read-books.club » Публіцистика » В’ячеслав Чорновіл 📚 - Українською

Читати книгу - "В’ячеслав Чорновіл"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В’ячеслав Чорновіл" автора Василь Федорович Деревинський. Жанр книги: Публіцистика / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 31 32 33 ... 56
Перейти на сторінку:
нести ядерну зброю.

Існувала ціла низка інших неприємних для України аспектів, закладених у договорі про Чорноморський флот. З огляду на зміст угоди, що безпосередньо загрожував національній безпеці й обороноздатності України, В’ячеслав Чорновіл заявив, що фракція НРУ не голосуватиме за її ратифікацію у Верховній Раді України. Підстав для такої позиції було більш ніж достатньо. Події початку 2014 року в Україні засвідчили слушність думки В’ячеслава Чорновола. Пророчими виявилися його слова: «Питання, що розглядається, має надзвичайно важливе значення як для зовнішньої безпеки нашої держави, насамперед її територіальної цілісності, так і для безпеки внутрішньої. У кінцевому рахунку від того, як воно буде вирішене, залежить майбутній розвиток України як незалежної держави, а може, і сама доля нашої незалежності»[305].

З метою бодай нейтралізації підписаних угод, зменшення напруги в акваторії Чорного моря, забезпечення мирного розвитку загальноєвропейської інтеграції В’ячеслав Чорновіл запропонував винести на обговорення в колі причорноморських держав ідею багатостороннього укладання хартії демілітаризації Чорноморського басейну в рамках програми «Партнерство заради миру». Встановлення суттєвих обмежень на розміри військово-морських сил в акваторії закритого Чорного моря, зокрема флотів стратегічного призначення, виключило можливість базування російського флоту в Севастополі. Чорне море, як наголошував В’ячеслав Чорновіл, не повинно перетворитися на плацдарм реалізації мілітаристських планів будь-якої країни чи зазіхання на суверенітет сусідів[306].

Російське керівництво проводило недружню агресивну політику не лише щодо України. Після проголошення Грузією незалежності Росія одразу ж вивела з порту Поті підрозділи Чорноморського флоту, відмовившись передавати частину кораблів цій державі. Натомість Україна на знак дружби подарувала Грузії для охорони берегової лінії сторожовий катер, незважаючи на малочисельність власного флоту порівняно з російським. З боку Української держави це був символічний вчинок, який засвідчував приязнь до грузинського народу.

Не менш наполегливо російське керівництво здійснювало тиск на Україну з приводу ядерної зброї. Після розпаду СРСР Україна мала один із найбільших ядерних арсеналів світу. Ядерна зброя з середини ХХ століття була і сьогодні залишається дієвим фактором стримування противників. Відповідно, наявність ядерної зброї убезпечувала Україну від брутального зовнішнього вторгнення, на яке міг зважитися східний сусід, виношуючи плани відродити імперію.

Тому не дивно, що вже наприкінці серпня 1991 року Борис Єльцин заявив про можливість самовільного вивезення ядерної зброї з території України в разі її виходу з Радянського Союзу. Звісно, його слова були далекі від занепокоєння загрозою неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї чи турботи про захист довкілля від несанкціонованого ядерного забруднення абощо. Швидше це було бажанням роззброїти, «умиротворити» неслухняну українську демократію.

Того самого дня, коли Єльцин заявив про намір примусово вивезти ядерну зброю з України, В’ячеслав Чорновіл зв’язався з командуванням Прикарпатського військового округу, на території якого розміщувалися тактичні ядерні засоби, що прикривали українські кордони, і поцікавився станом справ із ядерним озброєнням. Як кандидат у Президенти України, він зауважив, що підтверджує незмінність заявленого у Декларації про державний суверенітет України наміру зробити країну без’ядерною державою. Разом з тим наголосив, що незалежна Україна є повноправною спадкоємицею всіх матеріально-технічних ресурсів, у тому числі зброї колишнього Радянського Союзу, так само як Росія, Казахстан та інші республіки. Чорноволу видавалася дивною постановка питання, коли одна держава мусить передавати свій ядерний арсенал іншій[307].

Розв’язати проблему, на його думку, можливо було лише перемовинами з Росією, США та іншими провідними державами світу. Предметом перемовин мали бути умови поступового скорочення українського ядерного потенціалу з наданням натомість необхідної фінансової підтримки для ліквідації озброєння та гарантій безпеки[308]. В’ячеслав Чорновіл вважав неприйнятним негайне роззброєння чи вивезення в Росію окремих видів ядерної зброї, оскільки це означало б залишити країну «беззахисною в такий драматичний період» сусідства з нестабільною Росією. Він називав небезпечною ініціативу Бориса Єльцина стягнути весь ядерний потенціал Радянського Союзу на територію Російської Федерації, оскільки жоден аналітик не міг спрогнозувати, які настрої надалі утвердяться в російському політикумі та суспільстві. Ядерну зброю потрібно було знищувати в Україні, щоб у Росії не виникло спокуси у разі повторного ставання на імперські рейки шантажувати сусідів ядерною кнопкою.

Відстоюючи національні інтереси в питанні ядерного роззброєння, Україна відчувала тиск не тільки Росії, а й західних держав, особливо США. Спільно з Росією Сполучені Штати в перші місяці існування Української держави вимагали негайного роззброєння, а згодом – поетапного знищення ядерної зброї. В’ячеслав Чорновіл вважав, що Росія і США об’єднали зусилля, щоб «поставити Україну на коліна» в цьому питанні. Тому він небезпідставно побоювався поступок української влади під консолідованим тиском зовнішніх політичних гравців у напрямку одностороннього роззброєння, що було смертельною небезпекою для молодої держави[309]. В’ячеслав Чорновіл вважав неприпустимим роззброюватися без реальних гарантій з боку членів ядерного клубу. Одним із можливих варіантів убезпечення України від імовірних зовнішніх небезпек він уже в 1993 році називав вступ до НАТО[310].

Доводиться визнати слушність міркувань В’ячеслава Чорновола щодо отримання надійних гарантій безпеки. Як засвідчили події 2014 року, жоден міжнародний меморандум про гарантування територіальної цілісності України не забезпечив її безпеку. Ядерні держави вимагали від України того, в чому самі не були зацікавлені, – роззброєння, виконання взятих зобов’язань. Приклад добровільної відмови України від третього за потужністю ядерного арсеналу у світі під гарантії безпеки інших держав став яскравим свідченням того, як у питаннях національної безпеки не варто покладатися на обіцянки інших країн.

Уже в перші дні існування незалежної України російське керівництво заговорило про економічну блокаду відродженої держави, погрожувало припинити постачання енергоресурсів. Крилатим став вислів Бориса Єльцина про «перекриття краника». Тоді як Україна не брала плати за транспортування своєю територією російської нафти, газу, вантажів тощо, російська влада значно підвищила ціну за газ для України, використовувала заборгованість за енергоносії як засіб тиску, домагаючись поступливості в політичних питаннях. Улітку 1992 року Росія усунула Україну з рубльової зони, згодом в односторонньому порядку запровадила стягнення ПДВ з українських товарів тощо. Російська Федерація самовільно оголосила себе правонаступницею Радянського Союзу, привласнивши майно і приміщення всесоюзних міністерств та відомств, усі закордонні посольства, золотий запас, діамантовий фонд, Всесоюзний банк, Зовнішньоекономічний банк – усе, що створювалося впродовж десятиріч зусиллями усіх колишніх республік СРСР.

Як важіль тиску на Україну російські урядовці використовували мовне та національне питання: очевидними були спроби розпалити міжнаціональний антагонізм, актуалізувати вигадані мовні протиріччя. Борис Єльцин озвучив тезу про захист інтересів російськомовного населення на всьому просторі колишнього Радянського Союзу. Таке втручання у внутрішні справи суверенної держави не могло не стурбувати українських політичних діячів. Дивним і безпідставним назвав В’ячеслав Чорновіл таке вигадане «право» російського президента. Адже російськомовність великої частини населення України була закономірним результатом тривалої імперської політики русифікації. Люди, які послуговувалися у повсякденні російською мовою, залишалися українськими громадянами, і серед них було чимало патріотів України. Багато хто з етнічних росіян, які

1 ... 31 32 33 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В’ячеслав Чорновіл», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В’ячеслав Чорновіл"