Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

— Бо Денніс Крід іноді одягався в жіноче вбрання? Так,— кивнув Ґупта.— Хоча тоді його називали Ессекським Різником. Його справжнє ім’я ми дізналися лише в 1976 році. А про зовнішність Різника ми тоді знали тільки, що він міцної статури й чорнявий — тож я розумію, звідки взялися підозри Талбота, проте...

— Проте дивно, що Ессекський Різник зайшов до клініки й чекав своєї черги?

— Так... дуже,— кивнув доктор Ґупта.

Протягом короткої мовчанки Ґупта пив чай, а Страйк гортав записник, перевіряючи, чи спитав усе, що хотів. Першим заговорив Ґупта.

— А ви зустрічалися з Роєм? Чоловіком Марго?

— Ні,— відповів Страйк.— Мене найняла її донька. Ви добре його знали?

— Хіба що зовсім трохи,— відповів Ґупта.

Він опустив чашку на блюдечко. Якщо Страйк колись бачив чоловіка, якому є що сказати, то Динеш Ґупта був саме ним.

— І яке враження він на вас справив? — спитав Страйк, потай клацувши ручкою.

— Балуваний,— відповів Ґупта.— Дуже балуваний. Вродливий чоловік, з якого мама в дитинстві зробила принца. Ми, індійські хлопчики, знаємо, що це таке, містере Страйк. На тому барбекю, про яке я вже казав, я познайомився з матір’ю Роя. Вона вирізнила мене з-поміж інших, розмовляла. Маю сказати, що вона була снобка. Вважала, що секретарки та працівниці реєстратури не варті її уваги. У мене склалося враження, що вона вважала, ніби син одружився з жінкою, не гідною його. Знову ж таки, серед індійських матерів такі думки — не рідкість. У нього ж гемофілія, так? — спитав Ґупта.

— Не чув про це,— здивувався Страйк.

— Так-так,— закивав Ґупта.— Певен, певен, що так і є. Рой за професією гематолог, і його мати казала, що таку спеціальність він обрав через свою хворобу. Розумієте? Вразливий і розумний хлопчик і його горда й надто запопадлива матуся. Аж тут маленький принц бере за дружину жінку, геть не схожу на матір. Марго була не з тих, хто може кинути пацієнтів чи дорослих учнів і помчати додому готувати Рою вечерю. Хай сам собі готує... так вона думала... чи нехай про нього подбає ота молодша кузина,— додав Ґупта з тією ж делікатною інтонацією, з якою він говорив про старіння чорних жінок.— Молода жінка, якій вона платили за догляд за дитиною.

— А Синтія була на барбекю?

— А, ось як її звали? Так, була. Я з нею не розмовляв. Вона тримала на руках доньку Марго, поки Марго спілкувалася з нами.

— Наскільки я розумію, поліція допитувала Роя,— сказав Страйк, абсолютно певний, що так і було.

— О так,— закивав Ґупта.— Й ось що цікаво! Інспектор Талбот на початку мого власного допиту сказав, що з Роя вони зняли всі підозри,— і мені завжди здавалося, що дивно було казати про це мені. Як гадаєте? Марго всього тиждень як зникла. Лише тоді до всіх потроху почало доходити, що тут немає помилки, немає безневинного пояснення. У перші дні ми вигадували обнадійливі теорії. Може, Марго накрив стрес, якому вона не могла дати раду, і вона десь поїхала. Чи, може, стався нещасний випадок, і вона лежить десь у лікарні непритомна й невпізнана. Але минали дні, всі лікарні перевірили,

у всіх газетах надрукували її фото. Жодних новин не було, і ситуація ставала зловісною.

— Мені здався дуже дивним той факт,— додав він,— що інспектор Талбот сам повідомив мене, що Роя ні в чому не підозрюють, що він має залізне алібі. Власне, Талбот нам усім здався ексцентричним. Він був дуже наполегливий, але ставив дивні питання.

Ґупта взяв третій рулетик з інжиром і уважно роздивився його, а тоді з’їв.

— Гадаю, він хотів мене заспокоїти. Хотів, щоб я знав: мій брат лікар — поза підозрою, мені немає чого боятися, він знає, що лікар не здатен зробити таку страшну річ, викрасти жінку чи — тоді ми всі вже боялися саме цього — вбити її... Але Талбот від самого початку думав, що це зробив Крід — і боюся, він був правий,— сумно зітхнув Ґупта.

— Чому ви так вважаєте? — спитав Страйк. Він подумав, що Ґупта скаже про білий фургон і дощову ніч, але почув відповідь, яка здалася йому дуже проникливою.

— Дуже важко сховати тіло без сліду — як зникла Марго. Лікарі знають, як пахне смерть, ми розуміємося на юридичних та інших процедурах навколо небіжчика. Невіглас може думати, що позбутися тіла — це як позбутися стола десь тієї самої ваги, але це зовсім інакша справа, і дуже складна. І навіть у сімдесяті, коли ще не було аналізу ДНК, поліція вміла збирати відбитки пальців, зналася на групах крові тощо. Тож чому її так і не знайшли? Хто все зробив з розумом, а про Кріда ми точно знаємо, що він дуже розумний, так? Урешті-решт його виказали живі жінки, а не мертві. Він умів змусити трупи мовчати.

Ґупта доїв рулетик, зітхнув, ретельно обтрусив крихти з рук, а тоді вказав на ноги Страйка та спитав:

— Котра з них?

Страйк не образився на пряме питання від лікаря.

— Оця,— він поворушив правою.

— Ви ходите дуже природно,— зазначив Ґупта,— як на людину такого зросту. Я б і не здогадався, якби не читав про вас у газетах. Раніше не було таких протезів. Просто диво, які речі можна купити в наш час! Гідравліка відтворює природний рух суглобів! Просто диво.

— Служба охорони здоров’я не може купити такі складні протези,— сказав Страйк, ховаючи записник у кишеню.— Мій цілком звичайний. Якщо вас це не обтяжить,— провадив він,— я можу попросити адресу медсестри з клініки Святого Івана?

— Так-так, звісно,— відповів Ґупта. З крісла він підвівся з третьої спроби.

Ґупті знадобилося півгодини, щоб знайти стару адресну книгу, а в ній — останню відому йому адресу Дженіс Бітті.

—