Читати книгу - "Постукай в мої двері , Marta Nahanda "

На ранок, я прокинулася в обіймах свого чоловіка. Швидко вислизнувши з його обійм я прийняла душ. І пішла на кухню готувати сніданок. Як було, коли ми жили разом з дівчатами. Це було до того, як я одружилася. Я прокидалася і готувала всім сніданок. 
— Доброго ранку, я не думала, що ти сьогодні будеш готувати сніданок, — на кухню увійшли Ніка з Мартою.
— чому так подумали? — запитала я у дівчат. 
— ну коли ми сиділи у Марти в кімнаті і говорили, то чули деякі звуки, — сказала Ніка, о господи. Здається, що я почервоніла, — дивись, яка червона, — я лише посміхнулася.
— тепер до головного. Він розповів? — запитала Марта. 
— сьогодні розкаже. У нас була домовленість. Вчора був день Марусі і Колі. І сьогодні вранці він розповість. 
— дивись іде Колясик. Доброго ранку, пане футболісте. — привіталась Ніка до Миколи. 
— Доброго, — його руки, одразу знайшли мою талію, — чому коли я прокинувся тебе не було поряд? — сказав хлопець з посмішкою на обличчі.
— тому, що я готую сніданок.
— ти не зобов'язана. Ми з Мартою спеціально скоріше прокинулися. — промовила Ніка і підійшла до холодильника.
— ходімо поговоримо? 
— гаразд, ідемо у вітальню, — ми сіли на диван, який був навпроти каміну.
— як ти почуваєшся? — запитав Микола. 
— чудово. А ти?
— я також добре. Я почну, — я кивнула, — розпочну з того, що Марта почула розмову з моїм адвокатом. Вона думала, що я хочу з тобою розлучитися і забрати все твоє майно. Ну вона так думала, але я говорив зі своїм кузеном Семеном, а не з адвокатом. Він якимось чином дізнався про наш з тобою договір, — я не розумію, як він міг про це дізнатися, — Так, він погрожував мені, що забере у мене все і тебе в тому числі. Я йому сказав, що фіг я з тобою розлучусь і заберу все його майно. Якщо спробує нас розлучити. Коли я отримав свій фонд. Ти питала чи дзвонив адвокат,— я кивнула головою і продовжувала слухати. Мені було цікаво, що буде далі, — він дзвонив і сказав, що документ на розлучення готовий, — він збрехав. Чорт забирай, він мені збрехав. 
— ти мені збрехав! Микола Шапаренко, ти знаєш, що я найбільше у цьому світі ненавиджу брехню.
— квіточко,
— не називай мене так! Замість того, щоб зізнатися мені у коханні, ти вирішив мене утримувати за допомогою контракту? — я встала з дивану і хлопець зробив те, саме, — Скажи, що це брехня.
— ні, це правда. 
— правда? — я взяла дорогу вазу і кинула її до підлоги. Вона розлетілася на шматки. Дівчата, які готували на кухні прибігли сюди, — я не можу повірити. Правда. Замість того, щоб сказати мені правду, сказати, як ти у закоханий, ти чорт забирай, вирішив утримувати мене. Ти знав, що я не піду. Знав. Я не зможу довіряти тобі. І не зможу продовжувати свій шлюб з людиною, яка бреше мені.
— що це означає?
— це означає, що я відпускаю твою руку. Знаю, я казала, що буду її тримати завжди, але ти розчарував мене. Ти підвів мою довіру, — я пішла до своєї кімнати. Я закрила і перевела подих. І тут мої сльози, які я стримувала потекли і почалися ридання. 
— Маруся, — зайшов хлопець до кімнати, — дозволь мені пояснити... 
— що ти поясниш? — почала я кидати в нього все, що попадало мені під руку. Це була ваза, подушка, папка, книга про ландшафтний дизайн, тарілка і чашка, — Микола Шапаренко, ти більше нічого не поясниш. Ти сказав все, що міг. 
— Я. Не. Розлучусь. З. Тобою. Ясно?
— це ми, ще побачимо. Вийди. 
— ні. Я нікуди не піду без тебе. Так, я зробив помилку. Але всі люди їх роблять.
— не порівнюй себе з іншими людьми. Ти хотів свій фонд, ти його отримав. Ти воюєш зі своїм кузеном заради того фонду. Але Микола, не все ти отримаєш одразу. Залиш мене в спокої. Дай мені переварити інформацію. Моє серце розбилося, як та ваза. І ти її не склеїш скотчем. Будуть тріщини. Вони вже з'являються. Будь ласка, іди. Не роби мені ще більше боляче, як вже зробив, будь ласка. 

Один рік потому 

Один рік пройшов, як я розлучилася з Миколою Шапаренком. Один рік, як я його не бачила. Моє серце його не забуло. Я його не забула він постійно у моїй голові, як я не намагалася його викинути. Рік терапевтів. Цілий рік. Єдине, що рятувало від нього це моя робота. Весь цей рік я поринула у роботу. Дівчата не говорили про нього і я теж.
Але я знаю одне, що він закордоном. Його кар'єра футболіста процвітає. Я стала високооплачуваним дизайнером. Всі хочуть, щоб я розробляла їхній інтер'єр, але деяким людям я відмовляю. Бо часу немає. Свій спокій я знайшла у садах. Відколи ми розлучилися я пройшла курс по ландшафтній архітектурі. Тепер я не тільки дизайнер інтер'єру, а й ландшафтний архітектор. Я стала успішною, але нещасною. Микола Шапаренко залишив великий шрам у моєму серці, який так і не загоївся. Наш Арт Лайф процвітає. Наша трійця так і залишилася. Тільки тепер я більше займаюся ландшафтом. А дизайном почав займатися Алекс. Звісно футболом він теж займається, але рідко. Два—три рази на місяць. І це ми з Мартою його змушуємо. У них незрозумілі стосунки. То одного дня вони вороги, то іншого дня закохані. Ліля з Дмитром щасливі у своєму шлюбі. Хоч хтось знайшов справжнє чисте та наївне кохання. Ніка інколи ходить на побачення з Михайлом, як вона каже, це по доброті душевній. Софія повністю занурилася у роботу тепер вона поставила велику крапку. Коли її колишній хлопець зрадив їй. Оксана грає у гонки з прокурором Денисом. І Вікторія, яка тусується з Олегом. 
Я живу з дівчатами, але коли я хочу самоти, то їду у свій пентхаус. Ніхто про нього не знає. Якщо я їду до пентхаусу, то дівчата думають, що я на роботі. А я просто сиджу там і плачу. Випускаю біль. Або читаю книги. Після того, як я звикла до бібліотеки у будинку Миколи я захотіла і у пентхаусі теж. Він знаходиться у самому центрі Львова і на найвищому поверсі. Я завтра розкажу свій маленький секрет. У нас немає секретів. І сьогоднішній вечір я проведу з бокалом червоно вина за книгою у пентхаусі. І завтра поїду до дівчат і все розповім. Я довго на це вагалася і ось я взяла себе в руки і зроблю це. 
Вранці я прокинулася прийняла ванну одягла легке біле плаття, оскільки зараз літо і жарко. Потрібно буде зганяти у торговий центр, скоро день народження Алекса, а у мене ще досі немає подарунку. Взявши ключі з комоду я вийшла та поїхала до будинку. Там, як завжди хаос. Всі про щось спорять. Я прочистила горло, і вони мене помітили. Так, стоп. Коли Ромео встиг приїхати?
— я не буду питати, коли ти приїхав. Мені потрібно вам дещо сказати, — сіла я за стіл за яким друзі снідали у вітальні.
— гаразд ми слухаємо. — сказала Марта. 
— ви не запитаєте, де я була цілу ніч?
— ти ж вчора сама сказала, що плануєш працювати цілу ніч. Очевидно, що в офісі. – промовила Ніка. 
— ні.
— тоді де? Невже ти дала собі шанс і була у хлопця? — сказала Софія.  Які хлопці, це останнє про,що  я хочу думати. Микола Шапаренко досі у моїй голові. 
— ні. Мені вистачило стосунків з футболістом. У мене є пентхаус. — заявила я. Але вони не були шокованими.
— стара новина.— сказала Марта. 
— що?
— шановна, ти думала, що ми повірим, цій маячні, аж цілий рік. Що ти цілими ночами працюєш? — принаймні думала, що та.
— ну та.
— ну не забувай, хто я є насправді. Тому, я вияснила, що ти купила пентхаус у центрі Львова недалеко від Арт Лайф. — вони нічого не казали,  але знали. 
— чому ви нічого не казали? 
— так потрібно було для тебе.  Ми і надалі нічого не скажемо лише будемо поруч з тобою. — промовила Ніка. 
— всім доброго ранку і смачного хто їсть, — зайшов Алекс і поцілував Марту в щічку. Ось що за милота. 
— ви зустрічаєтеся? — запитала Софія 
— ні, — вбивчим поглядом подивилася Марта на Софію, — що ти тут робиш? Хіба ти не був в Києві?
— був, але я приїхав з новинами для вас.
— О, і що це?
— так склалися обставини, що Динамо переїхав. 
— ого, — здивовано глянула Оксана. 
— а куди? — запитала Вікторія 
— до Львова. — відповів Алекс. 
— це прекрасно. А знаєте, чому бо там не грає мій колишній чоловік. — сказала я. 
— так. Ти точно не хочеш дізнатися у якій він країні? — запитав Алекс. 
— ні. Я не хочу нічого про нього знати. Він був засліплений, тим щоб отримати свій довбаний фонд. Він його отримав хай там живе, де хоче. 
— так і ще Динамо не просто так переїхав його викупили. — що? Як викупили?
— нічого собі,— здивувалася Оксана, — а хто?
— не знаю. У нас завтра зустріч. Ніка, вас не запросили? — поцікавився Алекс сідаючи на диван біля Марти.
— поки, що мені не надходило запрошення. Ти дізнався про це вчора? — запитала Ніка. 
— так ввечері. — кивнув головою Алекс. 
— знаєте, раз ми всі тут. То влаштуємо вечірку у моєму пентхаусі.
— опа чудово.— сказав Алекс і він знав про мій пентхаус. 
— ти теж знав, що у мене є пентхаус?
— та, всі хто є в цій кімнаті знали. 
Поснідавши ми поїхали на роботу. Перевіривши електронну пошту я побачила лист. Що новий власник Динамо хоче, щоб я займалася ландшафтом нової бази. Якщо вони проєктують нову базу, то на якій вони будуть тренуватися? Занадто багато питань. Він навіть не представився. І я не знаю чи зможу я його виконати. У мене ще багато не закінчених продуктів по дизайну. Так, Алекс безпосередньо цим займається, але деякі клієнти, хочуть саме мене. Їм подобається моя техніка і моє бачення.
— чому ти така засмучена? Я думав цей етап пройшов, — налякав мене наш партнер. Він так зайшов, що я не помітила.
— ти мене налякав, Алексе. Пройшов. Цей етап пройшов. 
— так?
— мені прийшов лист. Твій новий бос, хоче, щоб я розробила ландшафт нової бази.
— так і чому ти засмучена? Це ж твоя улюблена справа. 
— так, але в мене багато проектів по дизайну не завершені. Клієнти чекають, а я ніяк не можу закінчити. А новий проєкт починати я не знаю чи стане мені сил.
— я можу допомогти.— запропонував свою допомогу Олександр. Я знаю, що всі можуть допомогти. Якби я сказала Марті, що не встигаю з проєктами, то її команда архітекторів сиділа і допомагала мені. І Алекс теж. 
— я знаю, але хочу все сама.
— я знав, що ти це скажеш. Така ж сама сидить у кабінеті навпроти, — я поглянула у кабінет Марти, оскільки наші стіни були скляні я все могла бачити, що вона робить. Вона ходила туди сюди і говорила сама з собою.
— вона говорить сама з собою, — здається, вона помітила, що ми дивимося на неї і йде до нас.
— це капець. Твій новий бос, Алексе, хоче щоб я запроєктувала нову базу Динамо.  
— ти відмовишся? Бо він хоче, щоб я розробила ландшафт. 
— відмовлюсь, бо я практично немаю часу на це. 
— знаєте, що давайте зробимо скорочений робочий день. Ми ідемо на вечірку. — запропонувала я.
Ми відпустили усіх працівників ну я їм повідомила, що якщо вони хочуть, то можуть прийти на вечірку, але погодилися тільки Меланія та Лейла. Решта відмовилися. Ну це їхні проблеми. Ми нашою партнерською трійцею поїхали скуплятися. Алекс нас вже проклинав у продуктовому магазині. Потім ми ще зайшли у Zara, щоб подивитися чи є якісь новинки, але ми вийшли. Потім ми приїхали до мене у пентхаус. 
— Маріє, це прекрасно. Цей пентхаус неймовірний. Я закохалася у нього. — сказала Марта,  коли зайшла у мій пентхаус. 
Ми почали готуватися до вечірки я пекла тістечка. Алекс з Мартою прикрашали пентхаус гірляндами. Потім приїхали дівчата і Ніка допомагала мені на кухні. Ліля з Софією і Дмитро були відповідальні за музику. А Оксана з Вікою і Романом розносили їжу по столам. Потім прийшли Лейла з Меланією і вони принесли суші та піцу. Олег прийшов з шампанським і Київським тортом. Потім прийшли, ще Артем, Михайло та Денис. 
— ви запізнилися хлопці, я тут вже все зробив. — сказав Алекс. 
— ми якраз вчасно, — засміявся прокурор Денис. 
— я вмикаю музику, — тут Дмитро включив музику на повну потужність.
— якщо зараз прийдуть сусідки з нижніх поверхів, я тебе вб'ю, зятьок. — пробурмотіла я.
— скажу дещо внизу, щось гримає. — сказала Марта.
— сусіди вже подають сигнали. — промовила я. 
— насолоджуйтеся, — чоловік моєї сестри розлив усім по віскі. 
— давайте піднімемо ці чарки текіли за спокійне моє життя без Миколи Шапаренка, — сказала я тост ми цокнулися і у двері подзвонили.
— ще хтось мав прийти? — запитала Софія.  Так, здається, що сусіди вирішили прийти до нас у гості.
— сусіди.
— я поговорю з ними, — Дмитро пішов. 
— я піду перевірю, як там Дмитро, — я пішла до зятя і побачила його. Людину, яку намагаюся забути. Через, яку я цілий рік пила заспокійливе. Через, яку я цілий рік ходила по терапевтах. Через, яку я поринула у роботу. Через, яку я переїхала в цей пентхаус. І зараз він стоїть у дверях ліфта мого пентхауса. Я просто стояла і дивилася на нього. 
— що ви там так довго, — спочатку Марта говорила голосно, а коли вона побачила його затихла. Всі стояли і дивилися на нього. І в один момент я непритомнію. І він мене ловить. Микола Шапаренко зловив мене, як завжди. Ловить, коли я падаю. І стукає в двері, коли я цього не очікую.