Читати книгу - "Різник із Городоцької"

Це стосується лише випивки.

Адже дослухатися до вчорашніх порад Шацького й Тими не збирався.

Похмілля таки давалося взнаки. Кошовий відчував себе курчам, котре щойно вилупилося з яйця та опинилося в жорстокому світі, дуже гостро його відчуваючи. Саме це додало впевненості: виклик Різника з Городоцької треба приймати. Проковтнути вчорашнє після всього, чого вже зміг досягти, Клим дозволити собі не міг.

Ставити до відома поліцію — теж.

Пальто висіло там, де почепили вчора. Бася, на щастя, ще спала, вимучена вчорашньою ніччю. Револьвер лежав на місці, в правій кишені, під рукавичкою. Дивно, але рукавички теж були на місці. Ховаючи зброю туди, звідки взяв, під стопку білизни в нижню шухляду комода, Клим наново прокрутив учорашню пригоду на Клепарові й зрозумів: не будь поруч Єжи Тими, фахового злодія, свої речі він сам, аби пощастило вчасно втекти, розгубив би по дорозі. Капелюха б залишив біля трупа, це так точно. Натомість Тима навіть у мить найбільшої небезпеки, коли лік ішов на секунди, все одно думав про замітання слідів.

Вчасно Шацький крутнувся.

Ось хто справжній друг.

Далі Клим спробував привести себе до ладу. Утримавшись від наливки, котра чекала в шафці, він умився, з насолодою хлюпаючи в лице холодною водою й пурхаючи. Далі старанно поголився, як робив щоранку. Щедро скропив себе духмяною туалетною водою й заходився варити каву.

Бася застала його за цим заняттям.

Наречена помітно не виспалася, до того ж відразу надула губи, показуючи: все пам’ятає, підлизатися не вдасться, прощення доведеться вимолювати на колінах. Кошовий же на коліна ставати не збирався. Саме завершив процес, налив каву в маленьку квітчасту порцелянову філіжанку, з легким уклоном простягнув Басі.

— Доброго ранку.

Мить повагавшись, вона взяла. Сама додала цукру, ковтнула.

— Тобі все одно доведеться вибачатися.

— Прощу пробачення, — говорячи, Клим дивився Басі в очі, вона не відвела.

— І пояснити все.

— Вчора я все пояснив. Більше не додам.

Тепер він налив кави собі, із задоволенням потягнув. Міцна, як і хотів, швидко й остаточно приведе до тями.

— Можу я запитати дещо?

— Навіть повинна. Маєш повне право.

Бася закусила нижню губу, вочевидь збираючись із духом.

— З ким ти був на отій своїй вечірці?

— З Шацьким, — він сказав майже всю правду.

— Бідолашна пані Естер, — з родиною дантиста Бася бачилася в місті, була багато про неї начувана, хоч не гостила в Кракідалах жодного разу. — Тобто бідолашний пан Йозеф. Йому перепаде від неї через тебе.

— Не вперше, — Клим вирішив обмежитися такою відповіддю, відчуваючи: Бася чогось уперто недоговорює.

— Я знаю про подібні вечірки, — тут же сказала вона.

— Що ж ти знаєш?

— Чоловіки не лише впиваються там до непритомного стану.

— Учора я, здається, був притомним. Та виглядав пристойно.

— То тобі так здається.

— Гаразд, що ще ти хочеш знати? — Кошовий поступово починав дратуватися.

Бася знову закусила губу.

— На парубоцьких вечірках присутні повії, — наважилась нарешті.

Від несподіванки Клим завмер із роззявленим ротом. Бася, користуючись його розгубленістю, ковтком спорожнила свою філіжанку, зачастила, вивалюючи все разом:

— Чоловіки мають таку традицію — прощатися з парубоцтвом у борделях. Або винаймати апартаменти й гоцати там із сороміцькими жінками до ранку. Вони збираються гуртом і запрошують одну дівулю на всіх. Чи двох.

— Так одну — чи двох? — поцікавився Кошовий, відставляючи вбік свою недопиту каву.

— Не знаю.

Пора перейти в наступ.

— А не знаєш — для чого казати? — Клим ступив до Басі, вона подалася назад, вперлася спиною в стіну. — Так, є подібні традиції. Дуже багато мужчин їх дотримуються. Я знаю одного пана тут, у Львові, котрий за два роки примудрився двічі розлучитися й тричі одружитися. Всякий раз перед черговим весіллям він влаштовував парубочу вечірку, котра насправді більше нагадувала оргію. Мене, звісно, там не було. І дозволь не пояснювати, звідки мені все це відомо. Проте це не означає, що повій кликали ми з Шацьким, — перевівши подих, він наголосив: — Тим більше — з Шацьким.

Бася мовчала. Взявши її руками за плечі, Кошовий ледь стиснув, нахилившись впритул:

— Ти вільна підозрювати все що завгодно. Але не це. У мене було своє життя, є та будуть власні звички та інтереси. Ти теж їх маєш, і навряд чи всі вони стануть спільними, що цілком нормально для дорослих людей. Та маєш знати: я люблю тебе і ні на кого не збираюся міняти. Можу втратити над собою контроль, трапляється всяке, Басю. Та голова й здоровий глузд лишаться при мені.

Не чекаючи на відповідь, Клим заліпив Басі рота поцілунком.

Вона відповіла так палко й гаряче, що навіть трохи прикусила йому губу.

До спальні Кошовий відніс її на руках, усе ж примудрившись причинити за собою двері.

Збираючись до Шацьких, він одягнув інше пальто. Не таке представницьке, як те, вимащене, але воно так само додавало солідності. Останнім часом саме це тішило пані Естер. А справити на неї традиційно позитивне враження треба: Кошовий уболівав за долю Йозефа, бо той учора теж повернувся додому пізніше, ніж звичайно. Могло б минутися, аби від нього не тхнуло горілкою; — все ж Шацький причастився.

Естер не любила цього і мала на те свої причини. Її молодший брат, Іцхак Боярський, званий у родині Іциком, був надією тата. Але через невдалу оборудку втратив гроші, взяті під заставу майна. Коли банкові набридло чекати, він забрав у Іцика все, молодий чоловік опинився на вулиці й дуже швидко пустився берега. Помер від дешевої горілки, його знайшли в стічній канаві однієї похмурої осені, й відтоді Естер часом примовляла: «Таке було, що й не хочу». Вона дуже боялася, аби Йозефа не спіткала доля Іцика. Той іще замолоду встиг добре погуляти, і аби стримувати подібні звички, дружина змушена була крутити Шацького в баранячий ріг.

Знайомство, а пізніше — дружба із Кошовим мала для дантиста ще й практичну користь. Шацький навіть пишався цим, нагадуючи: «Я не був би жидом, аби не мав маленького ґешефту». Коли зустрічався з Климом, а тим більше — допомагав йому залагоджувати різні справи, міг дозволити собі випити пива, а то й чого міцнішого, не ризикуючи