Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

залагодити свої борги. Звісно, Роксанна не мусила давати на це згоду, але не так давно вона розказала мені, що зненавиділа всіх чоловіків і пошлюбила сера Гаррі, аби придушити свої пристрасті та дати волю своїй ненависті. Вона так прив'язалася до мене й Анни, що, я так гадаю, відчувала себе покинутою, у певному сенсі…

— У всіх сенсах, — від східців у передпокої до них долинув голос місіс Рассекс, а за ним з'явилась і вона сама. Ебенезер швидко підвівся з крісла і вибачився, що дозволив собі так неделікатно висловитися.

— А ви ні в чому і не винні, — сказала місіс Рассекс, дивлячись повз нього на доньку. — Це ти, неслухняна Генрієтто, поводишся погано, виносячи з хати сміття… — Вона не встигла закінчити, як Генрієтта з плачем кинулася до своєї матері, прохаючи вибачити її; але було цілком зрозуміло, що дівчиною рухало не щире каяття за свій переступ, а любов і спочуття, викликане тим, що вона допіру взнала. Місіс Рассекс поцілувала її в чоло і вперше звела свій спраглий і тужливий погляд на близнюків; вона приборкувала свої почуття, аж поки зворушена Анна не змогла більше стримуватись і також кинулася до неї, щоб обійняти, і, скрикнувши «любі мої дітки!», вона нарешті дала волю сльозам.

За цим усі хором зайшлися плачем, так що якийсь час на всьому млині не було чутно жодних інших звуків. Усі кинулися обіймати одне одного у припливі почуттів, які зміг утілити в слова Ебенезер, що перший спромігся заговорити після того, як схлинула перша хвиля і кожен уже схлипував собі на самоті.

— Sunt lacrimae rerum[102], — вирік він, утираючи очі.

Але на цьому несподіванки того дня не скінчилися. Тільки-но місіс Рассекс досхочу наобіймалась із близнюками і попросила вибачення за те, що поводила себе холодно і байдуже, утримавшись, як і Ебенезер, від будь-якого натяку на свою безневинну спробу звабити його, а заразом утаївши і те, як її спокусив Берлінґейм, який нібито був коханцем Анни, — кожна з цих речей могла б пояснити її сум'яття, — вона приєдналася до них за столом і сказала, звертаючись до Ебенезера:

— Ти дотримався своєї обіцянки й перевершив своєю післямовою оповідку Генрієтти, Ебене (о Боже, і як могли мої дітки так вирости! і чого їм тільки не довелося пережити!); але я так гадаю, що можу перехопити винагороду в цій змазі, додавши свою післямову. Почнімо з того, що оті брехливі злісливі плітки про мене і вашого батька… то і справді були плітки, і злісливі, але то була не брехня. Три роки по смерті бідолашної Енн — це була їхня мати, Генрієтто, — ми з Ендрю разом оплакували її. Але на четвертий рік, присяй-бо, я його тоді покохала і даремно натякала на те, щоб ми одружилися! Одним словом, на четвертий рік я стала його коханкою. Ви вже мені за те пробачте!

Обидва близнюки знову обійняли її й запевнили, що тут немає чого пробачати.

— Навпаки, — понуро сказав Ебенезер, — це мій батько має вибачатися. Я тепер розумію, що ви мали на мислі, коли казали, що вас покинули в усіх сенсах.

— Ні, — сказала місіс Рассекс, — тут дещо більше… — Вона звела тужливий погляд на Мері, і вираз глибокої задуми на обличчі тієї змінився, тепер на ньому можна було прочитати розуміння.

— О Боже, Роксі!

Місіс Рассекс кивнула.

— Ти правильно здогадалася, моя люба. — Вона важко втягнула повітря, простягнула руки через стіл, взяла обидві руки Генрієтти в свої і, дивлячись некліпним поглядом на доньку, сказала: — Двічі у своєму житті я кохала чоловіка. Першим був Бенджі Довгелоу, гарненький хлопчина, син фермера, що мешкав неподалік від дядька Жака; то йому я віддала своє дівоцтво в свої шістнадцять і невдовзі понесла від нього; це він утік, ставши моряком, коли я не пішла проти волі мого опікуна, і відтоді я не чула про нього ні слова; і саме він, я так гадаю, і досі тримає ключі від мого серця, хоч, може, уже давно розтовстів і одружився або ж давно помер! — Вона коротко засміялася, і смуток знову огорнув її. — Чи ж треба вам доводити, що час не лікує безум? Знову і знову, коли Ендрю кинув мене, і щоразу, як Гаррі з мене знущався, я молилася моєму Бенджі, як Богу, і до сьогодні моє бідолашне серце стискається, коли я зустрічаю незнайомця, якого звати… — Вона всміхнулася Ебенезеру. — Особливо коли його звати сер Бенджамін!

— О Боже, пробачте мені! — попрохав Ебенезер. Місіс Рассекс відмахнулася, показавши, що тут немає за що вибачатися, і знову звернула свою увагу до Генрієтти.

— Він був моїм першим коханням. Ендрю був моїм другим і значно глибшим коханням, і тільки-но я згадую про нього, то ледь не божеволію… — Вона зупинилася, щоб трохи заспокоїтися. — Дозвольте мені так сказати, мої любі: друге кохання було за своєю суттю подібне до першого, окрім двох важливих відмінностей. Перша, як ви вже знаєте, полягає в тому, що мій коханець покинув мене… — Вона міцніше стисла руки доньки. — А друга в тому, що цього разу дитина вижила.

18

Поет питає себе, чи є хід історії людства рухом уперед, чи, може, це драма, чи рух назад, чи, може, він циклічний, чи хвилеподібний, чи вихороподібний, чи, може, йде він по спіралі, що завертає праворуч чи ліворуч, чи, може, він прямий і безперервний, чи ще якийсь інший. Висуваються певні доводи, але вони досить сумнівні й вичерпної відповіді не дають

Те, що ці останні слова місіс Рассекс мали означати, дало привід для нових сердечних і радісних обіймів. Місіс Рассекс попросила вибачення в Ебенезера та Анни за те, що перенесла на них свою образу, а вони і собі попросили вибачення в неї за те, що їхній батько так нешляхетно повівся понад двадцять років тому. Генрієтта стала благати матір пробачити її за всі ті рази, коли вона в минулому нападала на неї за те, що та вийшла заміж за Рассекса, а Роксанна стала навзаєм просити пробачення за те, що зачала її не в шлюбі, а заразом і за те, що завдала їй подвійної кривди, змусивши терпіти знущання сера Гаррі та вірити в те, що вона його донька. До цих перепросин залучили навіть Мері, бо ця добре