Читати книгу - "Нестерпне дівчисько мого сина, Джулія Ромуш"

Мої хороші, спогади закінчилися) Ми повертаємося в реальний час.
***
Будильник дзвонить настільки огидно, що я тут же підривають з ліжка і мало не кидаю його об стіну. Так, я прокинулася не в настрої. І це ще м'яко сказано. Я заснула всього пару годин тому. І зараз мені потрібно вставати і йти в університет, тому що якогось чорта вчора моє ім'я з'явилося в списках на відрахування, а я, мати їх, вчуся на бюджеті, та в мене всі п'ятірки, жодного прогулу!

- Твою мати! - Вдаряюсь мізинцем об ніжку ліжка і тут же закушую нижню губу до пекельного болю. Та що ж це таке?

Я реально готова розплакатися. З універу мене відраховують з незрозумілих мені причин! І до ректора я вчора потрапити не змогла. На місце старого ректора прийшов новий і вчора він нікого не приймав. Я простирчала під його кабінетом понад дві години, а потім його секретарка мене дуже чемно послала на три букви.

Після цього я дізналася, що батько мого хлопця - це той самий чоловік, який підло мене обдурив. Той самий чоловік, якого я не можу викинути зі своєї голови. Той самий, який...

Завмираю на місці й тут же хапаюся за голову, я не подзвонила Ітану, забула йому вчора передзвонити. Після всього, що сталося... Так, у мене вчора істерика була, мене Аліса в почуття приводила як тільки могла. Я забула про все на світі.

Біжу в коридор, знаходжу в сумці свій телефон і бачу десять пропущених і п'ятнадцять повідомлень від хлопця. Соромно стає настільки, що мені навіть не вистачає сміливості йому передзвонити. Мені здається, що варто мені почути його "малюк" і я тут же розревусь. Що мені йому сказати? Як взагалі пояснити те, що я знайома з його батьками. Що його мати ненавидить мене ще більше, ніж батько.

Повертаюся до кімнати й, схопившись за голову, падаю знову на ліжко.

- Я, звичайно, все розумію, у тебе там трагедія в особистому житті, але, мати, тебе з універу відраховують, тобі б соплі підтерти та до ректора сходити дізнатися, що за чортівня твориться. - Аліса заходить в мою кімнату і повідомляє все це таким тоном, що у мене просто не залишається вибору, я силою змушую себе піднятися з ліжка.

Телефон в руці починає вібрувати і я, подивившись на екран телефону, стискаю його до скрипу. Ітан. Знову дзвонить хлопець.

- Господи прости, скинь ти його і напиши повідомлення, що дуже зайнята, пів ночі провозилася зі мною, збивала температуру, а зараз проспала і не можеш говорити, тому що збираєшся терміново в універ.

- Відмінно, а тепер запам'ятай, що тільки що надиктувала і вбий все в повідомлення, - підходжу до подруги й віддаю свій телефон.

Поки Аліса підбирає слова для відповіді, я швидко ховаюся за дверима ванної кімнати. Прохолодний душ трохи приводить мене до тями, навіть настрій трохи поліпшується. Я починаю переконувати себе, що я все ще зможу вибратися з того лайна, в якому опинилася.

- Слухай, а у нас з цією квартирою проблем не буде? - Аліска знову приходить в мою кімнату, коли я вже повністю зібрана готова йти в коридор взуватися.

- В якому сенсі? - До мене все ще не доходить, що я не усвідомлюю весь розмір жаху, в якому опинилася.

- Ну як би в самому прямому. Ти з Ітаном то як познайомилася? - Подруга запитально вигинає брову, а я голосно лаюся. З Ітаном ми познайомилися саме тоді, коли я прийшла дивитися цю саму квартиру, в якій ми живемо. Він її здавав. Точніше це квартира належить його батькові, і він попросив її його здати...

- Ми живемо у квартирі...

- Ага, мужика, який тобою одержимий, він тоді все місто на вуха поставив.

Це просто жах якийсь, чим далі, тим страшніше все стає.

- Мені потрібно в універ, поки що я буду думати тільки про це, а коли розв'яжу проблему, ми обговоримо що робити далі.

- Удачі, - Аліса намагається мене підтримати, але все марно, настрій знову такий, що мені хочеться вбивати.