Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Приходила в себе я болісно довго. Тіло боліло і ламало від того, що я занадто багато часу провела зв'язана в одній позі. В якомусь покинутому старому сараї, судячи з вигляду з вікна і звуків, що долинали зовні, мене викрали та тримали в лісі.

Поруч зі мною нікого не було. Чути було тільки чоловічі голоси на вулиці.

Поки була можливість, я спробувала звільнитися, але нічого не виходило. Зате головорізи, які викрадали мене, майже відразу увійшли в будиночок. Швидше за все, вони не зрозуміли, що я вже прийшла до тями, бо виду я не подала.

Виродки були зайняті тим, що обговорювали як використовувати мене для того, щоб натиснути на Марко.

- Дзвоніть! - один з них кинув іншому телефон, - поки не пізно.

Вже скоро почулися гудки та пролунав оглушливий голос Генуальдо.

- Відпустіть її, - в його словах читалася прихована загроза, - і я не стану вас шукати ...

- Зараз не ти ставиш умови, - відрізав один зі здорованів, - якщо турбуєшся за життя своєї телиці, слухай мовчки й виконуй ...

- Я тебе, суку, закопаю, коли знайду ...

- Ти б обережніше вибирав вирази. Одне слово і твоя дружина може втратити ... пальця. Або яка її частина подобається тобі найменше? - Почувши це, я охолола.

- Що ви хочете? - Голос Марко був наповнений люттю.

- Нарешті ти почав ставити правильні питання, - заіржав виродок, - Пеппі тобі вже пропонував прийняти наші умови, але ти відмовився. Тепер їх стане трохи більше. А ти станеш закривати очі на те, що ми будемо робити на твоїй території. Звичайно, ти отримаєш свій відсоток ... трафікінгу - прибуткова справа.

- Ви, тварі хворі, зовсім там очманіли? - Закричав Марко так голосно, що луна пролунала по всьому будинку.

- Генуальдо, ти, здається, забув про додаткову мотивацію, - я не відразу зрозуміла, що той мав на увазі.

До мене дійшло тільки тоді, коли дебіл, який стояв найближче до мене, з усієї сили заїхав черевиком по моїй нозі.

Це було настільки несподівано, що я не змогла стримати болісний стогін, видаючи те, що я прийшла до тями.

- Дайте трубку Беллі! Дайте їй, гниди, трубку! - Кричав Марко.

- Кидай телефон! Скидай дзвінок! - На цей раз почувся голос іншого здорованя, - він затягує розмову, щоб нас знайти! Кидай трубку!

Після цих слів у мене оселилася невелика надія.

- Відпустіть мене! Розв'яжіть! - Я почала брикатися, за що відхопила ляпас.

- Поводься тихо, маленька сучка, - прошипів один з них.

Якщо я правильно зрозуміла, то ці головорізи зривалися з місця і збиралися кудись дислокуватися, побоюючись того, що вже зовсім скоро Марко буде тут.

- Вставай і воруши ногами! - Ривком піднявши мене на ноги, мужик різко штовхав мене в спину, примушуючи йти вперед. Якщо вони так поспішали, значить дійсно боялися. Саме тому я впиралася з усіх сил. До тих пір, поки їм не набридло і мене не підхопили на руки та не перекинули через плече.

Я чула, як кілька машин зірвалися з місця і зараз тут залишалася тільки одна. Та, куди хотіли помістити мене. Що тільки я не робила, щоб звільнитися. Кусалася, билася, виривалася ... тільки для того, щоб маючи примарну надію їх затримати.

І я зрозуміла, що мої зусилля не були марними, коли в черговому пориві вивільнитися, я помітила, як на шаленій швидкості з протилежного напрямку в нашу сторону, нісся величезний позашляховик, схожий на той, в якому сьогодні поїхав Марко.

Я навіть уявити собі не могла того, що Генуальдо виявиться там один.Не візьме навіть охорону. Нерозважливо кинеться в лігво відморозків, маючи при собі в кращому разі один пістолет.

- Марко! Стережись! - Закричала, як тільки зрозуміла, що хлопця оточили та один з мужиків нападав на Генуальдо ззаду. Той, на щастя, встиг ухилитися. Почулися удари. Мати. Крики. Загрози.

Стало страшно настільки, що хотілося просто закрити очі, але це стало б найлегшим і боягузливим рішенням.

Їх було троє проти нього одного, і я нічим навіть не могла допомогти. Зв'язана кричала, криками швидше заважаючи, ніж допомагаючи. Приходячи в жах від того, як сильно йому діставалося. Закривала очі, не маючи сили дивитися, коли Марко пропускав удари.

Якимось чином мені все ж таки вдалося вивернутися так, щоб зв'язані руки знаходилися попереду, а не позаду. За той час, що я возилася з мотузками, Генуальдо знешкодив двох здорованів і зараз ледве стояв на ногах, намагаючись побороти третього.

Не знаю, чим я керувалася в той момент, коли вирішила проявити безстрашність, але я схопила камінь і, підкравшись непомітно ззаду до громила, з усієї сили заїхала йому каменем по голові.

Він навіть впасти не встиг. Тільки похитнувся, як Генуальдо, кульгаючи та притискаючи одну руку до боку, підлетів до мене і почав кричати, щоб я, не втрачаючи часу, сідала в одну з машин. За водійське сидіння.

- Але я погано воджу, - дивилася на нього ошелешеним очима.

- Хочеш, щоб я взагалі здох тут через тебе ?! - І, відкриваючи піджак, Марко дав мені розглянути криваву пляму, що розтікалася збоку по його сорочці, - жваво! Жваво! Педаль в підлогу і газуй!

Я все саме так і зробила. Їхала на повній швидкості вперед, іноді поглядаючи на Марко.

- Не смій зупинятися, - тихо промовив він.

І я не сміла послухатися. Зупинилася тільки тоді, коли в машині закінчився бензин. Посеред невідомості. У глушині. І тільки десь далеко виднівся самотній будинок ...