Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Не знаєте, але ваш брат Генрі може знати, так вірить Чікамек, оскільки в ньому тече кров сера Генрі й він має такий самий колір шкіри.

— Хай би що ховалося за цією таємницею чарівного баклажана, — безтурботно мовила Анна, — але якщо він і справді має ту дію, про яку ти сказав, то Генрі Берлінґейм знає про це не більше, ніж Біллі. — Вона одразу зрозуміла, якого дала маху, і зашарілася.

— Авжеж, це цілком зрозуміло, — хутко додав Ебенезер, — бо інакше в нього до сього часу вже була б дружина і сім'я, хіба ні?

Але було зрозуміло, що Біллі не пропустив прихований смисл Анниного зауваження. Він нічого не сказав — щонайменше Ебенезер йому не дав, — але посмутнішав і заглибився у свої думки. Ебенезер не менше за Анну шкодував через цей прогріх, відчувши, що це може зашкодити проханню, із яким він мав намір звернутися до Біллі. Втім, він бадьоро заговорив, неначе нічого й не сталося, намагаючись лише, наскільки можливо, уникати всіляких згадок про Берлінґейма.

— Отакі-то мої справи, — вирік він, — як ви і здогадалися: якщо я не зможу привести Чікамеку його сина впродовж тридцяти днів… тепер уже менше… то бідолашних Бертрана і капітана Керна пошматують і спалять на багатті, прив'язавши до стовпа, так само як і мене, бо я пообіцяв повернутися, якщо не впораюсь із цим дорученням, і я так і збираюся вчинити.

— Я більше не агатчвупс, — пробурмотів Біллі. — Якби я бажав зайняти місце мого батька, то не покинув би його. Але я також не бачу, який сенс у тому, щоб обміняти життя ваших друзів на життя всіх білих людей у Провінції.

— Війна станеться так чи інакше, — не вгавав поет, — тільки Чікамек не зможе впливати на її хід. Але моя мета полягає не в тому, щоб дати йому доброго генерала, а в тому, щоб взагалі запобігти цій війні.

На що Біллі відповів зі ще більш похмурим виглядом, що хоч він і дезертир, але ще не впав так низько, щоб зрадити свій народ.

— Я кажу не про зраду, — заперечив Ебенезер, незадоволений тим, як повернулася справа. — У моїх намірах не зрадити агатчвупсів, а порятувати їх…

Біллі наїжачився.

— Думаєте, це ваше жалюгідне посполите рушення може щось протиставити союзу Куассапелага і Дрепакки? Ще до літа скальп вашого губернатора висітиме під стелею у хижі мого батька!

— Прошу вас, сер, вислухайте мене! Якщо Дрепакка домовиться із мсьє Кастеном і «нагими індіянами», то англійців вишпурнуть із Америки, а потім уже не завдасть великого клопоту вигнати і французів слідом за ними; я це визнаю. Але ж я прошу не за англійців, я стою на боці людства, на стороні Цивілізації проти Первісного Хаосу дикунства. Ви тільки подумайте, сер: те, що вам вдалося набути менш ніж за два тижні, вимагало понад двох тисяч років будування; це найсолодше питво, хіба ні? А втім, сусло, яке переганяють, аби його отримати, складається із двох десятків сторіч важкої наполегливої праці та страждань! Ну і що, ви тепер вип'єте, скільки вам треба, і викинете пляшку геть, коли ваш народ знемагає від спраги? Не буду сперечатися, англійці вчинили з вами зле, але ж вигнати їх означатиме загнати себе назад у пітьму.

Біллі не відповів.

— Ну, добре, ось вам мій план, — покірно сказав Ебенезер. — Коли я був у місті вашого батька, то помітив, що Куассапелаг і Дрепакка дуже суперничають між собою; вони вбачають у Чікамекові лише, так би мовити, символічну фігуру і змагаються один з одним за панування в цьому тріумвіраті. Але річ у тім, що жоден з них не має всіх якостей, потрібних для того, щоб бути імператором, хіба ні? Куассапелагу підкоряються індіяни, але, попри всі його чесноти, йому бракує кмітливості та спритності в обстоюванні своїх інтересів; Дрепакка має блискучий розум, одначе він поки що слабкий, за ним немає сили…

— Ви проникливий спостерігач, — мусив визнати Біллі. — Їм пощастило, що таяк Чікамек старий, бо він і розумом своїм, і потугою їх заломить.

— Саме так! — вигукнув поет. — Але ж він таки старий, і в цьому наш шанс! Ви його син і спадкоємець, що перейняв його таланти й успадкує вплив; якщо він відмовиться від влади на вашу користь, тоді для вас не становитиме великих труднощів під'юдити Куассапелага проти Дрепакки і навпаки. Ви єдиний з цієї трійці, хто може правити один. І присяй-бо, Біллі, які ж блага ви можете принести своєму народові! У вашій силі та владі буде розпочинати війну чи ні, і перед її обличчям будь-який притомний губернатор перестане вас гнобити; насильство поступиться місцем чесним перемовинам, і два народи зможуть обмінюватися найкращим у їхніх культурах…

— А чому ви не звернетеся замість мене до вашого доброго приятеля Берлінґейма? — перервав Біллі. — Можливо, ваша сестра могла б знайти якихось витончених засобів, аби його переконати.

— Ох, любий Біллі! — вигукнула Анна. — У мене не було нагоди тобі все пояснити…

— Я звернуся до Берлінґейма, — втрутився Ебенезер, — але не для того, щоб відправити його до Чікамека. По-перше, він англієць і зовні, і за вихованням, він буде чужинцем для вашого народу і ніколи не зможе завоювати вашу довіру; по-друге, він близький до губернатора Ніколсона і має великий вплив у провінціях; він міг би принести більше користі вашій справі в Енн-Арундел-Тауні, ніж на острові Бладсворт, — він відчайдушно шукав додаткових доводів. — Та їй-бо, Біллі, це ж не значить, що ви мусите жити там довічно! Коли ви візьмете владу у свої руки і ніщо вам не загрожуватиме, тоді вашим людям не потрібно буде ховатися; ви можете правити звідси, як і жити тут так само, як живете зараз. А щодо Анни, то вона вже оголосила…

— Досить, — наказав Біллі й підвівся з лави. — Дім належить Гарві Рассексу, а не мені; а ця жінка, як я розумію, належить моєму брату.

— Припини! — прохально мовила Анна. — Я не залишу тебе!

— Тоді ходім зі мною до міста Чікамека, — холодно мовив Біллі. — Агатчвупські жінки роздеруть тебе на шматки. — Він вклонився Ебенезеру. — Я вітаю вас, сер, ви мали дві мети і їх досягли: ваша сестра тепер розуміє,