Читати книгу - "За горизонтом, Ерін Кас "

— Шкода, що Макар не зміг з нами поїхати. Цікаво було б дізнатися як у нього справи. Стільки не бачилися… — говорить Злата і за столом повисає смертельна тиша. Дивлюся розширеними від шоку очима на Захара, а він невдоволено стискає губи й зиркає розлючено на свою супутницю.

— Він повернувся? — слова зриваються з вуст миттєво, порушуючи гнітючу тишу. Всі дивляться на мене, а я на Захара.

— Був кілька днів вдома, вирішував питання з документами, — відповідає неохоче хлопець. — Вже полетів назад.

— Ясно, — опускаю очі, відчуваючи як вони печуть. Невже я й справді сподівалася на нові стосунки, коли кохаю іншого? Він був вдома, так близько…

Люда намагається врятувати ситуацію й починає несміливо нову тему для обговорення. Інші продовжують їсти, лише Ілля різко підводиться й покидає нашу компанію. Розумію, що потрібно зробити це зараз, немає сенсу тягнути, вигадуючи різні причини. Відставляю свою тарілку і теж встаю. Аня проводжає мене співчутливим поглядом.

Ілля стоїть біля води й дивиться кудись вдалечінь. Підходжу й стаю поряд, обіймаю себе за плечі й заплющую очі.

— Ти досі думаєш про нього? — питає тихо й роздратовано.

— У нас були стосунки, їх неможливо просто взяти й викреслити з пам’яті.

— Чи його? Ти жодного разу не зізналася мені в коханні, чи хоча б симпатії.

— Я намагалася. Вибач, але кохання не з’являється по клацанню пальців. Нам краще розійтися, — видихаю і одразу стає легше.

— Сподіваєшся, що він повернеться? — хмикає зневажливо. — Якась суцільна несправедливість долі, він завжди мав перевагу. Був на крок попереду. У футболі, популярності й спілкуванні з дівчатами теж. Я перший тебе побачив, а він просто підійшов. Що в ньому особливого? — дивиться на мене з гнівом.

— Хіба є різниця, хто першим побачив, чи заговорив? Кохання або є, або ні. Тут все просто, важче в цьому зізнатись.

— Тільки не кажи, що тобі шкода. Не принижуй мене ще більше перед друзями.

— Ми не на змаганні, це життя. В ньому немає перших чи других місць. Принаймні я все сприймала серйозно, але почуття не підкоряються здоровому глузду, я більше не можу і не буду тримати тебе.

— Не переймайся, я не буду страждати й благати, щоб ти передумала. Кохай далі того, хто тебе кинув, — випльовує роздратовано, розвертається й залишає мене саму. Ніхто не знає, що це було моїм рішенням. Що я сама все зіпсувала. Макар не пояснював друзям причину, він ніколи не ділився особистим, навіть тоді, коли я розбила йому серце.

Настрій зіпсувався у всіх, тому після їжі збираємося й викликаємо таксі додому. Ми з дівчатами їдемо в одному, а хлопці і Злата в іншому. Додому не хочеться, тому вирішую зайти в гості до Ані. Не можу зараз лишатися на самоті. Перед тим як піти до неї додому, заходимо до магазину косметики та догляду, Ані потрібно дещо купити. Броджу за нею й порожнім поглядом дивлюсь на полички з товарами. Після розмови відчуваю себе повністю спустошеною, наче вона забрала останні сили.

— Ледь не забула, — бере з полички упаковку захисту для критичних днів. — Бо буде біда, — говорить тихо й прямує на касу. Зупиняюся, короткий спогад з’являється й швидко розвіюється. Не можу пригадати, коли востаннє я купувала жіночі засоби гігієни? Неприємний здогад змушує серце пришвидшити ритм й запустити активний підрахунок чисел.