Читати книгу - "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сумний від того, що бачить материне горе, Толя звернув до Олени свій благальний погляд — для нього вона була єдиною, хто міг їм допомогти. Молода жінка лагідно погладила його по голові, хоча сама відчувала неймовірний біль. У неї було відчуття, що вона стоїть посеред руїн свого короткого життя. На пам’ять спало кілька уривків із нової поеми Редьярда Кіплінга, яку любив батько:
Коли ти бережеш залізний спокій
всупір загальній паніці й клятьбі...
обмовлений, не станеш брехуном,
ошуканий, не піддаєшся злому
і власним не хизуєшся добром...
коли ні враг, ні друг, котрого любиш,
нічим тобі не можуть дорікти...
тоді я певен: ти єси людина
і землю всю своєю назовеш[12].
Антон завжди додавав:
— Ти, доню, будеш величною леді. Ти все робиш неперевершено!
То були часи, коли Олена намагалася стати знаменитою скрипалькою. А тепер їй відкрилося, що мужність, про яку говорив батько, не обмежується тільки музичною кар’єрою. Тепер як ніколи вона повинна чіплятися за батьківське передбачення. Вона має йти вперед і не зламатися. Але вона така самотня й кинута.
Наступного дня Мері-Ен, яку вони не бачили після Нового року, запросила Олену й Ліну до кімнати для зустрічей. Під пахвою вона тримала пакет.
— Перепрошую, що так довго не приїжджала, — сказала вона, — я підхопила мерзенний грип і тиждень була прикутою до ліжка. Я тільки починаю набирати форму.
Вона простягнула Олені згорток, який тримала.
— Тут ваше пальто. Моя майстриня добре попрацювала з ним.
Дівчина розгорнула пакунок. Побачивши своє пальто з хутром, таке ж гарне, як і до пожежі, її переповнили почуття. Сховавши обличчя в чудовому хутрі, вона впізнала запахи їхнього дому в Калуші й відчула, наче батько обійняв її. Вона заплющила очі й дозволила запахам домівки опанувати собою.
— А тепер, — сказала Мері-Ен, — розкажіть, що сталося з часу мого останнього приїзду. Я бачу, що ви обидві стурбовані.
Досить довго вона слухала детальну розповідь про поневіряння й не знала, що сказати у відповідь на їхні митарства.
— Я можу знести холод і голод, — підсумувала Олена, — але не розлуку з Віталієм. Я обіцяла йому, що ми завжди будемо разом, що б не трапилося. У мене відчуття, що я не дотримала слова.
— А Петро мусить постати перед військовим трибуналом через дурнуватий вчинок, — додала Ліна. — Боюся, що його розділять із батьком і засудять до виправних робіт.
Співчуваючи їм, Мері-Ен шукала шляхи, як допомогти, та, як і її друзі, відчувала, що наразилася на проблеми, які не мають розв’язання. У цих двох жінок, які жили та їли за кошти громадської благодійності, брат був у сиротинці, донька була зі спотвореним обличчям, син — у карцері й чоловік, якого от-от мають відправити до концтабору. Як можна подолати всі ці проблеми?
Сонце хилилося до горизонту, час було повертатися, і Мері-Ен підвелася.
— Не впадайте у відчай, ви не самі. Я з вами, і я вам співчуваю. Обміркуємо все вночі. А завтра об’єднаємо наші ідеї й пошукаємо рішень, — сказала вона, намагаючись надати голосу якомога більшої переконливості. — Ви можете розраховувати на мою підтримку. Тож, долучайте мене у всі можливі варіанти рішень, які можете вигадати.
Стоячи за заскленими дверима, Ліна й Олена деякий час дивилися, як зникає постать їхньої подруги у світлі вуличних ліхтарів. Ця великодушна жінка була сповнена добрих намірів, та що вона може вдіяти, щоб змінити течію їхньої сумної долі?
12
Монреаль, 11 січня 1915 року
Навіть якщо британська влада й зверталася з проханням до канадського уряду вважати українців друзями, будівництво двадцяти чотирьох таборів, розкиданих по всій канадській території, тривало, незважаючи на те, що багато натуралізованих українців служили в канадській армії.
У монастирі Сірих сестер серед жінок, у яких відібрали чоловіків, і далі панував страх. Похмурі й сумні дні в холодних кімнатах минали повільно. Занепокоєння не полишало Олену, до того ж вона сумувала, що не здатна щось придумати, аби забрати Віталія. Поміж тим, щоб чимось зайняти себе, і тому що до Толі вона відчувала глибоку прихильність, Олена й далі, хоч і незграбно, але намагалася навчити його говорити за допомогою рисунків, для чого придумувала всілякі знаки. Сестра Феломена, яка бачила, яких зусиль та докладає, порадила їй метод, яким послуговувалися сестри Ґодбуа в монреальському Інституті для глухонімих. Дуже зацікавлена, молода жінка саме обговорювала цей метод із черницею, коли їх із Ліною покликали в кімнату для зустрічей.
То була Мадам Робертс. Із серйозним обличчям, вона міряла кроками залу. Ледве вони сіли, як та заявила:
— Я довго думала й дякую випадку, що підштовхнув мене. Думаю, я знайшла, як позбутися вашої проблеми.
Обидві жінки недовірливо дивилися на неї.
— М’юрей, мій чоловік, обіймає високу посаду у 22-му Королівському полку, новій артилерійській частині, яку створили минулої осені. Позавчора ми запросили на вечерю одного з найдавніших його друзів. Ви здивуєтесь, та йдеться про полковника Вілсона Бордена. Вони з М’юреєм разом вступили до військової школи багато років тому.
Не знаючи нічого про цю особу, Олена й Ліна задавалися питанням: куди вона хилить. Це вперше, що вона назвала свого чоловіка на ім’я й згадала його фах.
— Це ім’я вам нічого не каже, звичайно. Вільсон — один із тих офіцерів, хто відповідатиме за табір Спіріт Лейк, що в Абітібі. Він був у Монреалі в деяких справах і сьогодні вже поїхав назад поїздом. Перший контингент в’язнів очікують в Абітібі вже цієї середи.
Мері-Ен підвелася й підійшла до величезної картини, на якій була зображена засновниця громади Сірих сестер Марі-Марґеріт Дюфро де Ляжамре — вдова Д’Ювіль. Явно збентежена, вона дивилася на неї якусь мить.
— Мені спала на думку ідея, — сказала вона нарешті, повертаючись. — Вона не надто канонічна, але ж у нас війна. Ми маємо навчитися діяти хитрістю, чи не так?
— Я загубилася у ваших словах, — зізналася Олена.
— Учора я ходила до свого дівера, він — кюре в парафії Святого Михаїла, не вдаючись у деталі, я хотіла отримати підтримку, бо думка, до якої я дійшла, не надто відповідає заведеним правилам...
Вона не закінчила фразу. Ніколи ще Ліна й Олена не бачили свою подругу, щоб вона так вагалася.
— Перш ніж відкинути
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон», після закриття браузера.
