Читати книгу - "Гра почалась 2. Місто Сонця, Євгеній Шульженко"

- Заробила, - похвалилась Аня – поки ти тут байдики бив, я пішла до ручного цеху. Всі дівчата люблять прикраси, щоб не відбулось в нашому світі. Якраз в одній з коробок я знайшла великий пакет з бісером. Знайшла нитки, знайшла інші потрібні інструменти та почала робити прикраси.

Аня розповіла, що полюбляє плести браслети, сережки та інші прикраси з бісеру. Вона дуже часто такі речі робила для себе вдома, або носила на шкільні ярмарки. Виявилось, що в місті Сонця ніхто не вміє робити прикраси. Отже, пакет з бісером та інструменти дівчина надійно заховала серед всякого мотлоху, який збирали саме для ручного цеху. Мілана похвалила Аню, запропонувала пообідати та забрати пакет до нашого табору. Так буде спокійніше, оскільки дітям треба щось їсти. Та поки Мілана та Ксенія буде вирішувати питання з лабораторією та Іллею, Аня буде робити прикраси, обмінювати на необхідні речі та продукти.

Роні ж дали завдання зранку вирушити на площу та знайти собі тимчасову роботу, щоб теж мати можливість доповнювати запаси табору племені Вітрів. Оскільки зараз не було необхідності всім разом шукати відповіді на питання. Тому так і вирішили.

Та день вчорашній пройшов також швидко. Настав вечір, Дитячих Ігор не проводили. Діти погуляли по вечірньому місту Сонця, зустріли Тьомку, пройшлись поряд з Інститутом та стадіоном. Не довго сиділи, перекусили та полягали спати.

Щодо дня сто п’ятдесят четвертого нового світу, тобто сьогодні, все почалось з самого ранку. Діти прокинулись. Ксенія пішла до школи, далі намагатись щось дізнатись про полонених та те, яким саме чином вони будуть приймати участь в Дитячих Іграх. Аня пішла до ручного цеху, виробляти прикраси. А от Роні Мілана досі не могла довіряти, особливо після випадку з терміналом. Тому разом з хлопцем, вона пішла до площі, щоб проконтролювати те, як хлопець буде шукати собі роботу.

Обійшовши озеро, позаглядали на пляжі та минули ринок. На самій площі дітей було багато. Рекрутеривикрикували спеціальності, заманювали смаколиками. Все як і минулого разу. Та в цей раз зі сторони Інституту вийшла дівчина з папкою та вийшла на поле. Вона відкрила папку та почала називати імена дітей. Ті, хто чув себе, підходили до рекрутера губернатора. Вона діставала з кишені пластикові пропуска, писала на них ім’я дитини та посаду. Діти забирали пропуск та йшли в сторону воріт поселення губернатора.

- А тепер, - крикнула дівчина з поселення губернатора, - мені потрібні розвідники. Є бажаючі?

Група хлопців підскочили до рекрутера та почали викрикувати свої імена. Дівчина оглядала дітей та задавала питання щодо їх досвіду в питанні розвідки. Всі махали головами в сторону, або відповідали дуже не впевнено. Та тут Мілані в голову прийшла дуже цікава ідея. Вона хоче зайти до поселення губернатора. А як це зробити? Можна влаштуватись до нього на роботу!

- Я розвідник, - подала голос Мілана та підняла руку.

Дівчина-рекрутер повернула голову в сторону Мілани та оглянула її з ніг до голови. Підізвала до себе. На питання Мілана відповідала впевнено, зі знанням справи. Додатково розповіла про засідки та деякі методи розвідки. Рекрутеркабула задоволена. Посміхнулась та повідомила командирці племені Вітрів, що треба прийти через день на цю площу, та чекати як назвуть її ім’я та посаду, як це було сьогодні зранку.

Роня так і не знайшов ніякої роботи, що йому була до вподоби. Та Мілана була під враженнями від своєї ідеї, махнула рукою на хлопця та запропонувала повернутись до їх табору. Вона вирішила отримати посаду в племені губернатора. Таким чином, Мілана зможе жити в поселені, що було на території Інституту. А це означає, що вона спокійно знайде лабораторію та вночі зможе не поспішаючи обійти кожен стіл, кожен куток.

Загін погодився, що ідея - неймовірна. Та й робота розвідником потрапила під руку дуже вдало. Щодо Ксенії, то вона теж мала новини.

- Я дізналась, що полонених дітей використовують в Дитячих Іграх, - розповідала дівчина, - як масовку, або як не досвідчених воїнів. Полонених спеціально не навчають нічому, оскільки проти них виставляють або досвідчених, або взагалі чемпіонів. Над полоненими знущаються, часто їх виставляють на посміховисько. Вони наче раби, яких кормлять, але не випускають на свободу. Дуже часто, полонені отримують травми, від яких засинають, як всі дорослі. Ось тому діти міста Сонця люблять гасло «Нам потрібні діти»

- То ж всі ці ігри, - завершила Мілана, - це як гладіаторські бої стародавнього Риму? Хліба та видовищ?

Від цієї фрази та самого усвідомлення Дитячих Ігор, дітям племені Вітрів стало не по собі. Місто Сонця, яке здавалось благом та раєм, почало випромінювати темне колюче світло та пронизувати холодом кісти. Гра, то весь цей час ти просто нас заманювала в це місто? Для чого? Для того, щоб ми дізнались про Дитячі Ігри? А ще страшніше, зараз сиділи та ламали голови над тим, як звільнити Іллю, якому загрожує дуже велика небезпека.