Читати книгу - "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"

що це заважає будь-кому бодай щось дізнатися. Найбільша проблема миттєвої комунікації не в тому, що вона миттєва. Хоч інтернет дає можливість говорити людям між собою більше, ніж будь-коли раніше, і це абсолютно нова історична умова, можливо, те, що будь-хто може поговорити з будь-ким, — не така вже й добра ідея. Часом людям треба спинитись і подумати, дати собі час, щоб поглинути та засвоїти інформацію. Натомість інтернет — це арена, де люди реагують не думаючи й своєю чергою вганяють себе в ситуацію, коли змушені захищати власні реакції, а не сприймати нову інформацію чи визнавати помилки — особливо якщо помилку помітила людина з кращою освітою та більшим досвідом.

Що є фейком в інтернеті? Усе

У цій чи в будь-якій іншій книжці забракне сторінок, щоб перелічити обсяги дезінформації в інтернеті. Чудодійні зцілення, теорії змови, підроблені документи, цитати з вигаданим авторством — це все бур’янці та величезні будяки, якими заріс усесвітній сад знань. Здоровіші, проте менш витривалі трави й квіти не мають жодного шансу вижити в ньому.

Стійкі старі забобони й теорії змови, наприклад, видозмінилися та відродились онлайн. Усі ми чули історії про алігаторів у каналізації, малоймовірні смерті знаменитостей і бібліотеки, які завалилися, бо ніхто не взяв до уваги вагу книжок. Ці історії передаються від уст до уст. В інтернеті такі вигадки супроводжуються ще й красивою версткою та зображеннями. Вони поширюються через електронну пошту й соцмережі з такою швидкістю, що навіть є групи, наприклад, чудовий проект Snopes.com та інші фактчекінгові організації, які нічим не займаються, окрім того, що цілими днями спростовують ці нісенітниці.

На жаль, такі групи пливуть проти течії. Люди не приходять в інтернет для того, щоб їх виправили чи cпростували їхні виплекані теорії. Натомість вони просять електронного оракула підтвердити власне невігластво. У 2015 році авторка Washington Post Кейтлін Дьюї висловила занепокоєння, що фактчекери ніколи не зможуть подолати фейки, бо «ніхто не має ні часу, ні ментальної здатності спростовувати всі поточні нюанси та невідповідності».[57] Зрештою, зітхнула авторка, ці спростування нічого в біса не міняють.

За два місяці після публікації цих слів Дьюї та Washington Post здались і скасували її щотижневу колонку про те, що було фейком в інтернеті. Уже неможливо було впоратись із божевіллям, особливо коли шахраї з’ясували, як заробляти на поширенні міфів і дорогоцінних кліках на сайтах. «Якщо чесно, — сказала Дьюї читачам, — ця колонка не може впоратися з теперішнім середовищем. Такий формат утратив сенс». Ще більше непокоїли розмови Дьюї з професійними дослідниками, які сказали їй, що «недовіра до інституцій зараз така висока, а когнітивне упередження завжди настільки сильне, що люди, які вірять у фейкові новини, часто зацікавлені в споживанні лише тієї інформації, що збігається з їхніми поглядами — навіть якщо вона демонстративно фейкова» (курсив оригінальний).[58] Дьюї та Washington Post боролися з інтернетом, і останній переміг.

Багато нісенітниць, особливо в політиці, процвітає завдяки доступності та потужності інтернету. Уперта група невігласів може все ще думати, що земля пласка або що американці ніколи не висаджувалися на Місяць, але, мабуть, для решти з нас фотографії з космосу є достатнім доказом. Коли йдеться про такі легенди, як народження Барака Обами в Африці, керування Джорджем Бушем-молодшим терактами 11 вересня 2001 року або таємний план казначейства США запровадити замість долара глобальну валюту, астронавти з камерами не допоможуть. Соцмережі, веб-сайти та чати перетворюють міфи, почуті від «друга мого друга», історії та плітки на «факти».

Як пояснював британський автор Даміан Томпсон, миттєва комунікація зміцнює людей і групи, що одержимі божевільними, часом досить небезпечними, ідеями. Томпсон називає це контрзнанням: воно летить в обличчя науки і є абсолютно не вразливим до контраргументів.

Нині завдяки інтернету... плітки про Антихриста можуть за секунди перескочити від готів у Швеції до радикальної традиціоналістської католицької секти в Австралії. Такі групи стають толерантнішими до ексцентричних ідей одна одної. Контакти між чорними й білими расистами, що були одиничними десятки років тому, зараз квітнуть, поки ці групи обмінюються теоріями змови.[59]

У повільнішому, менш поєднаному світі такі групи не могли посилювати власні погляди миттєвим схваленням від інших екстремістів онлайн. Вільний обмін ідеями — це потужна рушійна сила демократії, яка, утім, завжди несе ризик того, що злі та неосвічені люди застосують інструменти масової комунікації для власної вигоди й пропагуватимуть брехню та міфи, які не зможе спростувати жоден фахівець.

Ба гірше, дезінформація може лишатись онлайн роками. На відміну від учорашніх газет, інформація онлайн — постійна і вискакуватиме в подальших пошуках і тоді, коли її вже бачили. Навіть якщо фейки чи помилки були видалені в першоджерелі, вони з’являться в якихось архівах. Коли такі історії стають вірусними й поширюються електронним світом за дні, години чи навіть хвилини, їх уже неможливо виправити.

Наприклад, у 2015 році консервативний провокатор Аллен Вест оприлюднив вигадану сенсацію, що президент Обама змушував американських військових молитися, як мусульмани під час Рамадану.[60] Сайт Веста оприлюднив яскравий заголовок «Гляньте, що змушували робити наших військових» із фотографією американських солдатів, які стоять на колінах із головами, схиленими на килимки для молитви. То була вражаюча картинка, і новина швидко розлетілась соцмережами.

Такого не було. Вест знайшов фото, що було знято кілька років тому — там зображені військові під час молитви, які справді були мусульманами. Навіть після того, як неправдиву фотографію спростували (серед інших це робив і я), Вест не видалив новину. Її неможливо видалити, бо вона вже збережена на інших блогах і сайтах. Люди, що бродять інтернетом і не мають ні часу, ні навичок перевіряти достовірність інформації, іноді натраплятимуть не лише на оригінальну новину, а й на тисячі її копій і ніколи не дізнаються, що вся ця історія — фейк.

Тепер не треба перейматися метушливими фактчекерами чи суворими редакторами. Так само, як гарно переплетена книжка може створити враження, що й зміст у ній притомний, і на блискучих веб-сайтах є візуальні ознаки надійності та авторитетності, що допомагає погано поінформованим читачам поширювати фейки з такою швидкістю, яка й не снилася заголовкам Вільяма Рендольфа Герста.[61] Експерти й фахівці, які наполягають на необхідності неухильної та невблаганної логіки, не можуть змагатись із механізмом, що завжди дасть читачам відповідь, яка їм сподобається, до того ж у шістнадцяти мільйонах барв.

Звісно, це точно, я ж погуглив!

Якщо не брати до уваги яскраві саморобні сайти й неминучі дописи у фейсбуці та меми, що заполонили