Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

Можливо, один з торгівців це передчував. Він підняв оголену руку в замирливому жесті.

— Слухай, чуваче… — кволо заговорив він.

Я зиркнув на нього краєчком ока, і він стулив пельку.

— Я сказав…

Тут усе й пішло шкереберть. Монгол, заревівши, відштовхнувся від капота й ударив мене рукою завтовшки з окіст. Удар так мене й не торкнувся, та я, хоч і відбив його, все одно незграбно відступив на крок. Торгівці оголили зброю, маленькі смертоносні шматки чорного та сірого металу, які плювались і дзявкали під дощем. Я врятувався від переплетінь вогню, сховавшись за монголом, і врізав йому в перекошене обличчя ребром долоні. Захрускотіла кістка, і я, обійшовши його, опинився біля машини, поки торгівці ще намагалися допетрати, де я. Нейрохімія перетворила їхні рухи на потік густого меду. За мною потягнувся один кулак із пістолетом, і я розбив пальці, що стискали його метал, ударом ноги збоку. Власник пальців завив, а край моєї руки врізався у скроню іншому торгівцеві. Обидва відкотилися від машини; один ще стогнав, а другий, можливо, зомлів, а може, помер. Я пригнувся.

Монгол дременув геть.

Я перескочив через дах наземної машини й побіг за ним. Під час приземлення бетон боляче вдарив мене по ногах, обидві мої литки проштрикнув гострий біль, але нейрохімія враз його притлумила, і я відстав від нього всього на десяток метрів. Я випнув груди вперед і помчав.

Монгол попереду петляв у полі мого зору, як бойовий літак, що намагається ухилитися від вогню переслідувачів. Він був надзвичайно швидкий як на свої габарити; тепер він, промайнувши між лавами опорних колон автостради, кинувся в тінь щонайменше за двадцять метрів від мене. Я пришвидшився, скривившись від гострого болю у грудях. Мене хльостав по обличчю дощ.

Грані цигарки.

Ми вийшли з-під колон і пробігли безлюдним перехрестям, де світлофори хилилися, наче п’яні. Коли монгол пробіг повз один з них, той кволо похитнувся, а світло на ньому змінилося. На мене захрипів голос робота-маразматика. «Перехід. Перехід. Перехід.» Та я вже перейшов. Його відлуння не полишало мене вздовж вулиці.

Повз покинуті корпуси транспортних засобів, які роками не від’їжджали від місць свого відпочинку на узбіччі. Сховані за ґратами та віконницями фасади, які, може, відкривались, а може, й не відкривались для клієнтів у світлий час доби; ґрати збоку вулиці, з яких здіймалася, неначе жива, пара. Тротуар у мене під ногами був слизький від дощу та сірої багнюки, утвореної з напіврозкладеного сміття. Черевики, що були в комплекті з літнім костюмом Банкрофта, мали тонкі підошви й були позбавлені корисного зчеплення. Я не падав лише завдяки бездоганній рівновазі, забезпеченій нейрохімією.

Порівнявшись із двома припаркованими розвалюхами, монгол швидко озирнувся через плече, побачив, що я не зник, і кинувся вліво, на протилежний бік вулиці, ледве проминувши останню машину. Я спробував скоригувати траєкторію й підрізати його, перейшовши вулицю під кутом до розтрощених машин, але моя здобич надто добре спланувала пастку. Я вже був біля першої розвалюхи й послизнувся при спробі вчасно зупинитися. Відскочивши від капоту іржавої машини, я врізався у віконницю на вітрині. Метал забряжчав і зашкварчав; мені защипало руки від слабкого електричного розряду, який захищав від волоцюг. На протилежному боці вулиці монгол збільшив відстань між нами ще на десять метрів.

У небі наді мною промайнула цяточка — якийсь заблукалий транспорт.

Я помітив постать, що тікала, по той бік вулиці й відштовхнувся від бордюру, проклявши порив, що спонукав мене відмовитися від запропонованого Банкрофтом озброєння. На цій відстані монголові було б дуже легко підрізати ноги променевою зброєю. Натомість я сховався за ним і спробував десь знайти в легенях сили, щоби знову скоротити відставання. Може, мені вдасться злякати його так, що він заточиться.

Із цим у мене майже вийшло. Будівлі ліворуч від нас поступилися місцем звалищу, відгородженому похилим парканом. Монгол знову озирнувся та вперше припустився помилки. Він зупинився, кинувся на паркан, який враз обвалився, і дременув у темряву за ним. Я всміхнувся й побіг слідом. Нарешті перевага за мною.

Можливо, він сподівався загубитись у темряві або чекав, що я підверну ногу на нерівній місцевості. Але обробка посланця в кепському освітленні негайно розширила мої зіниці та блискавично визначила, де мені ступати по нерівній поверхні, а нейрохімія так само швидко ставила туди мої ноги. Земля миготіла піді мною, як миготіла під Джиммі де Сото у моєму сні. За сто метрів такого бігу я мусив наздогнати свого приятеля-монгола, якщо він теж не мав удосконаленого зору.

Звалище таки скінчилося раніше, але на той час нас розділяв щонайбільше десяток метрів, як і на початку, аж раптом ми натрапили на паркан на віддаленому боці. Він видерся по дроту, зіскочив на землю й побіг вулицею, поки я ще дерся нагору, але далі він, здавалося, несподівано заточився. Я зліз із вершини паркана і з легкістю зіскочив униз. Він, певно, почув, як я впав, бо різко розігнувся, ще не встигнувши скласти предмет, який тримав у руках. Піднялося дуло, і я скочив у бік вулиці.

Я жорстко приземлився, обідрав долоні й покотився. Там, де я був перед цим, підпалила ніч блискавиця. Мене накрило смородом озону, а вуха наповнилися тріском потривоженого повітря. Я покотився далі, а частинковий бластер спалахнув знову, пальнувши мені за плече. Мокра вулиця від пострілу зашипіла парою. Я поліз ховатись, але не знайшов схованки.

— ПОКЛАДІТЬ ЗБРОЮ!

Згори впала купка пульсуючих вогників, і серед ночі, наче голос бога-робота, загримів гучномовець. На вулиці спалахнув прожектор, який залив нас білим вогнем. Лежачи на місці, я примружив очі й за п’ять метрів од вулиці ледве розгледів поліційний транспорт для стримування натовпу, який миготів фарами. Тиха буря, яку здіймали його турбіни, вдарила по стінах навколишніх будівель тріпотливими крильцями з паперу та пластику і прип’яла їх до стін, як напівмертвих метеликів.

— СТІЙТЕ НА МІСЦІ! — знову загримів гучномовець. — ПОКЛАДІТЬ ЗБРОЮ!

Монгол розвернув свій частинковий бластер, описавши палючу дугу, і транспорт смикнувся: його пілот спробував ухилитися від променя. Від однієї турбіни, в яку влучила зброя, посипались іскри, і транспорт сильно занесло вбік. Із посту десь під носом судна йому відповіли вогнем з автомата, але монгол на той час уже перебіг вулицю, прострілив двері та зник у задимленому проході.

Десь усередині кричали.

Я повільно підвівся з землі й побачив, як транспорт опустився, зупинившись менш ніж за метр від землі. На тліючому навісі над двигуном задиміла ємність вогнегасника, з якої на вулицю полилася