Читати книгу - "Сюжети минулого, Страшні оповідання на ніч"

– Віддавши кілька років свого життя служінню культу, – продовжив Леон, – Написання мого нового грандіозного сценарію нарешті підійшло до свого завершення. Залишалося лише вирішити питання з місцем його постановки, і я відразу ж поставив собі за мету звести для цього власний театр. Ресурсів у громади культистів було вдосталь, і дізнавшись про мої потреби, вони були щедро пожертвувані мені на угодну культу справу. І ось зараз через стільки років настав час втілити в життя всі мої задуми, мій брате, і я закликаю тебе довіритися мені і розділити цю сакральну долю разом зі мною.

Леон простягнув свою руку до мене, яка тут же на моїх очах спалахнула яскравим полум'ям. Мені нарешті відкрився істинний привід мого запрошення сюди – мій друг прагнув отримати мене у свій театр і назавжди зробити в'язнем його сцени. Я різким рухом вивів руку з-за спини і наставив на Леона револьвер.

– Що б ти не задумав – зупинись негайно! – вигукнув я.

Але мій заклик не справив на нього належного впливу. Тоді я звів курок, щоб підкреслити серйозність своїх намірів.

– Це абсолютно безглуздо! Ніщо земне не здатне завдати шкоди Ншал'атоту, – відповів він на мій випад, – Прийми це благословення, і твоїм очам відкриється істина, яку ти ніколи б не зміг навіть уявити. Перед тобою відкриється джерело безмежної могутності, здатне втілювати в життя всі свої помисли. І це все ось тут, у моїх руках.

Вогонь стрімко поглинав Леона. Його голову повністю огорнуло полум'я, від простягнутої руки воно поширилося до плечей і, нарешті, почало спускатися вниз, охоплюючи ноги. Незабаром від тіла мого друга не залишилося ані найменшого сліду – переді мною стояла жива постать, що цілком складалася з бурхливого полум'я і ледь зберігала людські обриси.

Від відчуття сильної тривоги я несподівано для самого себе натиснув на спусковий гачок.

Пролунав гучний постріл, проте куля, пройшовши наскрізь, не заподіяла жодної шкоди цьому живому полум'ю, яке ще мить тому було моїм другом. Що б це тепер не було, воно опустило простягнуту руку і загрозливо рушило в мій бік, залишаючи за собою сліди вогню, що розростався по дерев'яній підлозі сцени.

Я заціпенів від жаху, із завмиранням серця спостерігаючи, як вогонь позаду цієї істоти швидко поширюється сценою в усіх напрямках, перекидається на завісу і декорації залаштунків, відрізаючи мені тим самим шлях до залаштункового коридору. Мій глибокий відчай від становища, що склалося, неможливо було передати словами, адже запасної задумки на порятунок у мене не було. Тим часом злісна вогняна постать такими ж стрімкими кроками наближалася до мене, і вживати заходів потрібно було негайно, не обдумуючи можливих наслідків.

Зістрибнувши зі сцени, я що є сил помчав через зал для глядачів прямо до зачинених дверей. Бурхливе полум'я поширювалося надто швидко і намагалося оточити мене, гаряче і важке повітря потроху обпікало легені під час кожного вдиху, провокуючи кашель, а очі мружилися від нестерпного жару. Попри все це я продовжував бігти назустріч можливому порятунку, і на повній швидкості протаранив масивні двері. Однак вони не піддалися.

З дедалі більшим розумінням безнадійності я повільно обернувся – сцена, ложі й балкони всіх ярусів уже потопали у всепожираючому полум'ї, посеред якого величаво йшов його повелитель. Голова йшла обертом, від чого перед очима все пливло, тіло лихоманило, а втриматися на ногах коштувало мені неймовірних зусиль. Важко було усвідомлювати, що я перебував у безвихідному становищі, і моя підсвідомість веліла мені стріляти, хоча розум розумів, що ця ідея абсолютно марна. Важко дихаючи, я направив револьвер і вистрілив.

Стрімко розсікаючи повітря, кулі одна за одною зникали в товщі живого полум'я, але, як і слід було очікувати, не заподіювали йому жодної шкоди. Вогняне створіння лише терпляче продовжувало йти до мене, і вже будучи за кілька метрів, загрозливо витягнуло свою палаючу руку. Раптово, в останній момент, я усвідомив, що роблю жахливу помилку, і враз перестав стріляти, сподіваючись, що у мене ще є можливість все виправити. Підсвідомість веліла мені стріляти зовсім не в цю стародавню істоту, яка заволоділа тілом і душею мого друга Леона. Вона веліла накласти на себе руки, щоб істоті не дісталася заразом і моя душа.

Я тут же приставив револьвер до скроні, і, заплющивши очі, натиснув на спусковий гачок.

Знову і знову я продовжував натискати на спусковий гачок, але нічого не відбувалося – барабан револьвера виявився порожнім. Остання крапля надії на прийнятний результат цього жахливого торжества випарувалася в пекучому полум'ї, що оточило мене.

Зробивши глибокий вдих гарячого повітря, я розплющив очі якраз у ту мить, коли вогняна фігура простягала до мене свою палаючу руку. Тієї ж миті все моє тіло пронизав нестерпний біль. Полум'я обвивало мене, повільно роз'їдаючи шкіру і плоть до самих кісток, проникаючи глибоко всередину і спопеляючи мої нутрощі. Я потопав у шаленій агонії, кінця-краю якої не було видно, і, з останніх сил, видав крик цілковитого відчаю, перш ніж провалився в рятівне небуття.

***

Різко смикнувшись, я розплющив очі і з подивом виявив, що більше не перебуваю в глядацькому залі – я лежав у гримерній кімнаті театру на дивані-банкетці. Все ще перебуваючи під враженнями і важко дихаючи, я швидко підвівся з дивана і з хвилюванням подивився в дзеркало на туалетному столику. З полегшенням я зрозумів, що весь той пережитий жах виявився всього-на-всього кошмарним сном. Мене більше не оточувала вогняна геєна, а її нещадний повелитель Ншал'атот не переслідував мене, намагаючись поневолити. Повітря більше не обпікало легені – я міг вільно дихати на повні груди, що я і робив із задоволенням, стоячи біля дзеркала. Хвала небесам, я був живий, і я вирішив негайно покинути це нечестиве місце назавжди просто зараз.