Читати книгу - "Гараж пана Якобса"

Якобс наморщив лоба. Він не розумів нічогісінько.

— Обдурювати? Тобто як!?

— Це я тобі охоче поясню. Візьмімо, наприклад, останній місяць, листопад. Тридцятого числа ти, як звичайно, звітував перед «вузьким колом». При цьому ти назвав суму прибутків за листопад у розмірі п’ятдесяти шести тисяч марок. Чудово…

— А що, хіба це невірно?

— Та вірно, вірно. Я ж веду твою бухгалтерію, кому ж краще знати, ніж мені, що дійсно було заприбутковано п’ятдесят шість тисяч. В тому місяці було не дуже густо. Далі' від цієї суми треба відняти витрати в сумі вісімнадцяти тисяч марок, потім постійні оклади тих членів, що живуть за межами Берліна; всього їх у нас двадцять сім чоловік, це становить круглим числом тринадцять тисяч марок на місяць. І нарешті йдуть нагромадження; цього разу «вузьке коло» виділило для них дев’ять тисяч марок. Якщо відняти все це від суми прибутків, лишається шістнадцять тисяч марок чистого доходу. Ця остання сума мала бути виплачена двадцяти берлінським членам, причому учасники «вузького кола» одержують подвійну ставку. Таким чином, рядові члени мали одержати по шістсот шістдесят марок, а ти, Боббі Копш, Джонні і я — по тисячі триста двадцять, чи не так?

— Ти ж знаєш, що я…

Доктор Шерц не дав йому договорити: він наче хотів приголомшити його цифрами.

— Я знаю, що треба було десь узяти дві тисячі марок надбавки за риск для тих, хто збуває фальшиві гроші. Ти сказав, що рядові члени невдоволені нашими принципами дільби, й під цим приводом запропонував зібрати потрібні дві тисячі, відрахувавши у членів «вузького кола» по п’ятсот марок. Тепер виходить така картина: рядові члени одержали по шістсот шістдесят, я — вісімсот двадцять. А ти… ти поклав у кишеню три тисячі триста двадцять. Невеличка різниця, правда?

Шефові на якусь мить відібрало мову; а коли він уже хотів відкрити рота, доктор Шерц заговорив знову.

— Мені твоє здивування зрозуміле, бо ти й сам уже як слід не знаєш своїх прибутків. Тому я хотів би поновити в твоїй пам’яті ту обставину, що ми, крім темних справ, маємо ще легальне підприємство: бензоколонки, гаражі, ремонтну майстерню, транспортну контору. Вони за останній місяць дали чистого прибутку дві з половиною тисячі марок; їх ти, як звичайно, мовчки поклав у кишеню. Ось звідки в мене вийшло три тисячі триста двадцять! Насправді ж…

— А прибутковий податок? — розлючено заревів Якобс.

— Еге ж, останню сорочку з тебе, бідолахи, зняли!.. Насправді ж твої прибутки ще значно більші. Офіціальна зарплата твоїх робітників існує тільки на папері: ти її ніколи не виплачував. Дивно, що на це й досі ніхто не звернув уваги. Сума зарплати становить приблизно п’ять тисяч марок. Отже, ти щомісяця маєш круглим числом вісім тисяч; це в десять разів більше, ніж я. От на цій підставі я й говорю про обдурювання!

Бос судорожно вчепився в блискучі хромовані бильця крісла. Якусь хвилину панувала зловісна мовчанка. Нарешті він трохи підвів голову і з свистом втягнув носом повітря.

— Я міг би багато чого сказати, — буркнув він, — наприклад, гараж — це моя власність, чорт забери! Забезпечує маскування — не забувай. Не загризайся зі мною! А то я тобі… ти й рота роззявиш!

Тут Якобса прорвало. Він ударив кулаком по столу, стіл підскочив на своїх трубчастих ніжках, перекинувся й загримів по підлозі. Якобс сам не сподівався на таке. Він спантеличено дивився на те, що накоїв.

Доктор Шерц ясно відчув, що зайшов надто далеко. Тепер він мовчав, і слово перехопив Якобс.

— Завваж! Ете Йордан, цей чортів п’яниця, сьогодні вдень мало нас не завалив. Тепер сидить у підвалі, має час подумати. Біля нього собака на ланцюгу — тільки-тільки не дістає до його кутка. Будь певен…

Він коротко, здушено відкашлявся.

— Будь певен, це його приведе до пам’яті! І будь певен, ніхто не посміє й писнути, так само як і він…

Доктор Шерц єхидно всміхнувся.

— Непогана ідея, Руді! Пересаджаємо один одного, щоб поліції потім було менше клопоту.

— А хоч би й так! Раз я вже ступив на цю доріжку, я не побоюсь нічого, щоб надалі… щоб надалі… — він збився. — Можеш базікати, що завгодно, — тут, між нами. Але як іще раз таке трапиться на «вузькому колі», то я потурбуюсь… то я тобі гарантую, що та остання третина твого життя, про яку ти так мрієш, просто відпаде. Зрозумів?

— Що ж тут було не зрозуміти, — сказав доктор Шерц і встав. — Я знаю, що на твоєму боці більшість берлінських членів. Але не забувай, що я тримаю в руках усі — так, усі! — зв’язки за межами міста. Добраніч.

Він майже беззвучно причинив за собою двері.

Розділ п’ятий

1

Александер вийшов з аеропорту. Понад тротуаром Колумбіаштрасе виблискував нікелем і лаком довжелезний ряд розкішних американських лімузинів.

Треба було десь перепочити, і він пішов по Темпельгофердам шукати яке-небудь уже відчинене кафе. Було ще дуже рано, але невдовзі йому пощастило.

Александер сів у кутку, замовив кухоль пива і спробував обдумати своє становище. Він пробував зробити це ще в дорозі, але так нічого і не вирішив.

Маленька закусочна швидко наповнилась людьми. Це, видно, були мулярі з будови поблизу, що зайшли перед початком робочого дня перехилити чарочку. Може, серед них були й робітники з нічної зміни. Александер не звертав на них уваги; він стільки бачив і пережив за останні дні, що вже нічого не міг сприймати. Але безперервний рух, тупіт ніг, брязкіт склянок дратували його і перебивали хід думок. Він був надто втомлений для того, щоб думати по-справжньому, і тому вирішив трохи задрімати.

— Мене щоразу зло бере, — заявив чийсь голос поруч з ним.

— Гм… Чому це? — спитав другий.

— Та коли я бачу оту дурнувату штуку.

— А, «Пам’ятник повітряного моста»!

— А що, хіба не жахливо?

— Авжеж, трошки смішний. Він уже півроку там стоїть, час би й звикнути.

— До цієї чортівні я ніколи не звикну. І оце називається пам’ятник? Це ж поламана виделка! От на що йдуть наші гроші…

Александер сховав обличчя в долоні і задрімав на кілька хвилин. Він стрепенувся, коли хтось, пробігаючи, штовхнув його й промурмотів на ходу вибачення. В раптовому спалахові страху рука його сіпнулась до портфеля, але зразу ж заспокоєно повернулась назад. Долари були цілі.

Потім він знову поринув у неспокійну дрімоту, і йому приснився