Читати книгу - "Гра почалась 2. Місто Сонця, Євгеній Шульженко"

- Побажаємо всім учасникам Дитячих Ігор успіхів та перемоги, - сказав Євген, - але звичайно ми знаємо, що переможе найсильніший. Тому, я пропоную почати першу битву нашим гаслом. Нам потрібні діти!, - прокричав губернатор, - Нам потрібні діти! Нам потрібні діти!

Весь стадіон вмить підхопив гасло, та весь зал заполонили саме ці дивні слова, які так не давали Мілані та загону племені Вітрів покою всі ці дні. Отже, гра почалась. Та майже одразу діти племені побачили клітки з дітьми, що були виставлені під трибуною губернатора. Там же був і Ілля. Клітки не відкривали протягом гри, більш за все хотіли показати полоненим, що таке Дитячі Ігри, адже скоро вони самі будуть приймати в цьому участь. На жаль, проти своєї волі.

Після Дитячих Ігор, що тривали не менше двох годин, загін Мілани пішли шукати місце, де зможуть переночувати. Дітям було не звично бачити як на поле виходили воїни, озброєні палицями чи іншою зброєю. Бої були як короткі так і довгі. Обмеження в локаціях не було, але завжди проводилось жеребкування, в якому переможець вибирав стартову точку. Хтось тікав від супротивника, хтось навпаки хитрощами приваблював ворога туди, де відчував себе вправно та швидко перемагав. Також, було декілька боїв з зовсім не досвідченими хлопцями та дівчатами. Вони перелякано розбігались по футбольному полю, ховались, або намагались захиститись. Все ж таки, Дитячі Ігри були хоч і жорстокими, але справедливими. Переможець отримував свободу та шану. Оскільки всі ці діти без досвіду були полоненими, в них просто не було шансів проти справжніх воїнів. Навіть зброю їм ніхто не давав. Роби що хочеш, як то кажуть.

На ніч загін мав знайти місце ночівлі.  В наметах правої сторони міста їх не чекали, а проситись до наметових містечок було вже пізно. На вулицю опустилась ніч. Та по всьому парку горіли вогнища, які не давали темряві поглинути все навколо. Мілана та Роня вирушили розвідати ліву сторону міста Сонця, а Ксенію та Аню лишили біля ручного цеху. Тьомка ж відкланявся та побажав доброї ночі, розвернувся та зник в натовпі. Домовились, що наступного дня він знайде дітей та запропонує допомоги повторно.

На знайденому місці, недалеко від плантації та майже біля самого лісу, де шлях перекривав паркан, діти розстелили спальні мішки, поставили свій намет. Вогонь не розводили, адже не знали чи дозволено так просто влаштовувати вогнище, повечеряли своїми запасами та лягли спати. Розвідники племені Вітрів були дуже втомлені та перенасичені емоціями.  

Мілана та Ксенія переглянулись, обидві були десь в середині себе в думках. Ксенія думала про Іллю, який був на Дитячих Іграх, запертий в клітці. Мілана думала про Інститут та той факт, що ця будівля повністю під контролем губернатора. Та ранок мудріше за вечір. Треба відпочити та потім вирішувати, що робити далі.

Вчорашній день пройшов спокійно, загін розділився, всі відправились на розвідку містом Сонця. Мілана ж прийшла до площі з самого ранку. Там ходили діти-рекрутери та пропонували роботу будь якого формату.

- Рибалка, - вигукнула дівчина, - нам потрібні рибалки. Якщо вмієте користуватись вудочкою, запрошуємо до нас.

- Фермери, - крикнула голосніше інша дівчина, - приймаємо без досвіду. Навчимо, та надаємо житло.

- Потрібні охоронці, - наступним був високий хлопець, махаючи палкою, - тренування забезпечимо, місце в наметовому містечку надаємо.

Ще багато професій почула Мілана, всі пропонували роботу в обмін на харчування, проживання та інші корисні моменти життя в місті Сонця. Командирка племені Вітрів не планувала шукати собі справу, оскільки ціль була – лабораторія, а не переїзд до міста дітей. Тому вирушила по дорозі в сторону Інституту.

Як тільки дівчина хотіла зайти на територію Інституту, тобто поселення губернатора, дорогу їй перекрили дві дівчини, що в цей момент охороняли ворота. Вони спитали надати дозвіл, але Мілана такого дозволу не мала. Тому дівчата помотали головами в різні сторони, не пускаючи дівчину всередину. Пройшовши повз ворота, командирка позаглядала всередину. Як же потрапити в Інститут, а тим більше де знайти лабораторію? Вона мала це зробити, вона мала знайти ліки для мами та тата.

Ще трохи пройшовшись, Мілана повернулась до невеличкого табору племені Вітрів. Роня вже був на місці, а Ксенія та Аня ще не повернулись. Мілана сіла на землю та стала милуватись містом. Аліша ж потягнулась та побігла в ліс, просунувшись між металевими прутами паркану. Кішка мала трохи перекусити, а полювати в лісі напевно  задоволення для подружки Мілани.

Командирка ж вирішила перевірити свій рюкзак, тим більше питання їжі. Та згодом зрозуміла, що треба шукати як щось з того, що вона мала – обміняти на продукти. Або треба йти працювати, або щось робити самій. Дівчина розуміла, що за один день в місті Сонця не вирішити всіх питань племені Вітрів.

Повернулись дівчата. Ксенія була сумна та повідомила, що не змогла пройти до стадіону. Сторонніх не пускали, а розпити щодо полонених не дали ніяких результатів. Або діти не знали, або замовкали, наче набирали повні роти води. Аня ж повернулась весела, та несла в руках пакет. Сіла на землю та висипала з пакету деякі продукти. Перед дітьми племені Вітрів відкрились декілька коржиків хлібу, що пекли на вогнищі, один огірок та гілочка з помідорами, чотири запечені картоплини та пакетик з під чіпсів, а всередині запечені декілька шматочків риби.

- Нічого собі! – тільки й сказав Роня, потягнувшись до їжі брудними руками, - Де ти стільки їжі набрала?