Читати книгу - "Єдина для Ворона, Олександра Багірова"

До Лева неспішною ходою, задерши голову вгору, хитаючи стегнами йде Адріана... дочка мого названого батька.

- Привіт, тату, - махає рукою Адріану. - Ось і зустрілися.

Тарган обіймає її, цілує в губи.

- Моя муза! Жінка, яку я шукав усе життя.

– Мій ідеал, ти єдиний зрозумів та прийняв мене, – відповідає на поцілунок.

Відвертаюся. Гидко на них дивитися. Бридко і дико боляче. За себе, за Адріана. Дивлюся на нього і бачу біль в очах. Страшно усвідомлювати, що твоя рідна дочка перетворилася на чудовисько.

Дівчинку назвали на його честь. Дружині здавалося, що це чудова ідея Адріан та Адріана, батько та дочка, згуртована команда. Але трагедія розбила родину. Лев убив усю родину Адріана, бажаючи забрати бізнес. Названий батько врятував свою дочку та поклявся помститися таргану.

Він підвівся на ноги. Створив свою імперію, але ці роки жив помстою. Дочці він давав усе найкраще, любив та балував. Мабуть, занадто балував, раз вона втратила совість та подобу людяності.

- Ти знюхалася з убивцею твоєї матері? - кажу перш, ніж встигаю усвідомити це.

- Мій тато винен. Якби він слухав Лева, нічого не сталося б. І саме татку я мститиму за смерть матері, - видає, спалюючи мене повним ненависті поглядом. - Шкода, таке непорозуміння як ти вижило.

- Що ти, люба моя, - тарган цілує їй руку, вуса бридко проходяться по шкірі. - Це на краще. Без Каріночки, ми були б позбавлені такої вистави.

- Ти маєш рацію, пупсику, - піднімає голову та регоче.

«Пупсик» до горла стрімко підкочує нудота.

Адріан виконував усі капризи дочки. Коли вона закохалася в Богдана, друга Ворона, і багато років переслідувала його як п'явка, вона благала батька допомогти їй. Адріан інсценував смерть Богдана, витягнув його з в'язниці, дав йому нове життя. В обмін Богдан мав одружитися з нею. Але не склалося, на щастя. Богдан повернув своє кохання, знайшов дітей, про яких не знав. Його життя налагодилося. А Адріна розлютилася, ледь не вбила кохану Богдана. Як результат опинилася у психіатричній лікарні.

Адріан намагався допомогти дочці, хоч тепер дивився на неї зовсім іншими очима. Без колишнього обожнювання та сліпого батьківського кохання. А вона... виявляється, знюхалася з тарганом.

 А до цього... вона мало не позбавила мене життя. Вона завжди мене ревнувала. Їй не подобалося, що батько приділяє мені надто багато часу. Як результат удар по голові, вона відвезла мене до рідних місць і там... двоє її помічників тримали мене за руки. А Адріана, дивлячись мені в очі з усмішкою встромляла в мене ніж. Я пам'ятаю дикий біль, відчуття, як життя з мене випливає та блиск її божевільних очей. А потім мене скинули у воду.

- Цей пупсик тебе проковтне і не подавиться, - Слава дивиться на них зі зміїною усмішкою.

- Ти свій шанс упустила, заткнися! - Адрана показує їй кулак.

Навіть таргана і те ревнує. Вона психічно нездорова і цим ще більше небезпечна.

Адріан не дивиться на дочку. Він їй і слова не каже. Тільки з Микитою переглядається.

Ворон взагалі виглядає розслабленим, наче на відпочинку. Лише очі видають напругу. Раз у раз бігають, оцінюють простір.

- Я знайшов свою половинку Адріаночку, і здійнявся духом. Як знову народився, - тарган сяє, дивиться на неї божевільним поглядом. Цілує її шию.

- Тільки Лев мене розуміє. Батько відмовився, коханий зрадив. Ви всі! Але розплата настала! - плескає в долоні та продовжує шалено реготати.

Ніхто з нас не каже ні слова. Відповідати їм – це лише приносити ще більше радості. Вони хочуть наших мук, розмов і навіть наші прокляття будуть для них як музика.

- Мовчите, - Лев навіть плечі опускає. Не такої реакції чекав. - Тоді перейдемо безпосередньо до вистави, - потирає вуса.

За руку з Адріаною підходить до величезного багаття. Клацає пальцями і наші зі Славою клітки починають повільно опускатися.

- Любі мої! – повертається до Микити та Адріана. – З правого та лівого боку розташовані дві червоні кнопки. У вас є кілька хвилин, щоб вирішити, яку красуню врятувати. Коли ви зробите свій нелегкий вибір, і натиснете одну з червоних кнопок, клітка з другою красунею приземлиться на землю на… - показує рукою на списи під нами.

- Ти хворий! - далі з губ Микити зривається купа лайливих слів.

- Не більше ніж ти, синку. Але за компліменти дякую. Ти оцінив мою геніальність, – притягує Адріану до себе. – Але ж у вас є ще другий варіант. Залишитися на місці. Не натискати жодну кнопку, і тоді нікому не буде прикро. Двоє дівчат одночасно приземляться на гостинну гостру землю.

- Ви прикуті одне до одного, не роз'єднатися, - дзвінко сміється Адріана. – Микита, тату, кого виберете, га? На чию смерть волієте дивитися?