Читати книгу - "Іван Мазепа"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У 1716 році Андрій прямує до Гамбурга, де на той час перебувала графиня Аврора. Очевидно, візит був не випадковий. Графиня після невдалих спроб замирити свого коханця Августа Саксонського з Карлом ХІІ, які завершились позбавленням Августа корони, вийшла з політичного кола та відкрила свій власний модний салон у німецькому місті. Дуже швидко цей заклад став улюбленим місцем мало не всієї тамтешньої аристократії. Не був виключенням і Войнаровський. Після другої зустрічі між молодими людьми дуже швидко почався роман, якщо вірити поголосу, що пішов містом.
Щоправда, Аврора не була єдиною причиною перебування Андрія в Гамбурзі. Як згадувалось, її модний салон був місцем спілкування вишуканого товариства, і саме там небіж Мазепи мав нагоду зустрітися з англійським послом Матесоном. Ця зустріч була дуже важливою з політичної точки зору, адже на той час саме Англія була найбільше занепокоєна експансією Московської держави (Росією вона стала 1721 року). Андрій це добре знав, і тому активно намагався утвердити побоювання Великобританії та домогтися її підтримки для «козацької нації». Час для такої агітації був обраний якнайкраще: у британському уряді йшли гострі дебати стосовно тональності відносин з московитами, у Північне море була відправлена ескадра, тому будь-який серйозний поштовх міг призвести до війни, до якої «долучилась» би Англія.
Про це знав і Петро І, якого перспектива появи нового союзника української еміграції неабияк дратувала. Він вирішив покласти цьому край. Для цього спершу пропонувалося силою захопити небожа «зрадника Мазепи», адже московська армія стояла всього лиш в одному дні переходу до Гамбурга. Та це було надто ризиковано, тому вирішено було вдатись до послуг платної агентури. За певну суму московські агенти завербували Фридриха Бьоттґера, а він, у свою чергу, найняв цілий штат шпигунів, включно з покоївкою Войнаровського, які цілодобово стежили за його переміщенням. Така шпигунська діяльність стала царській скарбниці майже в тисячу дукатів, що на той час було значною сумою.
Однак і це ще не все. Для більшої впевненості щодо успіху завдання до Гамбурга було відряджено довірену особу самого Петра — Олександра Рум’янцева. Того самого Рум’янцева, який згодом за наказом царя доправить до каземату Петропавлівської фортеці царського сина Олексія Петровича, а ще за деякий час ув’язнить козацьку старшину. Андрій Войнаровський навіть не підозрював, що на нього буквально полюють царські слуги, тому їм вдалось вранці 11 жовтня 1716 року захопити його просто на вулицях Гамбурга. У кареті із зачиненими вікнами його доправили до будинку дипломатичного представництва Московського царства в Гамбурзі.
Однак не так сталося, як гадалося. Войнаровський був надто вагомою постаттю, щоб його викрадення залишилось непоміченим. Ця подія збудила жваве обговорення суспільства, а наступного дня про інцидент на дипломатичному рівні було повідомлено урядам Швеції, Англії, Франції, Іспанії та Голландії. Ще за кілька днів про ганебний вчинок московських агентів повідомили буквально всі тогочасні газети. Один з провідних європейських часописів «Le Cleaf du Cabinet» написав: «Споконвіку Гамбург був вільним містом… тепер цьому прийшов кінець». Розпочалася справжня дипломатична війна навко-ло викрадення Войнаровського, у якій, однак, жіноча недосвідченість зіграла свою роль.
І. Мигура. Гравюра на честь гетьмана Івана Мазепи із зображенням церков, що він їх побудував. 1706 р.
Імператриця Катерина через свою посланницю передала графині Кьоніґсмарк запевнення у тому, що Войнаровському нічого не загрожує, і після того, як він постане перед очима царя, той відпустить його, не завдавши жодних прикростей. Невідомо, чим керувалась графиня у своїх міркуваннях, та мало того, що вона в це повірила, — вона ще й переконала в безпеці царських замислів самого Андрія. Андрій повірив своїй коханій і попросив владу Гамбурга видати його московській владі. Якби ж він знав, чим така довірливість обернеться для нього… Очевидно, що пропозицію Войнаровського влада Гамбурга зустріла схвально, адже майже місяць місто перебувало на межі війни. Буквально наступного дня до міста прибуло царське подружжя, і цар Петро І запевнив графиню Кьоніґсмарк у своїх добрих намірах щодо Войнаровського. Після цього Андрій у супроводі московських конвоїрів вирушив на Схід. Це була його фатальна помилка. Цілих сім років небіж особистого ворога царя перебував у Петропавлівській фортеці, а згодом отримав звільнення… у Сибір. Там, у далекому Якутську, у 1740 році, завершив своє життя спадкоємець великого Мазепи.
Епілог
Видатний філософ Геґель колись сказав, що історія нас вчить того, що вона нічого не вчить. Але це не зовсім так. Навчитись можна всього, якщо тільки цього хотіти. І приклад Івана Мазепи може (і повинен) слугувати нам за чудовий урок. Його постать можна розглядати під різними кутами зору: і як особу, яка завдяки своїм старанням і таланту опинилась на вершечку суспільної піраміди, і як людину, котра не боялася йти на ризик, навіть якщо він міг обернутись цілковитим провалом.
Герой чи зрадник, патріот чи людина, яка переслідувала власні цілі, — відповідь на ці питання залежить від тієї стартової позиції, яку ви оберете. Так, він зрадив Петра І, але чи можна назвати зрадою вчинок, спрямований на захист самого себе? Якби він не перейшов до Карла ХІІ, все закінчилось би мовчазною ліквідацією України-Гетьманщини. Гетьманщину таки ліквідували, попередньо втопивши в крові, та це була плата за відсутність єдності всередині козацької верстви. Так було завжди: де нема єдності — там розруха. Мазепа це розумів і намагався зробити все, що було в його силах, та є речі, які сильніші за будь-які старання окремої людини.
Чи був він героєм? Скоріш за все, так. Героєм є кожен, хто не боїться ризикувати власним життям заради вищої мети. А метою Мазепи була не просто вільна Україна, а вільна Україна під його правлінням та правлінням його нащадків.
Учинок гетьмана не був особливим, і в ньому не було нічого нового для того часу. Так чи інакше, антимосковською орієнтацією закінчували багато гетьманів. Важливо було мати тих, хто забезпечить підтримку. Попередникам Мазепи із цим не таланило, надто ненадійними були союзники у боротьбі. Річ Посполита не розглядала можливості утворення незалежної або окремої України, а кримські татари користувались давно перевіреною тактикою недопущення надмірного посилення будь-якої зі сторін. Ця причина у сполученні з відсутністю загальної підтримки поспільства й приводила гетьманів до поразки. Тому поява шведів, із якими вже були спроби нав’язати тісні контакти за часів Богдана Хмельницького та Карла-Густава Х, сприймалась мало не як ідеальний шанс для перемоги в боротьбі з Москвою. На жаль, обставини склалися інакше.
Смерть Мазепи підбила підсумки не тільки його правлінню, але й автономії України. Оскаженілий від
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іван Мазепа», після закриття браузера.