Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

нам доводилось вишукувати кожну калорію і нічого не упускати. Через тривале життя в умовах недостачі їжі ми не розвинули захисного механізму від її надлишку. Надлишок харчів зустрічався протягом дуже недовгого часу, тож задля безпеки люди мусили відкладати запаси жиру на майбутнє. Наша вегетативна нервова система, керована гіпоталамусом, відкладає жир на стегнах і грудях у жінок (у сурінамських — особливо в сідницях), у той час як у чоловіків росте живіт. Ожиріння виникає від постійного надмірного вживання їжі, зменшення фізичних навантажень і браку руху. Крім того, ми вживаємо в їжу вуглеводів та жирів більше, ніж раніше, а білків — менше. Та неймовірна кількість товстунів викликана не лише нашою нездатністю правильно поводитися з надлишками. Важливу роль у цьому відіграє також схильність. Ожиріння містить важливий генетичний компонент. Дослідження близнюків, усиновлених дітей та сімей показало, що на 80 відсотків вагу тіла визначають генетичні фактори.

Деякі люди товстіють настільки, що серце вже не тягне обслуговування такої великої маси, і вони помирають передчасно. Дехто стає таким огрядним, що його не можуть зіпхати по сходах, коли треба відвезти до лікарні. Доводиться опускати лебідкою через вікно.

Нам уже відомі деякі генетичні фактори крайнього ожиріння, які регулюють у гіпоталамусі апетит та обмін речовин. Однією з таких генетичних форм ожиріння є синдром Прадера-Віллі (див. розділ VI.4). Пацієнти з цим захворюванням можуть стати настільки товстими, що живіт звисає, як фартух, і за ним навіть не можна вгадати стать людини. За нормальних обставин гіпоталамус реєструє, скільки жиру накопичилося в організмі, вимірюючи кількість гормона лептину, що виробляється в жировій тканині. При мутаціях лептинового гена чи лептинового рецептора гіпоталамус реєструє брак жирової тканини і стимулює постійно їсти, що призводить до смертельної форми ожиріння. Фіксували навіть мутації, які призводили до припинення вироблення в організмі α-MSH або несприйняття ним повідомлень α-MSH. Ця речовина відповідає за пігментацію волосся і контроль апетиту. Тож мутації цієї системи спричиняють крайні форми ожиріння у дітей і часту появу в них рудого волосся. Крім того, у цих дітей не настає статева зрілість. У 4—6 відсотків вкрай товстих людей виявляють знижену чутливість до α-MSH. Мутація рецептора гормона кори наднирників також може бути причиною ожиріння. Так само викликати огрядність можуть і такі гормональні порушення, як брак гормона щитовидної залози, гормонів росту чи статевих гормонів, а також надлишок гормона кори наднирників кортизолу.

І медикаменти, наприклад засоби від шизофренії, можуть мати дуже неприємну побічну дію, що виражається в надмірному наборі ваги. Один хлопчик, якого лікували такими засобами, за короткий час набрав 70 кілограмів і після цього взагалі відмовлявся приймати будь-які ліки.

До ожиріння можуть призвести також психічні проблеми, як депресії чи порушення у вживанні їжі, наприклад булімія чи синдром, при якому люди відчувають приступи голоду тільки вночі. Іноді причиною ожиріння стають неврологічні проблеми в гіпоталамусі. Коли я проходив ординатуру в педіатричному відділенні, мені довірили восьмирічну дівчинку, яка мала надзвичайну вагу, але стверджувала, що їсть дуже мало. Та було очевидним, що вона постійно щось їла. Причиною була пухлина в гіпоталамусі. Тому дівчинка ніколи не відчувала ситості, і всього їй здавалося замало.

Схильність до ожиріння мали діти, перша половина внутрішньоутробного розвитку яких припала на голодну зиму 1944—1945 років. У матці їхній гіпоталамус фіксував брак живлення і настроював систему в гіпоталамусі таким чином, щоб зберегти кожну отриману калорію. Коли в подальшому житті їм довелося жити серед надлишку, виник серйозний ризик захворіти на ожиріння. Ще сьогодні та сама проблема зустрічається у дітей, які народжуються з надто малою вагою, наприклад, коли плацента функціонує неправильно або мати палить під час вагітності. Але ожиріння у матері під час вагітності та перегодовування новонародженого також підвищують ризик того, що в дорослому віці дитина ожиріє.

Соціальні, культурні та екологічні фактори, що очевидно відіграють свою роль у розвитку надмірної ваги, — це реклама солодощів, дешеві й всюдисущі фастфуди та звичка заїдати додатковою порцією життєві проблеми і кризи, що призводить до «зайвого сальця». Низький соціально-економічний статус також сприяє ожирінню. Недавнє відкриття показало, що промислові викиди, які потрапляють у довкілля, так звані обесогенні речовини, можуть викликати ожиріння навіть у низьких концентраціях. Сюди відносяться естрогени і речовини, що порушують нормальне функціонування статевих гормонів у період пубертату (ендокринні порушники, наприклад, у виробництві пластику), а також токсичне органічне олово, що міститься в фарбі та пластику.

Хоча наша ненажерливість була еволюційно виправданою, а огрядність у часи Рубенса вважали красивою, сьогодні товстуни зазнають дискримінації. За поширеним уявленням вони незграбні та ледачі, недисципліновані та інертні. Крім того, дуже товсті люди викликають часто сильну фізичну відразу. Ожиріння є небезпечним для здоров’я. Тож причин для схуднення більш ніж достатньо. Але дуже важко дотримуватися дієвої терапії від ожиріння, а саме — менше їсти та більше рухатися. Згідно з найновішими дослідженнями, ефективним виглядає засвоєння нової харчової звички: зважувати на вагах (мандометрі) все, що їси. Оголошений чудодійним засіб римонабант (антагоніст канабісу) нібито діє як проти нікотинової залежності, так і проти ожиріння. Та, на жаль, із його прийомом знижується не тільки вага, але й настрій. Цей засіб підвищує ризик депресії та думок про самогубство, тому FDA (Федеральна адміністрація з обігу наркотичних засобів) поки що відкликала заяву на його допуск. Європейська агенція з медикаментозних засобів вимагає від фірми-виробника «Санофі» розіслати всім лікарям письмове повідомлення, щоб вони більше не прописували цей засіб депресивним пацієнтам або таким, яким загрожує депресія. Також проводили експерименти з глибинними електродами в гіпоталамусі, але поки що вони не продемонстрували дієвості. Крім того, як побічний ефект стимуляція пацієнтів викликала в них дуже давні спогади (див. розділ ХІІ.3). Глибинні електроди також мають побічну дію. Електроди, які вводили в субталаміальне ядро пацієнтам-паркінсоністам, щоб лікувати моторні порушення, часто призводили до надмірної ваги.

Здатність у нашому суспільстві, сповненому надлишку, підтримувати нормальну фігуру — це вже неабияке чудо.

VI.6 Кластерний головний біль

«…Ніби в око мені вп’ялася розпечена голка».

Для досліджень мозку вкрай важливою є функціональна магніто-резонансна томографія (фМРТ). Ця техніка має відносно мале клінічне значення, але є принаймні один виняток: використання фМРТ призвело до нових клінічних відкриттів у діагностиці та лікуванні кластерного головного болю і дозволило сформувати стратегію їх лікування. На щастя, від кластерного головного болю страждає не дуже багато людей. Жахливі напади головного болю трапляються здебільшого фазами по кілька місяців, так званими кластерами. Напад триває від п’ятнадцяти хвилин до трьох годин. У фазі між кластерами пацієнт не має нападів. Проте близько 10 відсотків пацієнтів страждають від нападів щодня, рік у рік, без фази спокою. Один пацієнт описав односторонній біль у ділянці ока й позаду нього: «…ніби в око мені вп’ялася розпечена голка». Кластерний біль нестерпно болючий, настільки, що його ще називають «суїцидальним головним болем». У кластерній фазі напад можуть спровокувати вживання алкоголю, перебування в середовищі з розрідженим киснем (наприклад, у горах на висоті понад 2000 метрів) чи низький тиск у салоні літака. Кластерні головні болі в чоловіків трапляються частіше, ніж у жінок.

З цілої низки причин можна розглядати кластерний головний біль як захворювання гіпоталамуса. По-перше, в тій половині обличчя, де локалізується біль, проявляються такі реакції вегетативної нервової системи, як пітніння, сльозливість, закладення носа або нежить та почервоніння очних