Читати книгу - "Українське письменство"

Що художні образи гомерівські живуть, те саме відчув під час великої війни і польський поет Леопольд Стафф. В його книзі віршів «Tęcza łez і krwi» (р. 1918) він скрізь і всюди бачить довкола себе ці постаті, гостро відчуває реальність їх існування:

Ścichnij na chwilę, wrzawo wojenna oręża I ty, nieszczęścia jęku! Niewiastę i męża I dziecko widzę! Oniż to? Żywi? Czy cienie? Jestże to jawa oczu, czyli przywidzenie? Zaiste, to ich boskie, wieczyste postacie W nieśmiertelnej boleści wzniosłym majestacie, W posągach piękna pieśnią oddane wieczności Świętą apoteozą rozłąki miłości…

Рядок за рядком проказує він сцену прощання Гектора з Андромахою коло Скейських воріт, щоби закінчити так:

Ileż tysięcu razu dziś na naszej ziemi, Z najmniejszymi drobiazgi, z barwami wszystkiemi Powtarza się bolesna ta scena codziennie W nieśmiertelnej prostocie wiernie i niezmiennie? Któraż kobieta młoda, w łzach cichych męczeństwa Nie jest dziś Andromachą w przedjutrzu wdowieństwa! Któreż z dzieci dziś nie jest, pod matki pieszczotą Astjanaksem, bezwiedną, jutrzejszą sierotą! I przytomna ozłące, słysząca to samo, Ach, któraż dzisiaj brama nie jest Skajską bramą!

Цього чару і вічності грецького мистецтва не може заперечити і т. Я. Савченко. Але він пробує з’ясувати всю справу інакше. «Грецьке мистецтво тішить нас, — каже він, — тим, що є воно перш за все суцільне і, як ніяке інше, виявляє суть своєї доби».

Але тут Савченко має проти себе Маркса, котрого сам, до речі, і цитує, не догадуючись, яку зброю має в нім проти себе. «Трудность заключается не в том, чтобы понять, что греческое искусство и эпос связаны с известными общественными формами развития. Трудность состоит в понимании того, что они еще продолжают давать нам художественное наслаждение» (Азіат. апок., стор. 24). Ту ж думку висловлює і Л. Д. Троцький, навіть розвиває її докладніше, деталізує її. «У классового общества, — говорить він, — несмотря на всю его изменчивость, имеются некоторые общие черты. Развившиеся в средневековом итальянском городе произведения искусства (як приклад, взято «Божественну комедію») могут, оказывается, заражать и нас. Что же для этого требуется? Немногое. Требуется, чтобы эти чувства и настроения получили такое широкое, напряженное, могущественное выражение, которое поднимало бы их над ограниченностью тогдашней жизни. Конечно, и Данте — продукт определенной социальной среды. Но Данте гений. Он поднимает переживания своей эпохи на огромную художественную высоту…» «И когда мне говорят, что художественное значение Данте для нас определяется тем, что он выражает быт определенной эпохи, то приходится только развести руками…» I трохи нижче: «Против такой карикатуры (на марксизм) и сказал свое крепкое словцо Антонио Лабриола». І далі в примітці іде цитата з Лабріоли. «Таким путем глупцы могли бы свести всю историю до степени коммерческой арифметики, и в конце концов новое оригинальное толкование творения Данте могло бы представить нам «Божественную комедию» в свете тех счетов на суконные товары, которые продувные флорентийские купцы продавали с великой для себя выгодой»[152].

Що ж ми можемо взяти з гомерівських поем? — запитує Я. Савченко, — моменти формальні чи, може, елементи свідомості, психології, філософії? Що хочете, що можете, те й беріть! — така наша на те відповідь. Ми вважатимемо, що уже добре, коли ми навчимося ті твори читати і добре їх розуміти, як не в ориґіналах, то у добре прокоментованих перекладах. Коли ж вам хочеться щось з того використати, що ж — використовуйте форму, використовуйте ідеологічні моменти, до чого маєте охоту і скільки вашої стане снаги. Тільки не думайте, що це так легко. Мавпувати Гомера, його засоби,