Читати книгу - "Пуаро веде слідство"

– Саме так ми і думаємо. Він якраз їхав у Францію.

– А зустріч розпочнеться…

– Завтра о дев’ятій вечора.

Пуаро дістав із кишені старого годинника.

– Зараз за чверть дев’ята.

– Двадцять чотири години! – задумливо сказав містер Додж.

– І п’ятнадцять хвилин, – додав Пуаро. – Не забувайте про п’ятнадцять хвилин, мосьє, – вони ще можуть зіграти свою роль. А тепер перейдімо до деталей. Прем’єра викрали в Англії чи у Франції?

– У Франції. Містер Макадам вирушив туди сьогодні вранці. Він мав переночувати в домі у головнокомандувача, а завтра їхати в Париж. Через Ла-Манш його перевезли на есмінці. В Болоньї його зустрів автомобіль із Генштабу, в якому мав бути ад’ютант головнокомандувача.

– Eh bien?

– Вони виїхали з Болоньї, але у місце призначення так і не прибули.

– Що?

– Мосьє Пуаро, це був підставний автомобіль і підставний ад’ютант. Справжній автомобіль знайшли на одній із під’їзних доріг. Шофер та ад’ютант сиділи всередині зв’язані і з кляпами в роті.

– А підставний автомобіль?

– Його досі не знайшли.

Пуаро нетерпляче махнув рукою.

– Неймовірно! Але ж урешті-решт хтось має його помітити?

– І ми так думали. Вважали, що досить буде прочесати всі дороги. Та частина Франції підлягає законові воєнного часу. Ми не сумнівалися, що автомобіль далеко не заїде: його зрештою побачать. Поліція Франції, наші люди зі Скотленд-Ярду, солдати – усі вже прочесали кожен квадратний метр. Такого, як ви кажете, не може бути – але ми досі нічого не знайшли!

Цієї миті пролунав тихий стук у двері, і в кімнату зайшов молодий офіцер із міцно запечатаним конвертом – його він вручив лордові Естейру.

– Щойно отримали з Франції, сер. Я приніс його сюди, як ви й наказували.

Міністр нетерпляче розірвав конверт і гмикнув. Офіцер пішов геть.

– Ось нарешті хоч якісь новини! Щойно розшифрували телеграму. Вони знайшли той підставний автомобіль, а в ньому – Деніелса, секретаря. Його приспали хлороформом, заткнули рота, зв’язали й залишили на території покинутої ферми неподалік від К. Секретар нічого не пам’ятає, тільки те, що хтось напав на нього ззаду, притиснув щось до рота й носа, і як він пручався. Поліція задоволена точністю його свідчень.

– Більше нічого не знайшли?

– Ні.

– Не знаходили бездиханного тіла прем’єр-міністра? Тоді надія ще є. Але це досить дивно. Чому зранку вони намагалися його вбити, а тепер – ні?

Додж похитав головою.

– Одне зрозуміло напевне: вони за всяку ціну намагаються не дати йому потрапити на зустріч.

– Якщо це в людських силах, прем’єр-міністр на зустрічі буде. Дай Боже, щоб не було запізно. А тепер, мосьє, розкажіть мені все – від самого початку. Я маю знати також деталі збройного замаху.

– Учора ввечері прем’єр-міністр у супроводі секретаря, капітана Деніелса…

– Того самого, що був із ним у Франції?

– Так. Отже, вони поїхали на машині у Віндзор, де прем’єр-міністр мав зустріч із королем. Сьогодні рано-вранці він повернувся в Лондон, і саме дорогою стався збройний замах.

– Зачекайте хвилинку, будь ласка. Хто такий капітан Деніелс? У вас є досьє на нього?

– Я знав, що ви запитаєте. Ми про нього небагато знаємо. Він не походить із якогось знатного роду. Служив в армії, проявив себе як дуже здібний секретар, до того ж поліглот – він знає, якщо не помиляюся, сім мов. Саме тому прем’єр-міністр узяв його з собою до Франції.

– У нього є родичі в Англії?

– Дві тітки. Місіс Еверерд живе у Гемпстеді, а міс Деніелс – біля Ескота.

– Ескот? Це ж недалеко від Віндзора, правда?

– Ми перевірили цю лінію. Але нічого не знайшли.

– Отже, ви вважаєте, що капітана Деніелса можна не підозрювати?

Лорд Естейр відповів із гіркотою в голосі:

– Ні, мосьє Пуаро, не вважаю. У наші дні будь-кого можна підозрювати.

– Très bien. Тепер я розумію, мілорде, що поліції доводилося ретельно охороняти прем’єр-міністра, щоб не допустити жодної спроби нападу?

Лорд Естейр кивнув.

– Саме так. За автомобілем прем’єра їхав автомобіль із поліцейськими у штатському. Містерові Макадаму про ці заходи безпеки не казали, бо він був чоловік безстрашний і різко заперечував проти будь-якої опіки над собою. Але поліція вирішила по-своєму. Насправді навіть шофер прем’єра, О’Мерфі, служить в органах безпеки.

– О’Мерфі? Це ж ірландське ім’я?

– Так, він ірландець.

– Із якої частини Ірландії походить цей чоловік?

– Графство Клер, якщо не помиляюся.

– Tiens! Але продовжуйте, мілорде.

– Прем’єр виїхав у Лондон. Він їхав у закритому автомобілі разом із капітаном Деніелсом. Позаду, як завжди, їхав другий автомобіль. Але, на жаль, із невідомої причини автомобіль прем’єра з’їхав із головної дороги…

– Там, де вона повертає? – перебив Пуаро.

– Так, а звідки ви знаєте?

– О, c’est évident!84 Продовжуйте.

– З невідомої причини автомобіль прем’єра з’їхав із головної дороги. Поліцейський автомобіль, не помітивши цього, їхав далі по шосе. Невдовзі після з’їзду на автомобіль прем’єра напала група невідомих людей у масках. Шофер…

– Цей бравий О’Мерфі, – задумливо пробурмотів Пуаро.

– Шофер, на мить розгубившись, ударив по гальмах. Прем’єр висунув голову у вікно – і тут пролунав постріл: один, а потім другий. Перша куля подряпала прем’єрову щоку, друга, на щастя, не влучила. Шофер, усвідомивши небезпеку, натиснув на газ і поїхав уперед, розбивши групу нападників.

– Ледве врятувалися, – видихнув я, здригнувшись.

– Містер Макадам не хотів зважати на невеличку рану, казав, що то просто подряпина. Автомобіль заїхав у місцеву лікарню, де рану промили й перев’язали – звісно, прем’єр був інкогніто. Після цього він поїхав просто на вокзал, де на нього чекав спеціальний потяг до Довера. Капітан Деніелс коротко доповів схвильованим поліцейським про те, що сталося, а тоді прем’єр із секретарем негайно відбули. У Довері вони зайшли на борт есмінця. У Болоньї, як ви знаєте, на прем’єр-міністра чекав підставний автомобіль із британським прапором, точно такий, як мав бути справжній.

– Це все, що ви мали мені розповісти?

– Так.

– І ви не пропустили жодної події, мілорде?

– Гм, трапилася ще одна незвичайна подія.

– Яка?

– Автомобіль прем’єра не повернувся додому після того, як відвіз його на вокзал. Поліція хотіла допитати О’Мерфі, тому негайно почала пошуки. Машину виявили біля одного непристойного ресторану в лондонському Сохо. Там, наскільки ми знаємо, збираються німецькі агенти.

– А що з шофером?

– Його не знайшли. Він теж зник.

– Отже, – задумливо мовив Пуаро, – є два зникнення: прем’єр-міністра у Франції та О’Мерфі в Лондоні.

Він уважно подивився на лорда Естейра, а той розпачливо розвів руками.

– Можу вам тільки сказати, мосьє Пуаро, що якби ще вчора хтось сказав мені, що О’Мерфі – зрадник, я