Читати книгу - "Війна і мир 3-4"

Государ замовк, натовп став тиснутися круг нього, і з усіх боків чутно було захоплені вигуки.

— Так, дорожче за все... царське слово, — ридаючи казав ззаду голос Іллі Андрійовича, який нічого не чув, але все розумів по-своєму.

З зали дворянства государ пройшов до зали купецтва. Він пробув там коло десяти хвилин. П’єр серед інших побачив государя, який виходив з зали купецтва із слізьми зворушення на очах. Як потім стало відомо, государ тільки-но почав промову купцям, як сльози бризнули з його очей, і він тремтячим голосом доказав її. Коли П’єр побачив государя, він виходив у супроводі двох купців. Один був знайомий П’єру, товстий відкупщик, другий — голова, з худим, вузькобородим, жовтим обличчям. Обидва вони плакали. В худого стояли сльози, але товстий відкупщик ридав, як дитина, і все твердив:

— І життя, і майно візьми, ваша величність!

П’єр не почував у цю хвилину вже нічого, крім бажання показати, що все для нього дрібниці і що він усім ладен жертвувати. Його промова з конституційним напрямом стояла перед ним, як докір йому: він шукав нагоди загладити це. Почувши, що граф Мамонов жертвує полк, Безухов зараз-таки заявив графові Растопчину, що він віддає тисячу чоловік та їх утримання.

Старий Ростов не міг без сліз розповісти дружині того, що було, і відразу ж погодився на просьбу Петі і сам поїхав записувати його.

Другого дня государ поїхав. Усі зібрані дворяни скинули мундири, знову розмістилися по домах та клубах і, покректуючи, давали накази управителям про ополчення і дивувалися з того, що вони зробили.

Частина друга

І

Наполеон почав війну з Росією тому, що він не міг не приїхати до Дрездена, не міг не запаморочитись від шани, не міг не одягти польського мундира, не міг не піддатися червневого ранку напливові заповзятливості, не міг здержатися від спалаху гніву в присутності Куракіна і потім Балашова.

Олександр відмовлявся від усіх переговорів тому, що він особисто почував себе ображеним. Барклай де-Толлі намагався якнайкраще керувати армією для того, щоб виконати свій обов’язок і заслужити славу великого полководця. Ростов помчав у атаку на французів тому, що він не міг стриматися від бажання промчати по рівному полю. І так само, внаслідок своїх особистих якостей, звичок, умов та цілей, діяли всі ті незліченні особи, учасники цієї війни. Вони боялися, пишались, раділи, обурювались, міркували, гадаючи, що вони знають те, що вони роблять, і що роблять для себе, а всі були мимовільним знаряддям історії і робили неясну для них, але зрозумілу для нас роботу. Така незмінна доля всіх практичних діячів, і тим вони не вільніші, чим вище стоять у людській ієрархії.

Уже діячі 1812 року давно зійшли із своїх місць, їхні особисті інтереси зникли безслідно, і лише історичні результати того часу перед нами.

Провидіння змушувало всіх цих людей, прагнучи досягнення своїх особистих цілей, сприяти здійсненню одного величезного результату, на який жодна людина (ні Наполеон, ні Олександр, ні ще менше будь-хто з учасників війни) анітрошечки не сподівалася.

Тепер нам ясно, що було в 1812 році причиною загибелі французької армії. Ніхто не буде заперечувати, що причиною загибелі французьких військ Наполеона був, з одного боку, вступ їх пізнього часу без підготовлений до зимового походу вглиб Росії, а з другого боку, характер, якого набрала війна від спалення російських міст і збудження ненависті до ворога в російському народі. Але тоді не тільки ніхто не передбачав того (що тепер здається очевидним), що лише таким чином могла загинути восьмисоттисячна, найкраща в світі і з найкращим полководцем на чолі, армія в зіткненні із вдвічі слабшою, недосвідченою і з недосвідченими полководцями на чолі, російською армією; не тільки ніхто не передбачав цього, а всі зусилля з боку росіян були повсякчас спрямовані на те, щоб перешкодити тому, що одно могло врятувати Росію; і з боку французів, незважаючи на досвідченість і так званий воєнний геній Наполеона, були спрямовані всі зусилля до того, щоб розтягтися наприкінці літа до Москви, тобто зробити те саме, що мало погубити їх.

В історичних творах про 1812 рік автори-французи дуже люблять говорити про те, як Наполеон почував небезпеку розтягнення своєї лінії, як він домагався бою, як маршали його радили йому зупинитися в Смоленську, й наводити інші подібні доводи, які свідчать, що тоді вже начебто усвідомлено було небезпеку кампанії; а автори-росіяни ще більш люблять говорити про те, як з початку кампанії існував план скіфської війни заманювання Наполеона вглиб Росії і приписують цей план хто Пфулю, хто якомусь французові, хто Толю, хто самому імператорові Олександру, вказуючи на записки, на проекти та листи, в яких справді є натяки на цей спосіб дій. Але всі ці натяки на передбачення того, що сталося, як з боку французів, так і з боку росіян, виставляються тепер лише тому, що подія справдила їх. Якби подія не сталася, то натяки ці були б забуті, як забуті тепер тисячі і мільйони протилежних натяків та припущень, що були в ужитку тоді, але виявились неправдивими і тому забуті. Про результат кожної події в сучасників її завжди буває стільки припущень, що, хоч би чим вона кінчилася, завжди знайдуться люди, які скажуть: «Я тоді ще сказав, що це так буде», забуваючи зовсім, що серед незчисленних припущень було роблено й цілком протилежні.

Припущення про те, що Наполеон усвідомлював небезпеку розтягнення лінії і що росіяни заманювали ворога вглиб Росії, — належать, очевидно, до цього розряду, й історики тільки з великою натяжкою можуть приписувати такі міркування Наполеону та його маршалам і такі плани — російським воєначальникам. Усі факти цілком суперечать таким припущенням. Не тільки за весь час війни з боку росіян не було бажання заманити французів углиб Росії, а все було роблено для того, щоб зупинити їх з першого вступу їх у Росію, і не тільки Наполеон не боявся розтягнення своєї лінії, а він радів, як з тріумфу, з кожного свого кроку вперед і дуже ліниво, не так, як у попередні свої кампанії, домагався бою.

На самому початку кампанії армії наші розрізані, і єдина мета, до якої ми пориваємось, полягає в тому, щоб з’єднати їх, хоч для того, щоб відступати й затягати ворога вглиб країни, у з’єднанні армій нема вигід.