Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Мовчи, хмарка грозова! Я чудово зрозумів, що сказав Грегор. Інша річ, як він це сказав. – Змій знову висунув з кишені зменшену, але виразно незадоволену мордочку і повернув її до свого носія. – Грегу, ти не захворів?.. Ти ж ніколи не любив таку заум городити? До чого зараз такі складні конструкції?
– Перепрошую, захопився роллю екскурсовода… – Злегка почервонів Архімаг Землі.
– Оля-ля, майстре Грейткіллс! Все-таки є і у вас слабкість, від якої не гріх і почервоніти! Яке миле занудство! І звідки взялося, враховуючи, що низки занудних і титулованих предків у вас, наскільки пам'ятаю, нема?
– Мабуть, іноді це просто талант, учне мій. Втім, що таке талант, я поясню вам трохи згодом. А тепер – ходімо далі.
І вони пройшли, під роздратовані погляди знесиленого віконта, фірмову незворушну мармизу барона Грейткіллс і приглушений хрипкий регіт із кишені останнього.
– Я вирішив зберегти оригінальне планування кімнат та поверхів, тож, це доволі простора печера. Проте, декілька кімнат, на кшталт сьомої та восьмої гостевих спалень на першому поверсі, у лівому крилі я все-таки переробив під мою майбутню міні-оранжерею. Деякі рослини не дуже люблять зростати на вулиці.
– Це ж які, наприклад? – Задля ввічливості поцікавився Леон.
– Та хоч би й глибинні мухомори дроу. Корисні штуки, ніколи не завадить мати під рукою.
– Емм… Це ті ж самі, котрими можна навіть легендарного чорного дракона отруїти?
– Абсолютно правильно.
– Саме ті глибинні мухомори, що заборонені міжнародною спілкою алхіміків Ірісу?
– Так-так, вони. Як розумію, віконте, ви теж про них багато чого чули.
– Небеса, та за що?..
– Ви знов почали щось тихо бурмотати. Не чую вас, Леоне?..
– Ні, вам здалося, майстре Грейткіллс. Дозвольте у вас запитати дещо.
– О так, звісно. Здогадуюся про причину вашої цікавості. Не переймайтеся, я не забув про свого учня, ходімо, усе вам покажу. Це на другому поверсі, у лівому крилі.
Леон Д’Альбон мав деякі побоювання з приводу того, як його ходяче крісло долатиме кам’яні гвинтові сходи Садиби. Але жива мебля, створена Архімагом, володіла наче кошачою грацією. І пронесла віконта вслід за творцем на другий поверх, навіть жодного разу не вронивши свою ношу. Доречі, меблів та усього іншого начиння трансформація садиби наче й не торкнулася. Навіть старі, вицвілі картини, що до цього, вочевидь, висіли на звичайних, цегляних стінах, досі почували себе дуже комфортно, тримаючись на суцільній базальтовій глибі. Вони дійшли майже до кінця лівого крила, а потім Грегор особисто відкрив одну з дверей з лівого боку коридору і зробив запрошувальний жест. І коли крісло занесло туди Леона, той зрозумів, що весь гнів на наставника, а також дуже сильне бажання зникнути з королівства та змінити зовнішність, дали тріщину. Бо клятий Грегор Грейткіллс щойно купив віконта з потрохами.
Ця кімната була, вочевидь, кімнатою для медитацій. І усе в ній, від підлоги до стелі, було оббито щирісіньким магнетитом. Єдиним з мінералів, що благотворно впливав на здібності адептів Блискавки і дозволяв розвивати дар у прискореному темпі. Навіть амулет чи кільце з чистого магнетиту давало відчутне підсилення магам Повітря, що обрали Блискавку. Тому, власне, цей мінерал і коштував дуже й дуже дорого. Як сапфір для магів Повітря в цілому, бурштин, що був корисним для адептів Світла, рубін, що посилював магів Вогню, аквамарин, дуже цінний для магів Води, чи вулканічний обсидіан, з котрим проводили експерименти усі маги Землі. Звісно, не кожен камінь просто так підійде для цілей мага. Треба ще знати, як його обробити, щоб з нього вийшов чудовий артефакт. Але з обробкою каменю у Архімага Землі, вочевидь, проблем не було. І Леон навіть приблизно боявся уявити, скільки б ця кімната коштувала. Можливо, його роду треба було б віддати за неї усе своє графство. І, про всяк випадок, ще декілька сімейних артефактів та загнати в рабство діда – старійшину та найсильнішого мага родини…
– Хай йому Князь пекла дупу підсмажить… – Приголомшлено видохнув Леон. – Вчителю, це ж… це ж… Я не думаю, що навіть гідний…
– Леоне. – Владно підняв руку Грегор і Вищий Магістр, нащадок одного з найдавніших родів королівства, майбутній Архімаг Повітря, слухняно стулив пельку. – Мені мати казала ще в дитинстві: «Синку, на друзях і власних дітях економити не можна!». Це я потім зрозумів, що подібна мудрість була дуже дивною для жінки, котра до кінця життя так жодного разу й не побачила наживо хоча б єдину золоту монету. Але факт є факт. На друзях та дітях не економлять. А що таке, власне, учень? Це якась суміш підлеглого, друга та дитини. І моя відповідальність за ваш, Леоне, прогрес, є безпосередньою. Тому – маю подбати, щоб ваші заняття з поглибленого оволодіння власним даром та силою Повітря проходили максимально ефективно. Ще, трішечки згодом, маю намір поділитися з вами одним дуже… неординарним ритуалом. Який, за правильного виконання, посилить загальні природні здібності до вашої стихії.
– Ритуал на посилення магії Повітря? Від чарівника Землі? Святі Небеса, це де ж ви подібних знань набралися?!
– Ну, взагалі-то ритуал універсальний. На його основі я також проводив деякі власні досліди. Не без певних успіхів, маю вас запевнити. А щодо тонкощів саме з боку вашої сфери… Ну то в мене якось була пречудова мандрівка до Східного Халіфату. І там у нас виникло деяке непорозуміння з другим візиром султана. Жафаром Піснею Пустелі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.