Читати книгу - "Зцілений тобою, Тетяна Котило"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мир боровся з солодкою знемогою і демоном всередині себе. Той трощив його, виснажував і позбавляв волі. Те саме з ним зараз робила Мар’яна. Знесилювала, обеззброювала. Назовні від насолоди, яку дарувало мишеня вирвався чоловічий хрип, схоже дівчина мала намір довести його до точки кипіння, та Любомир зупинив над собою тортури, натомість посадив Мар’яну верхи й з цілковитим божевіллям понісся у вимір новій насолоді.
– Назад поведу я. – промовив, застібаючи штани. Він знову повернув своєму образу суворість й звичну беземоційність. – Пізніше я скину тобі контакти школи водіння. Тобі потрібно буде лиш записатись на навчання і старанно вчитись. За все інше не турбуйся, всі матеріальні витрати я беру на себе.
– Я все зроблю.
– Тоді чудово. Як справи в університеті? – перемикнувся на іншу тему, наче й не кохались щойно.
– Все гаразд.
– Те, що ти контролюєш себе – добре, але я був би вдячний, якби ти на момент, що я тебе навчаю була зі мною чесною і поділилась своїм болем, який тобі поки важко вдається приховати.
Мар’яна поглянула на Мира, не розуміючи, як йому вдається бачити її наскрізь.
– З навчанням дійсно все гаразд, з цим я справляюсь на відмінно за що цього місяця отримала підвищену стипендію. – знову гордість в очах. – На жаль, не можу сказати про свої успіхи у сфері дружби. Аня сердита на мене через Єгора.
– Заздрить вона тобі та й усе. Про жодну солідарність тут й мови немає. Вона б охоче помінялась з тобою місцями. Я відразу розгледів в ній тягу до матеріального.
– І нічого не сказав мені.
– Твоя задача, навчитись самостійно розпізнавати людей. Послухай, Мар’яно, аби застрахуватись від розчарувань та болю, не відкривайся занадто нікому. Ціліша будеш.
– Звідки у тебе стільки знань? Що такого тобі довелось пережити, що зробило тебе напрочуд…
– Холодним? Черствим?
– Сильним.
Мир замовкнув. Слова про силу загнали його у власний, сповнений пітьми світ. Не такий він вже й сильний, як могло здаватись стороннім, бо, якщо зняти напрацьовану роками броню, можна натрапити на засохлі давні рани. Зірвавши струп, вони з новою силою починали кровоточити та загоюватись. Боліли. Пекли. Свербіли. То чи такий він вже сильний, якщо дозволяє вкотре відчувати.
Додому повернулись в мовчанці. Мар’яна збагнула, що натрапила на слабке місце, котре краще за все буде оминути.
– Які на завтрашній вечір плани? – поцікавився Мир, радий, що дівчина не стала копирсатись в його ранах.
– Їдемо з Дем’яном на вихідні за місто. – зізналась легко, наче мова йшла про подругу, а втім, для чого було щось приховувати, заборони на побачення з іншим чоловіком між ними не стояло.
– Я за тебе спокійний, все чому встиг – навчив. – витиснув зі себе посмішку, натякнувши на фізичну близькість, що знову повторилась.
***
Любомир присів на диван в своїй квартирі й прикипів поглядом на стіні в одну точку. Мабуть, Мар’яна вже ніжиться в гарячих обіймах Дем’яна, а той і радий. Ще б пак, поруч нього не дівчина, а практично створений Ним ідеал. Мир насупився. Так, він старанно приховував свої емоції. Так, він навчився їх контролювати. Так, він переконував себе – іншого, що не здатен на нормальні, здорові почуття. Обманював себе, і зрештою, повірив у власний самообман. Він – звір, а не людина.
– Чого ти все лестишся й лестишся до мене?! Немає в мені нічого людського. Живого немає. Пішов геть. – гиркнув на кота, якого ніяк не вдавалось позбутись. Той якимсь чином завжди повертався до рідного помешкання.
Любомир обтрусив темні штани на які налипла руда шерсть кота й пішов на кухню. Ніка обожнювала кошеня, взяла його, коли той тільки з’явився на світ. Носилась з ним, мов з дитиною, ледь не сповиваючи в пелюшки. Згодом Ніка загубилась у власному світі, що за короткий час знищив її. Коли дівчини не стало, Рудий належав собі, допоки Макар не переконав Любомира подбати про тварину. Вважав, що той зможе допомогти йому отямитись від важкої втрати, натомість кіт тільки нагадував про Ніку.
Мар’яна лежала на лежаку та вдавала, що читає ту саму книжку, яку ніяк не вдавалось подужати. Занадто вона видалась їй ванільною, а раніше б закохалась у надміру романтичного головного героя, не розпізнаючи прописаних автором недоліків. Виходить, уроки Любомира не проходять безслідно. Дем’ян з келихами шампанського всівся поруч.
– Що читаєш?
– Та, так, нічого цікавого. – закрила книгу й відставила в бік, взявши келих ігристого.
– Мар’яно, я хочу бути з тобою відвертим. – дочекався слушної миті, аби зізнатись в своїх почуттях. – Я закоханий в тебе. – його зізнання були схожі на зізнання юнака. Чоловік помітно хвилювався, через що намагався якнайшвидше викласти думки. – Я здатний дати тобі все, що ти захочеш.
Мар’яна пригубила шампанське, яке майже відразу вдарило у голову. Алкоголь не для неї, як і Дем’ян, що був солодким десертом. Любомир точно б не схвалив її вагань. Той був, як кисло-солодке спиртне, від якого паморочилось в голові, яке своїм запахом дурманило голову та п’янило тіло.
– Ти можеш нічого поки не відповідати. Якщо тобі потрібен час, я дам тобі його.
– Ходімо плавати. – Мар’яна потягла чоловіка за руку, намагаючись уникнути незручної миті. Мала б радіти, що на неї звернув увагу такий чоловік, як Дем’ян. Поруч нього почувалась в безпеці, якої за життя бракувало. То, чому нічого не відчуває? Чому досі тягне до того з ким ніколи не буде?
***
В піднесеному гуморі Мар’яна поверталась додому. Вона навіть не думала, що їй настільки сподобаються заняття з водіння. Раділа кожному своєму здобутку та перемозі над собою. Чомусь саме зараз почали діймати думки про батька. Той нічого за своє життя їй не дав і не навчив, чого б мав навчити люблячий тато. Ані плавання, ані катання на велосипеді, ні чогось іншого. Підійшовши до дверей своєї квартири Мар’яна від несподіванки підскочила.
– Налякав. Ти, чого тут стовбичиш?
– Тебе чекав.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зцілений тобою, Тетяна Котило», після закриття браузера.