Читати книгу - "Мерщій тікай і довго не вертайся"

Адамберґ звернув увагу на скромного юнака з м'якими рисами обличчя і великими зеленими очима. Біля нього підвелася жінка з масивним незадоволеним обличчям.

— Комісаре, — сказала вона. — Чума — надзвичайно заразна хвороба. І ніхто не гарантує, що цей чоловік не помер від чуми. Але ви привели на місце злочину чотирьох оперативників, навіть не дочекавшись висновків лікаря.

Замислившись, Адамберґ підпер підборіддя кулаком. Ці інформаційні збори перетворювалися на своєрідне з'ясування стосунків зі сварками і пробними провокаціями.

— Чума, — сказав Адамберґ, — не передається через контакт. Це хвороба гризунів, зокрема — щурів, що передається людині через укуси їхніх інфікованих бліх.

Адамберґ ділився новими знаннями, які здобув сьогодні завдяки словнику.

— І коли я повів туди чотирьох людей, — продовжив він, — уже було відомо, що жертва точно не померла від чуми.

— Чому? — запитала жінка.

Данґлар прийшов на допомогу комісару.

— Оголошення про прихід чуми в місто було зроблено Глашатаєм у суботу, — сказав він. — Лорійон помер в ніч з понеділка на вівторок, тобто три дні по тому. Варто зазначити, що після потрапляння бацили в організм людина помре не раніше, ніж за п'ять днів (звісно, за рідкісними винятками). Тобто ми точно не маємо справу зі справжньою чумою.

— Чому ж ні? Він міг заразитися раніше.

— Ні. «CLT» — маніяк. А маніяки не шахраюють. Якщо оголошення пролунало в суботу, отже, і зараження мало статися в суботу.

— Можливо, — сказала жінка, трохи заспокоївшись, і сіла.

— Власника автосервісу задушили, — знову взяв слово Адамберґ. — Потім його тіло вимазали деревним вугіллям, щоб імітувати симптоми і нагадати про назву хвороби. Тобто ніякої бацили в «CLT» нема. Це не якийсь божевільний лаборант, що блукає зі шприцем у сумці. Цей чоловік діє символічно. Але очевидно, він сам вірить у чуму, і вірить дуже сильно. На дверях жертви не було жодної четвірки. Нагадую вам, що четвірки — це захист, а не погроза. Тобто в зоні ризику опиняються лише ті, чиї двері не розмалювали. «CLT» заздалегідь обирає жертву і захищає інших мешканців багатоповерхівки своїми малюнками. Ця турбота про захист інших показує, що «CLT» справді вірить, що поширює чуму. І все ж він не б'є наосліп: він убиває одного і захищає усіх решта, які, на його думку, не мають постраждати від лиха.

— Він вірить, що поширює чуму, і водночас душить? — запитав чоловік праворуч. — Якщо він здатен так себе дурити, то ми маємо справу зі справжнім шизофреніком, чи не так?

— Не обов'язково, — сказав Адамберґ. — «CLT» керує уявним світом, який сам же і вигадав. Це не таке вже й рідкісне явище: багато людей вірять, що можуть читати майбутнє по гральних картах або по кавовій гущі. Десь там, на вулиці, або навіть тут, у межах нашого відділку. В чому різниця? Купи інших людей вішають фігурку Богородиці над ліжком і щиро вірять, що ця статуетка, зроблена людськими руками і придбана за шістдесят дев'ять франків, справді захистить їх. Вони розмовляють зі статуеткою, розповідають їй різні історії. В чому різниця? Лейтенанте, межа між уявленнями про реальність і реальністю пролягає винятково крізь точку зору, особистість і культуру.

— Але, — перервав його офіцер із сивим волоссям, — чи є хтось іще в зоні ризику? Всі ці двері, що лишилися без малюнків: невже на їхніх мешканців чекає така сама доля, як і на Лорійона?

— Боюся, що так. Цього вечора біля чотирнадцяти чистих дверей у пофарбованих будинках буде поставлено охоронців. От тільки ж ми не знаємо про всі пофарбовані будинки — лише про ті, звідки надходили скарги. Без сумніву, в Парижі ще з двадцять таких, якщо не більше.

— Чому б не зробити оголошення? — запитала жінка. — Щоби попередити людей?

— У цьому і полягає запитання. Є ризик, що розпочнеться загальна паніка.

— Можна сказати лише про четвірки, — запропонував сивий. — Нема потреби розповідати про все решта.

— Так чи інакше, а про все стане відомо, — відповів Адамберґ. — А якщо цього не трапиться, «CLT» сам нажене страху. Він же з самого початку робить саме це. І якщо він обрав Глашатая, то це тому, що нічого кращого не вигадав. Якби він надсилав таке в газету, то його повідомлення швидко опинилися б у смітнику. Тож він вирішив розпочати скромно. І якщо цього вечора про нього заговорять у пресі, то перед ним, як перед королем, відкриються всі шляхи. Але це в будь-якому разі лише питання часу. Він сам прокладе собі шлях. Якщо він продовжить і ще когось уб'є, поширюючи чорну смерть, загальний психоз неможливо буде спинити.

— І що ж ви надумали, комісаре? — тихо запитав Фавр.

— Урятувати людські життя. Мешканцям розмальованих багатоповерхівок буде надіслано запрошення в комісаріат.

Злагоджене гудіння означало одностайну згоду всіх членів бригади кримінального розшуку. Цього вечора Адамберґ почувався дуже втомленим, бо забагато поводився як поліціянт. Йому дуже хотілося просто сказати: «Ми працюємо, і кожен викручується, як може». А натомість довелося викладати факти, класифікувати запитання, визначати проблеми і завдання. У певному порядку і з певною владою. Йому чомусь пригадалося, як він ще дитинчам бігав по гірських доріжках, підставляючи голе тіло під сонячні промені, а тоді він запитав себе, якого біса він робить тут, повчаючи двадцять трьох дорослих людей, які стежать за ним, як за маятником.

Так, він пригадав, що тут робить. З'явився тип, який душить інших, і він його розшукував. Не дозволяти різним типам руйнувати світ — його робота.

— Первинні цілі такі, — підбив підсумок Адамберґ, підводячись. — По-перше, захист потенційних жертв. По-друге, спостереження за цими жертвами і пошук будь-яких спільних рис між ними: родина, вікова категорія, стать, соціально-професійний статус тощо. По-третє, стеження за майданом Едґара Кіне. По-четверте, і це основне — пошук убивці.

Перш ніж знову заговорити, Адамберґ повільно обійшов залу туди-сюди.

— Що ми знаємо про нього? Можливо, це жінка, такий варіант також не треба відкидати. І все ж я схиляюся до чоловіка. Цей літературний параді вихваляння більше пасують до чоловічої пихи, до бажання бути поміченим і потреби в демонстрації сили. Якщо буде підтверджено, що жертву задушили, можна безпомильно ставити на чоловіка. Дуже освіченого чоловіка, навіть надзвичайно освіченого, інтелігента. Він досить заможний, бо має комп'ютер і принтер. Можливо, має смак до розкошів. Конверти,