Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

тижня скандалів патрони забрали і дали правильні, але ж відповідальні лаялися як шевці і виглядали серйозно ображеними. Що ж, у цієї команди були пріоритети. Інші сміялися з цього, але Захару було зовсім не до сміху. Він відчував те саме, що й тоді, вісім років тому, в іншій частині країни, під Дебальцевим. Тоді все закінчилося погано, а тепер, як він боявся, це може не закінчитися добре. Різниця в тому, що Дебальцеве далеко, на Донбасі, за вісімсот кілометрів. А зараз вони під Києвом, майже в передмісті. Без Дебальцевого і взагалі всього Донбасу Україна може вижити – важко і зі скреготом зубів. А без столиці? Без мозку держави? Хто дасть гарантію, що армія буде воювати, коли голова відпаде від тіла? Ну, власне. У своїх мотивах Захар не сумнівався, але в інших не був впевнений.

Коли майор нарешті дозволив їм розійтися, Захар вийшов із готелю на холодний лютневий вітер, запалив цигарку й подивився на північ. Рев літака, що злітав, донісся до нього за три кілометри і викликав гучний брязкіт вікон. Аеропорт Антонова жив цілодобово. Важкі військові літаки злітали і сідали кілька разів на годину. Повідомлялося, що американці та британці оживили постачання обладнання. Ходили чутки, що "Жавеліни" і NLAW'и, коли дійде до діла, зроблять чудову роботу. Захар вірив на слово, але переконуватись зовсім не мав бажання. Він би волів, щоб війни зовсім не було. Він хотів повернутися до Уляни та дівчат.

Він озирнувся. Чисті, рівні вулиці, чисті, гарні будинки. Доглянуті сади. Буча стояла тиха й сонна. Більшість людей уже повернулися з роботи, з Києва, забрали дітей зі школи. Гарне місце. Приємніше за Собківку. Багато вілл мало приватну охорону, часто укомплектовану ветеранами спецпідрозділів, похмурими типами, з якими навіть не поговориш. З точки зору Захара, тут жили тільки багаті люди.

Знову брязнули вікна. Ще один літак приземлився в аеропорту Гостомель.

Він загасив недопалок, викинув його, а потім пішов на свою квартиру.

Обслуга грала у карти. Напівпорожня пляшка горілки весело посміхалася на столі. Гурт під назвою "Бумбокс" грав на мобільному телефоні, підключеному до гучномовця, і його співак хотів надіслати дівчині електронний лист і намагався це зробити протягом усієї пісні. Валерій відбивав ритм ногою. Артилеристи з червоними обличчями, голосно сміялися. Панувала майже святкова безтурботна атмосфера.

Захар відчув, як у нього темніє в очах.

- Мать вашу йоб! – заревів він, вкладаючи у свій крик усі свої придушені страхи й розчарування. Він ніколи не відчував такої люті. Він і сам не до кінця розумів, що з ним відбувається. – Невдахи, суки, підори, пхуєсоси! Якби прийшли росіяни, то забрали б вас, як немовлят, наволочі! Дилетанти, цивільна банда, невдахи! Геть нахуй звідси, негайно! Зібратися перед штабом через десять секунд!

У Валерія та жвавих п'ятдесятирічних стариків влучила блискавка. Спочатку вони завмерли в жахливій нерухомості, а потім як один схопилися й вибігли надвір, перекинувши стіл. Динамік покотився по бетону, але вокаліст "Бумбоксу", не злякавшись, продовжив співати. За екіпажем трохи повільніше йшов Захар. Він ще кипів, але крик допоміг вивільнити найбільшу злість. О, якби Уляна могла його зараз побачити. Вона поглянула б на нього інакше. Вона б побачила іншу людину.

- П’ятдесят віджимань, – крикнув він.

Ті впали на землю. Почали віджиматися, нерівно, невміло, як купка пенсіонерів.

Захар закурив. Гнів пішов так само раптово, як і прийшов. Для різноманітності йому захотілося засміятися.

Рев моторів долинув без попередження, нізвідки, оглушливий, потужний, страхітливий. C-5 Galaxy, найбільший транспортний літак ВПС США, приземлився в Гостомелі.

Його приліт приховав нервовий регіт сержанта.

ФАЗА 2

Восьма вечора – восьма ранку

23/24 лютого 2022 року

Етап 1

З початку зустрічі у Малішевського склалося непереборне враження, що він потрапив на американські гірки.

Він ніколи не зустрічався з таким швидким прийняттям рішень політиками, які зазвичай діяли аж надто обережно. Міністр дозволив йому поговорити лише кілька хвилин, а потім взяв слухавку і зажадав поговорити з прем'єр-міністром. І голова Ради міністрів погодився на зустріч, незважаючи на дуже щільний графік і дуже напружені стосунки з міністром. Через півгодини Малішевський, його начальник і міністр приземлилися в таємній канцелярії прем'єр-міністра, де вже чекали начальник генштабу, командувачі військами і міністр внутрішніх справ. Крім того, президент, який перебував у Києві, мав зв’язатися з ними онлайн. Склад комітету чітко свідчив про те, що міністр сприйняв свої слова вкрай серйозно. Ці люди мали таку владу, що могли негайно прийняти будь-яке можливе рішення, яке не потребувало затвердження парламенту.

Перш ніж Малішевського попросили надати детальний звіт про сенсації, отримані від Ваймана, виступив міністр національної оборони. І відразу дав зрозуміти, що найбільше його турбувало.

- Пане полковнику, ваша перша доповідь про ліквідацію диверсійних груп у Києві свідчить про одну дуже тривожну річ, – промовив він крізь зуби.

Начальник Східного відділу сидів нерухомо. Він точно знав, що мав почути. Він думав про відповідь — таку, яка була б достатньо ввічливою, щоб його не вигнали за двері.

- Одна з цих російських груп мала наш дрон Warmate. Чи усвідомлюєте ви наслідки цього факту?

- Звичайно, пане міністре, – відповів Малішевський.

- Точно? – примружив очі міністр. – Упевнюсь: безпілотник розроблено та виготовлено приватною компанією. Співпраця в такому стратегічному секторі вимагає абсолютної довіри. Ця довіра була підірвана, ви це розумієте?

- Я вважаю, що варто дочекатися результатів розслідування, – спокійно відповів полковник, проігнорувавши зауваження, що військова розвідка анітрохи не причетна до захисту як техніки, так і ланцюга постачання армії. Однак міністр давно давав зрозуміти, що воліє замовляти обладнання у держкомпаній, а тепер відчув, що має аргументи на підтримку своєї точки зору. – Як я чув, військова поліція вже зайнялася цим.

- Не поводьтеся як дитина, пане Малішевський. Ця компанія виявила злочинну недбалість. Система безпеки виявилася неефективною. У компанії не тільки викрали обладнання під грифом "цілком таємно", але й навіть не помітили цього. Якби не обізнаність українських служб, була б атака з використанням польського безпілотника. Знаєте, що про нас подумають американці?

Найголовніше – оцінка з боку Великого Брата. Малішевський готувався до відповіді, хотів пояснити, що згаданою вище обізнаністю українські служби завдячують виключно людям Ваймана, а тема зустрічі мала бути щось набагато серйозніше, ніж Warmate, але шеф його попередив. Він здогадувався про зміст репліки, знав, що терпіння полковника не безмежне. Баран.

- Пане міністр, я дійсно вважаю, що варто почекати, – сказав він. – Над цим питанням працює не тільки військова поліція. Колеги з контррозвідки теж.