read-books.club » Фентезі » Руйнуючи долі, Стів Маккартер 📚 - Українською

Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

8
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Руйнуючи долі" автора Стів Маккартер. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 259
Перейти на сторінку:

- Я думаю, втекти від них все одно не вдасться. - сказала Делоріс, потім додала. - Чи ти так до когось поспішаєш?

Делоріс посміхнулася і відразу стала щасливою володаркою лютого погляду з-за плеча від Сандрін. Через секунду Химерниця зменшила крок. Жазель полегшено зітхнула. Дівчина витягла руку вперед долонькою вгору. Делоріс ляснула по ній своєю рукою так, щоб не вийшло гучне плескання. Обидві задоволено посміхалися. Жазель вже за хвилину почула бубоніння інших Химерниць у себе за спиною. Всі разом вони йшли нескінченною вулицею, яка петляла навколо стін і йшла все нижче і нижче. Коли вони дісталися останніх воріт, то дівчина ладна булу б закричати від радості і станцювати з тим огидно потворним солдатом.

Як тільки уся компанія вийшла з фортеці і перейшла мостом через зарослий рів, то мало не уткнулася в спину Максуду. Воїн обернувся до них і привітав їх усмішкою. Він побачив вираз обличчя Сандрін. Відчув її злість і перевів погляд на Жазелізе. Та закотила очі й махнула рукою. Вона згодом розповість. Максуд кивнув головою.

- Серед вас є Дезіре? - спитав воїн.

- Потрібно руку піднімати чи хрестик на лобі намалювати? - поцікавилася Химерниця інею.

- Ні, не потрібно. - серйозно відповів Максуд. - Я всього лише хотів тобі подякувати.

- Так, дякуй. - задерла носа Химерниця. - Хоча… ні. Що мені з того? Чергова людина без талантів і дару, яка готова життя віддати за Химерницю, яка його врятувала? Я вже це проходила сто разів. - дівчина махнула рукою. - Прибережи свої хвалебні промови для якоїсь хазяйки, яку, не приведи Звід, тобі вдасться звабити твоїми нехитрими промовами в якомусь селищі.

Жазель бачила, як Дезіре з дуже самовдоволеним виглядом обійшла Максуда. Її подруга, не приховуючи усмішки, пішла за нею. У цей час поряд із Жазель щось пролетіло. Вона різко сіпнулася. За що отримала вбивчий погляд від Сандрін. Жазель випросталась. Амайанта голосно засміялася:

- А ця Дезіре мені подобається. Зухвала. Зухвала Дезіре.

- То де там наші майбутні союзнички? То ж не вони? - саркастично запитала Химерниця, показуючи рукою уперед.

Максуд обернувся. Попереду йшли двоє. Обидві людини добряче забруднені. Одяг на них висів далеко не першої свіжості. І не увесь цілий.

- Дезіре, що ж ти таке кажеш. Ти хіба не впізнаєш хто це? Це ж охоронець Першої Химерниці імперії. - Тревізо відверто посміювалася.

- Ти думаєш, ходити в такому одязі незручно? - кинула Ейр. - Незручно збирати вибиті зуби зламаними руками.

Вона зі Звіром пройшла зовсім поруч із Тревізо, мало не зачепивши її плечем.

- Попереду, крім таборів незрозумілих людей чи когось ще гіршого, нічого немає. - поділилася результатами розвідки Ейр. - Все спокійно. Можемо йти. Куди спочатку вирушимо?

- До похмурих.

Максуд розпочав рух у потрібному напрямку. З двох боків від нього встали Ейр та Звір. За ними потяглися недружні Химерниці зі Стайредом, потім вже приєдналися Сандрін з Делоріс та Жазель. У повітрі відчувалося напруження. Хіба так має бути у союзній армії? Адже всі знаходяться по один бік стіни. Дорогою йшли всі мовчки. А куди вони йшли? Як Максуд дізнався потрібний напрямок? Зі стіни щось угледів, чи що? Жазель пошукала очима Амайанту. Та вертілася в своє задоволення на фоні синього неба. Спочатку над Максудом, потім віддалік від нього. Вона на швидкості пролітала низько над землею. І в тих місцях, де не росла трава, а виднівся лише пісок, вона піднімала пилюку в повітря. Навіть Химерниці з цікавістю споглядали на це, незрозуміле з їхньої точки зору, явище. Жазель похитала головою. Амайанта поводилася, як дитина. А ще вона спеціально кілька разів пролітала біля самого обличчя Жазель, змушуючи її щоразу смикати голову. Дівчина не знала, чи богиня зможе її зачепити. Але краще не перевіряти.

- Який сумний краєвид. - сказала Дезіре. - Нудні степи, нудні незнайомі люди. А ті, що знайомі, ще нудніші.

Жазель боялася лише одного. Що одного разу Сандрін зірветься і…

- Ми підходимо. - пролунав дзвін у неї прямо біля вуха.

Цього разу дівчина не обсмикнула голову. Ішла так само рівно, ніби нічого й не сталося.

- Ти оглухла? Я говорю, ми підходимо. Гей! - Амайанта залетіла наперед і помахала рукою прямо перед носом Жазель.

- І що? - тихо спитала дівчина.

- А те. Мене це, звісно, не хвилює. - дівчина в золоті скривилася в незрозумілій гримасі. - Але Максуд. Розумієш, він такий чутливий. Хоче, щоб усе завжди виглядало так… героїчно та пафосно.

Жазель пирхнула. Хто б говорив про пафос.

- Як ти думаєш, якщо Химерниці повзатимуть по землі перед похмурими, це виглядатиме пафосно? Напевно, для похмурих виглядатиме. А ось для Максуда... про який тут авторитет в очах похмурих… - сумно зітхнула дівчина в золоті, надаючи своєму голосу тону всесвітнього смутку.

Жазель відкрила рота, але потім помітила, що Делоріс, що крокує поруч, щосили на неї витріщається і кліпає своїми круглими очиськами. Дівчина показала їй знак рукою, який зазвичай показують, коли просять когось заспокоїться.

- І навіщо ти мені це кажеш? - запитала Жазель.

Навіть Сандрін уже обернулася до неї.

- Ну, не Максуду ж це казати. Він скаже Химерницям, щоб ті використали свій фіолетовий колір для придушення емоцій страху. Усі тут же кинуться виконувати його прохання. Інша справа ти. Звичайнісінька, пересічна, нікому не потрібна плюгавка. От мені й стало цікаво, як ти викрутишся, щоб переконати їх. - Амайанта підступно посміхалася. - Ой, уже підходимо, хіба ти нічого не відчуваєш?

Богиня знизала плечима, ще раз усміхнулася, глянувши на клерка з-під лоба, і полетіла вперед. Жазель зітхнула. Чому для неї навіть проста піша прогулянка може стати такою проблемою?

- Стійте.  - зупинилася Жазель. - Сандрін, всім Химерницям потрібен фіолетовий колір. Ви повинні швидко притупити емоції страху. - голосно сказала Жазель, щоб навіть дві інші Химерниці, які йшли на кілька кроків попереду, почули її.

1 ... 30 31 32 ... 259
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руйнуючи долі, Стів Маккартер », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "