Читати книгу - "Друга одіссея"

— Віруса? — перепитала Катерина на прямому зв’язку з іншого корабля. — Думаю, то моя парафія, але рада вам повідомити, що ніколи не зустрічалася з ними за межами пробірки. Про що ви говорите?

— Це комп’ютерний жаргон, Катерино. Віруси — це програми, що можуть бути запущені в систему і зруйнувати — з’їсти, якщо так можна сказати, — певні елементи пам’яті. Чи не роблять цього і з людьми під гіпнозом?

— Так, але під гіпнозом пам’ять лише деформується. Насправді ми ніколи нічого не забуваємо. Це лише так здається.

— Комп’ютери працюють інакше. Коли йому наказано щось забути, він забуває. Інформація видаляється повністю.

— Тож Еал не має жодних спогадів про свою… девіантну поведінку?

— Я не можу бути певним у цьому на сто відсотків, — відповів Чандра. — Можуть залишатися спогади, які перенеслися з однієї ділянки на іншу, коли вірус виконував свій пошук. Але це дуже малоймовірно.

— Чудово, — сказала Таня після того, як усі якийсь час мовчки перетравлювали цю інформацію. — Проте є важливіше питання. Чи не повториться таке в майбутньому?

Флойд перебив Чандру, перш ніж той устиг відповісти.

— Тодішні умови ніколи не виникнуть. Можу це вам обіцяти. Проблеми почалися, бо комп’ютеру важко зрозуміти питання державної безпеки.

— Комп’ютеру й людям, — пробурмотів Керноу, не надто стишуючи голос.

— Сподіваюся, ти маєш рацію, — промовила Таня, хоча не схоже, що її особливо переконали його слова. — Який наш наступний крок, Чандро?

— Нічого складного, лише довго й нудно. Тепер ми програмуємо Еала на послідовні дії — відірватися від Юпітера й доправити «Діскавері» додому. За три роки корабель знову буде на нашій високошвидкісній орбіті.

Розділ 26. Випробувальний термін

Вікторові Міллсону, Голові Національної ради астронавтики, Вашинґтон.

Від Гейвуда Флойда, космонавта на борту «Діскавері».

Тема: Несправність бортового комп’ютера Еал 9000.

Класифікація: ТАЄМНО.

Доктор Чандрасеґарампіллаї (тут і далі позначений як д. Ч.) щойно завершив попередню експертизу Еала. Він повністю відновив усі модулі, яких бракувало, і комп’ютер видається цілком придатним до виконання своїх функцій. Деталі дій, виконаних д. Ч., та його висновки позначені в рапорті, який він і доктор Терновський представлять найближчим часом.

Оскільки ви просили для зручності ради й особливо нових членів комітету, які ще незнайомі з предметом, зробити коротке резюме технічних звітів без уживання спеціалізованих термінів, я спробую. Відверто кажучи, сумніваюсь у своїй здатності до таких спрощень, оскільки, як вам відомо, я не комп’ютерний фахівець. Але постараюсь якнайкраще.

Проблема полягала в конфлікті між базовими інструкціями, вживленими в пам’ять Еала, і вимогами Служби безпеки. За безпосередньою вказівкою Президента, наявність артефакту МАТ-1 тримали в суворій таємниці. Доступ надано лише тим, хто його вивчав, виконуючи свої службові обов’язки.

Місія «Діскавері» до Юпітера перебувала вже в стані підготовки, коли викопали МАТ-1 і моноліт послав сигнал до цієї планети. Завдання першого складу команди (Боумен та Пул) полягало в тому, щоб просто доправити корабель до пункту призначення, тож про нові обставини астронавтів вирішили не інформувати. Найвищого рівня таємності й убезпечення від витоку інформації (випадкового чи навмисного) мали досягти, тренуючи потенційну команду дослідників моноліту (Камінські, Гантер, Вайтгед) окремо та ввівши їх у стан гібернації перед початком подорожі.

Хочу нагадати вам, що в той час (за меморандумом NCA 342/23/ ЦІЛКОМ ТАЄМНО від 01.04.03) я висловлював кілька заперечень проти такої політики. Одначе на вищому рівні ці заперечення зігнорували.

Еал міг керувати кораблем без людської допомоги, також було вирішено, що його варто запрограмувати на автоматичне виконання місії у разі, якщо людська частина команди загине або виявиться недієздатною. Комп’ютерові повідомили справжню мету місії, але не дозволили розповідати про неї Боумену та Пулу.

Це суперечило початковій настанові Еала — «точна обробка інформації без спотворень і приховування». Як вислід, у комп’ютера розвинулося щось, що за аналогією до людських хвороб можна назвати психозом, а конкретніше — шизофренією. Д. Ч. інформує мене, що, за технологічними термінами, Еал потрапив у петлю Гофштадтера-Мебіуса, ситуацію, яка сьогодні не є рідкістю для комп’ютерів з автономними цілеспрямованими програмами. Для того щоб дістати докладнішу інформацію, він пропонує зв’язатися із самим професором Гофштадтером. Грубо кажучи (якщо я правильно зрозумів д. Ч.), Еал зіткнувся з нерозв’язною дилемою, яка розвинула параноїдальні синдроми, спрямовані проти тих, хто керував ним із Землі. Відповідно до ситуації комп’ютер спробував розірвати радіозв’язок із Центром керування польотами, доповівши про поломку в блоці АЕ-35, якої насправді не було.

Це стало не лише безпосередньою брехнею, яка мала ще більше підживити його психоз, а й завело його в пряме протистояння з командою.

Напевно (звісно, ми можемо лише припускати), він вирішив, що єдиний вихід із такої ситуації — ліквідувати інших членів команди, і це йому майже вдалося. Якщо глянути на ситуацію об’єктивно, то цікаво, що сталося б, якби він продовжив місію самостійно, без людського «втручання».

Це фактично все, що я зміг зрозуміти з розповіді д. Ч.; мені не хочеться розпитувати його далі, оскільки він працює на межі фізичного виснаження. Та навіть узявши до уваги цей факт, мушу відверто констатувати (і прошу залишити це в таємниці), що д. Ч. не завжди настільки відкритий до співпраці, яким мав би бути. Він повністю на боці Еала, намагається його захистити, і це призводить до того, що обговорювати з ним цю тему доволі складно. Навіть доктор Терновський, що мав би бути незалежнішим у своїх судженнях, часто схиляється до такої думки. Проте є одне справді важливе запитання: чи можна покладатися на Еала в майбутньому? Д. Ч., звісно, не має стосовно цього жодних сумнівів. Він твердить, що стер усі спогади комп’ютера про травматичні події, які призвели до вимкнення. Д. Ч. також не вірить, що Еал може потерпати від чогось, на взір людського почуття провини.

У будь-якому разі повторення ситуації, що призвела до тієї проблеми, видається неможливим. Хоч Еал і слабує на численні збої, їхня природа така, що не має викликати побоювань: це просто прикрі недопрацювання, деякі з них навіть кумедні. І крім того, ви ж у курсі — але д. Ч. про це не знає — що я вжив заходів, які в крайньому разі забезпечать мені цілковитий контроль над ситуацією.

Висновок: реабілітація Еала 9000 триває успішно. Можна сказати, що він на випробувальному терміні.

От тільки цікаво, чи він сам це усвідомлює.

Розділ 27. Інтерлюдія: колективна сповідь