Читати книгу - "Ідеаль, або На поміч, пардон"

10

Потроху я почав нехтувати своїми прямими обов’язками. «Л’Ідеаль» давав мені менше зиску, ніж Олігооргії. Нехай ті гендлярі канцерогенними кремами ідуть собі лісом, мені більше до вподоби нафтові припливи, од яких поросята на березі ходять чорні мов чорти! Різні масштаби: порівняно з алюмінієм і газом, та косметична промисловість скидається на студента-стажувальника, який допіру розпочав діяльність. Я не проти був домалювати кілька нулів до суми на своєму банківському рахунку як винагороду за те, що став покидьком. «Арісто» дошкуляло мені телефонними дзвінками, та я примудрився бути недоступним: просто не брав слухавку і відразу ж ставав бозна-яким великим цабе. Просто диво, та й годі, як вражає того, хто телефонував, наповнений по самісіньку зав’язку автовідповідач. Московські мільярдери селили мене у відреставрованих палацах, де на диванах лежали кашмірові плахти, а подушки пишалися на оббитих соболями канапах. Коли треба було податися на закупи, ми довго думали, чим летіти, вертольотом чи приватним літаком, аж посилали когось замість себе. Дівчата тішилися, що вже не треба відбувати кастинги.

Як по правді, ліпше ковтати сперму, лежачи на шовкових простиралах, ніж годинами стояти під холодним протягом перед об’єктивом. Тільки проспект Монтеня і Куршевель ще пов’язували мене з батьківщиною. Тікаєш від себе чимдуж, і так приємно, аж серце завмирає. Подобалося мені, як мандрьохи жирують, неначе ті льохи. Як уже не користуватися своєю владою, то нащо тоді й жити?

Я прийшов до вас завдяки Лєні, як ото колись прийшов до неї завдяки вам. Ох, не турбуйтеся, не зґвалтував я її, я ж бо насилу до неї доторкнувся. Ссав її пальчики крізь панчохи на вузьких ступнях, та більшого з нею не утнув. Однісінький раз ми спали з нею, і я затамовував подих, щоб наше дихання йшло в унісон. Її сон ніби зійшов з картини Пікассо «Спляча жінка», в менш кубістичному стилі. Просто не міг я доторкнутися до неї… З такими порцеляновими лялями я почуваюся, немов слон у крамниці порцеляни. Я заходив з нею в нічні клуби і просто-таки шарівся від задоволення, коли охоронець вимагав у неї документи. Тоді Сергій кидав йому трохи грошенят, і драбуга вдавав, що їй уже понад чотирнадцять років. Не від мене втекла вона, а від Сергія. Той хвалився, що влаштовує такі вечірки, де дівчата мусять носити налички з ціною, за яку згодні продатися. Що володіє заводом з обробки материнського молока і фабрикою сліз смиренниць. Матусь, що допіру народили, доять на його заводі спеціальними апаратами і доправляють той продукт у «Л’Ідеаль». Ото таке ляпнув він мені під чаркою: виявляється, його таємничий еліксир молодості — це жіноче молоко! Кажуть, як помастити ним щоки, то помолодшаєш років на десять. Мені не слід було показувати йому Лєну, тепер він хоче надути її до самісінького носа, щоб потім доїти! Другий його завод ще оригінальніший: там дівчат вішають донизу головою і шмагають кропивою над мискою, щоб туди спливали їхні сльози дзюрком. Він продає сльози цнотливиць гектолітрами, це купа грошви! Їй-богу, не жартую, він навіть продає в інтернеті ДВД з записами цих тортур. Ті бідолашні рабині щодня дають бозна-стільки тих сліз. Це так гарно, ті страшенні муки, зняті спостережною камерою в чеченському ангарі. В одному епізоді я навіть угледів самого Сергія — він схилився над прекрасною жертвою, яку повісили догори дриґом голісіньку, і шепоче їй на вушко:

— Не переймайся, горличко, незабаром ти умреш. Треба тільки попросити мене добре.

Потім видно, як він заганяє їй голки в цицьки і збирає сльози зі щік піпеткою. Такі сльози чистіші (в мисці вони перемішуються зі слиною, потом, блювотинням і вагінальними виділеннями, а як позбирати їх зі щік, то смак їхній набагато ліпший, вишуканіший, так усі знавці кажуть). Унікальність товару пояснюється тим, що такий урожай нелегко зібрати. Тіла тих плакс треба тугенько і міцненько скрутити мотузками, щоб ні краплі не пропало. Флакончик зі сльозами коштує в Мережі 150 000 євро за 10 мілілітрів, тобто в тисячу разів дорожче, ніж ікра! Заживають їх піпетками, one drop is enough![48] Ця тепленька солона водичка має властивості афродизіяку, дехто кропить собі нею геніталії, наче ото свяченою водою, перед оргією дуже допомагає. Сльози ті використовують для надання гостроти звичайнісіньким стравам (пляцкам, рідко звареним яйцям, смаженій картоплі) або щоб лікувати смуги на спині…

Я збиткувався з Лєни, принижував її, та тієї миті, коли вона почала тікати від мене, раптом збагнув, що це мій остатній шанс. Лєна — це моя покара, я закохався, наче ото вирок вислухав. Кохання моє завжди починається зі страху. Тим-то мені відразу ж закортіло його позбутися. Не знав я ще тоді, що, припровадивши Лєну на вечірку до Сергія-лакрофіла, я влаштував собі перевірку. Хотів з’ясувати, чи дорога вона мені насправді. Та й поплатився: допіру зрадив її, кинув на поталу, остогид їй, як уторопав, що з усіма тельбухами належу тому дівчаті, та запізно було, воно страшенно образилося на мене. Ох, дозвольте таки скінчити, панотче Ієрохіромандрите! Я не відразу здогадався, що в нестямі від неї, чи радше намагався позбутися цього почуття. Гадав, ніби вона як усі і я завиграшки знайду їй заміну, забуду її вмить або захочу, щоб вона сама втекла від мене. Мені здавалося, що видовисько її сексу з садистами мене збуджуватиме, як ото Рене, героя «Історії О» (ви, либонь, читали цей римейк Євангелії, де замість Ісуса виступає одна мазохістка). Та мені стало боляче, дуже боляче, страшенно боляче. Ревнощі — це не афродизіяк, учасники обміну статевими партнерами не закохані, а то їхні оргії закінчувалися б ріками крові. Сповідуюся вам у своїх муках, щоб повернути Лєну. Як ви розумієте, я частенько балакав з нею про вас, і знаю, що вона ховається десь тут після тієї ночі на дачі. Якщо не хочете вчинити цього задля мене, то зробіть це заради неї, заради її родини, її майбутнього! У фаховому сенсі її незабаром уже можна буде списати. Мій автовідповідач по зав’язку напханий пропозиціями! Невже вона пожертвує кар’єрою, щоб захистити свою дівочу честь? «Л’Ідеаль» хоче залучити її до дванадцяти рекламних кампаній в Парижі, агенція «Арісто» готує три контракти на зйомки в серпні, всенький модний світ нетямиться від її аури, манери триматися, її прерафаелітської зовнішності, а вона, лярва, ховається десь у Москві, й я геть згубив її слід. Лєну будь-що треба видерти з Сергієвих лабетів! Як не для мене, то щоб порятувати її. Знаю заздалегідь