Читати книгу - "Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— І що він робитиме, коли дізнається? — запитав Рік.
— Не маю ні найменшого уявлення, — відповів Ґарланд відсторонено. — З абстрактно-інтелектуального погляду це досить цікаве запитання. Він може вбити мене; себе або й, можливо, вас також. Може почати вбивати всіх поспіль — як андроїдів, так і людей. Наскільки я розумію, таке трапляється, коли система синтетичних спогадів дає збій. Коли андроїд вважає себе людиною.
— Отже, коли на таке йдуть — це неабиякий ризик?
— Звісно, але все-таки це шанс звільнитися і втекти на Землю, де нас не вважають навіть тваринами. Де кожен хробак і мокриця є бажанішими, ніж усі ми разом узяті, — спересердя Ґарланд аж прикусив нижню губу. — Буде ліпше, якщо Філ Реш пройде цей тест Бонелі, а тоді застосує його щодо мене. Результати передбачувані; для Реша я стану ще одним анді, якого треба якнайшвидше деактивувати. Але і ви опинитеся у складному становищі, Декарде. Майже в такому, як і я. Знаєте, де я дав маху? Я нічого не знав про Полокова. Мабуть, він прибув сюди ще раніше за нас; очевидно, що він прибув раніше. Цілком з іншою групою, не мав жодних контактів із нами. Він уже давно проник і утвердився у ВПУ, коли я лише прибув на Землю. Дарма я ризикнув з проведенням аналізу його кісткового мозку, не треба мені було цього робити. Звісно, патрульний Крамс пішов на схожий ризик, коли допровадив вас сюди.
— Полоков мало не вкоротив мені віку, — зронив Рік.
— Так, з ним щось було не гаразд. Але не думаю, що ми мали однаковий тип мозку; його, мабуть, було піддано оновленню або хтось із ним напартачив — змінена структура, невідома навіть нам. Проте вийшло непогано. Може, навіть дуже непогано.
— Коли я зателефонував додому — чому я не побачив дружини? — допитувався Рік.
— Усі наші відеофонні лінії — внутрішні. Тож кожен дзвінок переадресовується у якийсь із кабінетів, розташований у будівлі. У нас тут гомеостатична організація, Декарде. Така собі петля, відокремлена від решти Сан-Франциско. Ми знаємо про місто, що зовні, але воно не знає про нас. Іноді випадкова людина, така, як ви, наприклад, потрапляє до нас, або її приводять до нас, як сталося з вами... з метою самозахисту,— він гарячково вказав на двері кабінету. — Ось іде наш непосидючий працівник Філ Реш і несе маленький переносний пристрій для тестування. Тямущий хлопець? Захотілося йому зруйнувати власне життя, моє і, можливо, ваше також.
— Але ж ви, андроїди, не переймаєтеся одне одним, коли хтось із вас потрапляє в біду.
— Маєте рацію; здається, нам бракує однієї здатності, притаманної людям. І здається, її називають здатністю до емпатії, або співпереживання.
Відчинилися двері кабінету; в проході постав Філ Реш, тримаючи в руках якийсь прилад з довгими проводами.
— Ось ми й прийшли, — сказав він, зачинивши за собою двері; він сів у крісло, встромивши штепсель приладу в електричну розетку.
Різко викинувши праву руку, Ґарланд націлився на Реша. Тієї самої миті Реш, а за ним і Рік Декард упали з крісел на підлогу; водночас Реш вихопив свій лазерний пістолет і, падаючи, вистрелив у Ґарланда.
Лазерний промінь, спрямований вправною після довгих років тренувань рукою, розітнув голову інспектора Ґарланда навпіл. Він нахилився вперед, а з його руки випав мініатюрний лазерний випромінювач і покотився по столі. Труп захитався на кріслі, а тоді, мов напханий лайном мішок, сповз із крісла і повалився на підлогу.
— Видно, забув, — сказав Реш, підводячись з підлоги, — що це моя робота. З великою точністю я можу передбачити, що саме збирається зробити андроїд. Думаю, ви також, — він відклав свій лазерний пістолет, нагнувся і з цікавістю оглядав тіло колишнього начальника. — І що він устиг вам наговорити, поки я ходив?
— Що він — андроїд. І ви... — Рік запнувся, його мозок аж загудів, прораховуючи і вибираючи варіанти; зрештою він закінчив фразу трохи інакше, ніж збирався: — ... і що ви його дуже скоро виявите,— а тоді додав: — Буквально за кілька хвилин.
— Ще щось?
— Що ця будівля кишить андроїдами.
— Нелегко нам з вами буде з неї вислизнути, — замислено проговорив Реш. — Хоча фактично я маю право будь-коли звідси вийти. А також вивести з собою затриманого, — він прислухався; жодного звуку з-поза меж кабінету. — Сподіваюся, вони нічого не почули. Мабуть, ще не встигли нашпигувати «жучками» для прослуховування, щоб здійснювати моніторинг перебігу подій у кабінеті, — носаком черевика він обережно торкнувся тіла андроїда. — Мисливець із часом виробляє у собі здатність передбачення; ще до того, як зайти у кабінет, я вже знав, що він вистрелить у мене. Відверто кажучи, мене дивує, чому він не вистрелив у вас, поки я ходив нагору.
— Він збирався це зробити,— підтвердив Рік.— Тримав мене під прицілом потужного поліцейського лазерного пістолета. Але передумав. Переймався більше вами, аніж мною.
— Андроїд завжди втікає туди, куди жене його мисливець, — цілком серйозно мовив Реш. — Ви розумієте, що тепер вам необхідно якнайшвидше повернутися до оперного театру і знешкодити Любу Люфт ще до того, як хтось попередить її про все, що тут сталося. Попередить, ліпше сказати, андроїда Любу Люфт. Ви також думаєте про них як про неістот?
— Колись думав, — відповів Рік. — Коли у мені прокидалися докори сумління через роботу, яку доводилося виконувати; це така захисна реакція, і я думав про них, як про неістот, але тепер не маю у цьому потреби. Гаразд, тоді я якнайшвидше повернуся до оперного театру. За умови, що ви мене таки звідси виведете.
— Думаю, нам краще знову посадити Ґарланда за стіл, — вирішив Реш і з натугою вмостив тіло андроїда в крісло, склавши його руки й ноги так, щоб він мав доволі природну позу, звісно, якщо хтось не зайде і не приглядатиметься зблизька. Філ Реш натиснув кнопку інтеркому на столі: — Інспектор Ґарланд просить не турбувати впродовж наступної півгодини. Він дуже зайнятий і ні з ким не розмовлятиме.
— Так, містере Реш.
Відпустивши кнопку інтеркому, Філ Реш сказав Рікові:
— Мені доведеться вас прикувати до себе, поки ми ходитимемо будівлею. Щойно опинимося просто неба, я одразу зніму з вас наручники, — він видобув наручники й прикував Рікове праве зап’ястя до свого лівого. —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік», після закриття браузера.