Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

30

– Ніколи! – рикнув напружено й низько, ковзнувши пальцями в ту вологу. Відсунув тканину вбік, дражнячи та пестячи маленький горбик, що вмить став твердим, немов набубнявів. – У мене відчуття, що я тебе ніколи з голови викинути не зможу, фея! І це почалося взагалі не сьогодні! – хрипнув з горла, більше над самим собою сміючись.

 Ковтаючи при тому її тихі стогони, пестячи іншою долонею груди, що кололи йому пальці сосками, які зіщулилися від її збудження!

– Очманіти, яка ти! – сам припав до тонкої шкіри на шиї Софі, залишаючи засмоктень, як і вона йому. – Зносиш мені дах повністю! – його пальці наполегливо проштовхувалися всередину тугого тіла, розпалюючи дужче, розносячи вологу.

– Ніколи б не здогадалася! Хіба що від ненависті, подумала б… М-м-м! – може, хотіла вколоти тим…

 Але так солодко застогнала від того, що Гриша робив, що й у нього самого у крижах вогонь запалав!

– Охрініти, фея! – рикнув, перекинувши її на подушки дивану. Скинув джинси, ледь справляючись з цим шаленим бажанням, що зжерло його розум!

 Впився знову в губи, жадливим поцілунком випиваючи той стогін! Дотягнувся до вилиць, ледь прикусив підборіддя, ковзнув по шиї! І напав на груди язиком, ротом, зубами, одночасно накривши її собою! Підхопив долонями сідниці, відкриваючи для себе, заманливу та гарячу. 

 Притиснувся членом до вологих складок.

– Гришо я… ще ніколи – Софія вигнулася всім тілом, коли він штовхнувся стегнами, відчуваючи себе так, ніби шкіра ось-ось лусне на напружених мʼязах.

 І раптом низько зойкнула, вчепившись зубами йому в плече.

 Дідько!.. Знадобилося декілька секунд, аби до нього дійшло, чому вона така тісна та про що намагалася так… “вчасно” повідомити!

– Трясця! Фея моя, чом ти раніше не попередила? – простогнав він, уткнувшись носом в її шию. Глибоко вдихнув.

 А потім знову поцілував губи, що вона встигла прикусити. Мʼяко тепер, ніжно. Обхопив її так, щоб собою огорнути, обійняти.

 Зупинитися ось так, на півдорозі – вартувало йому чи не усіх сил на світі! Завмер, намагаючись заборонити стегнам смикатися. Але ж член, падлюка, ніби своїм розумом жив! Пульсував, немов намагався далі просунутися.

 У Гриші аж щелепу заломило від зусилля. Але в грудях якийсь невідомий, незнаний до того вогонь спалахнув – його! 

– Не знаю… – ледь чутно прошепотіла Софія йму в губи. Відчувалося, наскільки зараз напружена та зніяковіла. – Ти мене цілковито захопив! – немов більше знітилася.

 Але він… Ну, відступати вже все одно було пізно. А від її зізнання – ще сильніша хвиля жару прокотилася хребтом. Тож він почав знову цілувати, пестити та мʼяко подразнювати її губи, шию, ключиці. Спустився на груди. При цьому тихо ледь-ледь проштовхуючись всередину її тіла.

– Чому “фея”? – запитала вона раптом, немов намагалася відволіктися. Капець, вчасно! У нього не вистачало крові зараз на адекватні думки. Все вниз, у пах рухнуло.

 Руки Софії вчепилися в його плечі так, що точно залишаться подряпини. Але ж не відсувалася. Навпаки, скинула ноги, обхопивши його стегна. Ще більше для нього відкрившись.

– Бо ти точно не відьма, – прогарчав, злегка прикусивши напружений сосок.

 Опустив одну долоню між їхніми тілами та почав наново її клітор пестити, вертаючи жар в кров… Бо у нього аж в голові ревіло! Хотів, щоб і їй так!

– Але щось невимовно чарівне! – додав, відчувши, як вона вдавила потилицю у подушки, вигнувшись. Її пальці куйовдили його коротке волосся. – Моя фея! – як вмів, пояснив у її губи.

 При тому легко штовхнувшись стегнами, стримуючись з останніх сил.

 І цього разу стогін Софії був сповнений не лише напругою та дискомфортом, що точно прийшлося Григорію до вподоби!

 

 Він був певен, що попри всі нюанси та… сюрпризи, таки зумів довести свою фею до оргазму. Бо дослухався, запропонував та дозволив Софії його вести у цьому ритмі. І тільки потім вже сам дорвався… все ж памʼятаючи, що то її перший раз. Намагався бути ніжним.

 Потім вони таки добрели до ванної.

 Хотів ще приготувати їй кави зараз, проте стомлена та точно задоволена дівчина скрутилася в його обіймах, моментально відключившись. Григорій же почувався таким дивно щасливим та вдоволеним, як ніколи, здавалося. А ще… потрібним.

 Тим, хто чи не вперше в житті виправдав всі надії.

 Григорій міг скільки завгодно виставляти свої колючки та реготати, удаючи, що і йому ніхто не потрібен. Але правда  була у тому, що саме сьогодні вночі, тут, з Софією, він відчув себе… на своєму місці. Він чи не вперше робив щось не у пику комусь, і не щоб щось довести, знаючи, що  все одно до високих планок не доплигне. Як то вічно бувало з батьками.

 Ні. Він просто був собою. І саме таким виявився ідеальним для Софії.

Від цього усвідомлення в грудях палало не гірше, ніж у паху нещодавно.

  Обхопив її міцніше, підтягнув до себе, вкривши обох пледом, що лежав на спинці дивану. 

 Софія сонно заворушилася. Та було помітно, що навіть очі відкрити не може.

– Спи, – тихо видихнув їй на вухо. Мʼяко провів підборіддям по вилиці.

 І його, якщо чесно, розморило. Єдине, чого хотілося – не відпускати її від себе… ніколи. Мабуть, вперше в житті не втікати від людини, яка захопила душу, яка була цінною, ні!.. Навпаки. Стиснути обійми ще міцніше.

 

 Проте коли він прокинувся, на годиннику було пів на шосту ранку. І місце біля нього виявилося холодним та пустим.

___________

 Любі мої, як ви здогадуєтеся, завтра ми завершимо цю частину (залишилася одна частина зранку) і ввечері перейдемо до основної історії -- "Ставка:кохання" ;-)

Сподіваюся, там ви підтримаєте мене та героїв не менш палко ❤️

Підписуйтесь на мене тут, на сайті, щоб не пропустити початок. ❤️

Або ж в Інстаграм - @olhahorova

Або ж в Телеграм -- Романи Ольги Горової

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно