Читати книгу - "Свідок обвинувачення та інші історії"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Надувши губки і трохи нахиливши плече, вона звернулася до господині.
Клер Трент не одразу відповіла. Це була невелика звана вечеря: лише вона з чоловіком, Вайолет Еверслі та сер Елінґтон Вест зі своїм племінником Дермотом Вестом, який був давнім приятелем Джека Трента. Сам господар, дужий червонощокий чоловік, приємно ліниво засміявся і продовжив розмову:
– Дурниці це все, Вайолет! Ваш найкращий друг гине в залізничній аварії. І ви одразу ж пригадуєте, що минулого вівторка уві сні бачили чорну кішку – чудово, ви відчули, що щось станеться!
– О, ні, Джеку, зараз ви змішуєте передчуття з інтуїцією. Ну ж бо, сер Елінґтон, ви визнаєте, що передчуття реальні?
– Певним чином це можливо, – обережно зізнався лікар. – Але завжди слід брати до уваги, що значною мірою все залежить від збігу обставин, а крім того, існує незмінна тенденція до осмислення більшої частини історії після самої події.
– Не думаю, що є така річ, як передчуття, – досить різко сказала Клер Трент. – Чи інтуїція, чи шосте відчуття, чи щось таке, що ми зараз так жваво обговорюємо. Ми йдемо життям, як потяг, що крізь темряву мчить до невідомого місця призначення.
– Місіс Трент, це погане порівняння, – сказав Дермот Вест, уперше звівши голову й узявши участь в обговоренні. У його ясних сірих очах, що сяяли на дуже засмаглому обличчі, промайнув дивний блиск. – Бачте, ви забули про сигнали.
– Сигнали?
– Так, якщо зелений – усе гаразд, а червоний указує на небезпеку!
– Червоний – небезпека… Як романтично! – зітхнула Вайолет Еверслі.
Дермот нетерпляче відвернувся від неї.
– Зазвичай так її позначають. Попереду небезпека! Червоний сигнал! Обережно!
Трент зацікавлено на нього подивився.
– Дермоте, старий, ти говориш так, неначе сам мав такий досвід.
– Так воно і є, тобто я мав.
– Розкажи нам.
– Можу розповісти вам про один випадок. У Месопотамії одного вечора, одразу після перемир’я, я зайшов у намет із дуже сильним відчуттям чогось. Небезпека! Обережно! Уявлення не мав, що це було. Я обійшов табір, надмірно метушився, ужив усіх заходів безпеки проти нападу арабів. Потім повернувся у свій намет. Щойно зайшов усередину, це відчуття лише посилилося. Небезпека! Зрештою, я виніс ковдру надвір, загорнувся в неї та спав там.
– Ну, і?
– Наступного ранку, коли я знов увійшов у намет, перше, що побачив, – це великий ніж довжиною десь зо пів’ярда, котрий стирчав з того місця, де мав би лежати я. Незабаром я дізнався, що це був один зі слуг-арабів. Його сина розстріляли як шпигуна. Дядьку Елінґтоне, що ви на це скажете, чи це не приклад того, що я називаю «червоним сигналом»?
Спеціаліст мовчки посміхнувся.
– Мій любий Дермоте, це дуже цікава історія.
– Але не та, яку ви беззастережно приймете?
– Так, так, я не сумніваюся, що в тебе було передчуття небезпеки, саме так, як ти про це розповідаєш. Але я заперечую власне причину походження цього передчуття. Згідно з твоєю розповіддю, воно з’явилося під впливом якогось зовнішнього джерела на твою свідомість. Але сьогодні ми знаємо, що майже все йде зсередини, з нашої підсвідомості.
– Старе добре підсвідоме, – вигукнув Джек Трент. – Сьогодні воно скрізь.
Попри те, що його перебили, сер Елінґтон продовжив.
– Думаю, що своїм поглядом чи виглядом цей араб сам себе зрадив. Твоя свідомість не помітила чи не запам’ятала цього, але підсвідомість – навпаки. Підсвідомість ніколи не забуває. Ми також вважаємо, що вона може обмірковувати й робити висновки повністю незалежно від свідомості. Тоді підсвідомість сама вирішила, що на тебе може бути спроба замаху, і тому твоя свідомість відчула страх.
– Визнаю, звучить дуже переконливо, – усміхаючись, сказав Дермот.
– Але ж не так захопливо, – насупилася місіс Еверслі.
– Також може бути, що ти, можливо, підсвідомо розумів, що цей чоловік тебе ненавидить. Те, що в давнину називали телепатією, безсумнівно, існує, але мало хто розуміє, що нею керує.
– Чи були якісь інші випадки? – спитала Клер у Дермота.
– О! Так, але не настільки мальовничі. І я думаю, що всі їх можна пояснити збігами. Одного разу я відмовився від запрошення в заміський будинок лише через червоний сигнал. За тиждень будинок згорів. До речі, дядьку Елінґтоне, а де тут підсвідомість?
– Боюся, що ніде, – з усмішкою сказав Елінґтон.
– Але у вас же є гарне пояснення. Ну ж бо. Не потрібно бути тактовним з близькими родичами.
– Ну, тоді, небоже, я ризикну припустити, що ти відмовився від запрошення через звичайну причину: просто не хотів іти. А після пожежі вирішив, що в тебе було попередження про небезпеку, і наразі беззастережно віриш у це пояснення.
– Це безнадійно, – розсміявся Дермот. – Ви завжди виграєте, а я програю.
– Нічого страшного, містере Вест, – вигукнула Вайолет Еверслі. – Я беззастережно вірю у ваш червоний сигнал. Востаннє це було в Месопотамії?
– Так, аж до…
– Даруйте?
– Нічого.
Дермот сидів мовчки. Слова, які мало не зірвалися з його губ, були: «Так, аж до цього вечора». Вони прийшли самі собою, озвучуючи думку, якої він ще не усвідомив, але знав напевне: то було правдою. З темряви насувався червоний сигнал. Небезпека! Небезпека близько!
Але чому? Яка відчутна небезпека може бути тут? Тут, у будинку його друзів? Принаймні… Ну так, є така небезпека. Він глянув на Клер Трент, на її білизну, її витонченість, на те, як вишукано вона нахилила свою золоту голівку. Але ця небезпека виникла вже досить давно й не могли бути такою гострою. Джек Трент був його найкращим другом, навіть більше, ніж найкращим другом, – він був чоловіком, який урятував його життя у Фландрії, і за це його представили до хреста Вікторії. Хороший хлопець Джек, один із найкращих. Кляте невезіння, що Дермот закохався в дружину Джека. Мабуть, коли-небудь він це переживе. Неможливо завжди так страждати. Можна витурити це почуття – саме так, витурити. Вона навіть і не здогадується, а якщо й так, у цьому не було ніякої небезпеки. Статуя, прекрасна статуя, річ із золота, слонової кістки та блідо-рожевого корала… іграшка для короля, несправжня жінка…
Клер… сама думка про її ім’я, тихо вимовлене, завдавала йому болю… Він повинен це подолати. Раніше його теж цікавили жінки… «Але не так! – щось сказало. – Не так». Ну, ось і воно. Ніякої небезпеки: біль – так, але не небезпека. Не та небезпека, про яку попереджає червоний сигнал. Це було щось інше.
Він обвів поглядом стіл, і йому вперше спало на думку, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свідок обвинувачення та інші історії», після закриття браузера.