Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Біллі сам підтвердив це: угода, про яку ти чула і на яку він натякав, — це була наша домовленість про те, що ти вільна піти геть або залишитися, як схочеш — обирати тобі. І Генрі, зрештою…

Він не став далі тиснути на неї, розуміючи, що ґрунт під його ногами доволі хисткий. Але як він і боявся, Анна хоч і не стала нагадувати йому, що її щира прихильність до Берлінґейма була доволі сумнівного роду, але вирекла дуже рішуче:

— Я дала Біллі обітницю, Ебене; невже ти хотів би, щоб я порушила свою обітницю? І якщо нам коли-небудь і доведеться розстатися, то це буде з його волі, а не з моєї. Я буду для нього доброю дружиною, наскільки мені стане хисту.

Прикро цим вражений, Ебенезер не сказав більше ні слова; але доручення, із яким він прибув до Черч-Кріка, раптом здалося йому важливішим, ніж будь-коли. Оскільки, попри всю їхню втому, вони навряд чи змогли б заснути, він запропонував гукнути Біллі назад і присвятити решту ночі розповіді про своє скрутне становище і наміри. Досить було лише натякнути на те, що на кону стоїть безліч життів, щоб Анна погодилася на цю пропозицію і навіть сама захотіла піти та привести Біллі.

Вона вернулася не одразу; Ебенезер ніяково посидів якийсь час, зітхаючи, біля багаття. Серед міріад думок, що проносились у його голові, було декілька таких, які він виокремив як ревнощі, одначе не міг їх позбутися: чому він, зрештою, був проти шлюбу між Анною і Біллі Ромлі, який, здавалося, володів усіма чеснотами свого брата і не мав жодних його вад?

Коли вони нарешті обоє ввійшли, Біллі поспішив потиснути йому руку.

— Ваша присутність зробила те, чого я ніяк не міг домогтися, — схвильовано вирік він. — Хай якими будуть наслідки, мій друже, я вже благословляю вас за те, що вона знову стала собою.

Він з благоговінням похитав головою, спостерігаючи, як Анна у цебрику вмиває руки і лице і з прикрістю дивиться на своє волосся й одяг. Тепер, коли його кохана дружина стала нормальною англійською жінкою, її присутність, як, власне, і присутність Ебенезера, здавалося, лякали його; він запропонував знайти щось попоїсти і був присоромлений, коли Анна зауважила, що приготування їжі — то не чоловічий клопіт.

Ця його розгубленість зворушила навіть Ебенезера, водночас здивувавши і викликавши в нього спочуття.

— О Боже, Анно, невже не можна якось позбутися цієї клятої звички їсти щоразу перед тим, як треба поговорити?

Брак зловмисності в його жарті справив чудодійне враження; присутні розсміялися, і Біллі відчув себе дещо розкутіше; було принесено люльки; у миснику відшукалася плящина вина. І, перебуваючи в доброму гуморі, вони повечеряли холодними свинячими реберцями, запивши їх мускателем. Анна дуже жваво переповіла Біллі все найсуттєвіше з вечірньої розмови, і хоча, слухаючи її, Ебенезер подумки ще більше дивувався тому, що ж могло затримати їх там так надовго, обидва чоловіки дивилися на неї очима, сповненими любові.

— Анна Кук із Сент-Джайлзу! — Біллі був у захваті. — До цього ще треба буде звикнути!

Приглушений, майже несміливий голос і манери індіянина глибоко зворушили душу поета; він відкинув як негідну думку про те, що треба було б якось розповісти Біллі про кохання Анни до Берлінґейма. Щоб відволікти свої мислі від цього, він спитав себе, чи може бути так, що «енергія культури», так би мовити, зберігається в межах однієї групи людей так, як фізична енергія, за словами професора Ньютона, зберігається в усьому всесвіті. Йому було цікаво, чи існує якийсь не відкритий досі закон, за яким відбувається компенсація, так що надлишок внутрішньої культури з боку Біллі призвів до того, що Анна звелася до тваринного стану, а коли її стан поліпшився, чого її коханий так палко прагнув, то сам він неодмінно мусив опуститися нижче? Він вирішив, що цілком можливо, що так воно і є, і втратив інтерес до цього питання. Коли, скінчивши вечерю, вони знову запалили свої люльки, він зітхнув і мовив:

— Це була для мене найприємніша година з усіх, які я провів, відколи полишив Лондон, але ця моя втіха має присмак вини; зараз, як я оце сиджу тут із вами і розминаю ноги, а Макевой залицяється до своєї нової коханки, двоє заручників тремтять у хижці на острові Бладсворт. — Він подивився на Біллі, шукаючи схвалення. — З вашого дозволу, друже, я викладу зараз свою справу.

Біллі знизав плечима, зовсім так, як це мав звичку робити Берлінґейм, від чого склянка з вином затремтіла в руках Анни.

— Я так гадаю, що можу вгадати наперед, у чім тут річ, — сказав він і без зайвих пристрастей пояснив Анні, про що тут ідеться, закінчивши історією свого походження і розповівши, як склалася доля його братів. — Мій батько дуже старий, — завершив він, — і він не може тягатися ні силою, ні впливом з Дрепаккою та Куассапелагом. Поза тим, йому двічі не поталанило із синами, які не тільки приречені урвати рід, але й, здається, геть відвернулися від свого народу, бажаючи піднестися аж до самісіньких зірок. — Повернувшись знову до Ебенезера, він сказав: — З вашого дозволу я спробую ще раз вгадати — ви і ваші товариші якимось чином потрапили до рук батька, і ви врятували своє життя, пообіцявши йому повернути давно втраченого сина або ж сина, втраченого нещодавно, або ж обох, аби вони могли очолити агатчвупсів у війні. Чи правильно я кажу?

— Так воно і є, — визнав поет. — Таяк Чікамек дуже засмучений вашою втечею, але врятувало нас те, що я згадав Генрі Берлінґейма. І якщо ви не вважатимете, що з мого боку надто сміливо говорити про такі речі, то ваш дідусь сер Генрі, вочевидячки, таки дібрав якогось способу принаймні одного разу підвестися над своїм недоліком, позаяк він усе ж таки спромігся зачати вашого батька із Покатавертуссан; тепер Чікамек вірить, що коли вада сера Генрі перейшла до його онуків, то, можливо, і чарівний засіб від неї також їм передався…

— Ритуал Священного Баклажана, — усміхаючись, підтвердив Біллі. — Я так гадаю, що це