботу. Нічого особливого, жодного подвигу, пані Ружено. Це є обов’язок всякого громадянина.

Сказавши так, Клим витримав коротку паузу, щоб почати перебирати на себе ініціативу.

– Добре, що ви згадали поліцію. Пан комісар Марек Віхура – мій особистий знайомий. Не скажу, що близький, родинами ми не дружимо. Але ми знаємо достатньо, аби він послухав мене й захопився деякими цікавинками на другому поверсі. Чи ви, пані Гошовська, нічого не знаєте про маски, батоги, ремені й порнографічні знімки он там?

Кошовий кивнув у бік сходів, що вели на другий поверх. Ружена, всупереч припущенням, не зашарілася. Навпаки, з підкресленим спокоєм скинула пальто, простягнула Шацькому, котрий тут же почепив його на вішак, пройшла повз Клима до зали. Там примостилася у фотелі, заклала ногу на ногу, заговорила діловито:

– Отже, панове, все ж таки нам є, про що говорити. Пане