Читати книгу - "Варіанти, Роберт Шеклі"

Гладун непевно всміхнувся й похитав головою.

— Ти не розумієш, — переконував Алід. — Смерть — частина життя. Отже, смерть годі заперечити. А з тим, чого не можна заперечити, слід змиритися. Коли немає змоги подолати, треба коритися. Оскільки ми чоловіки, наша покора має бути не менш сильна, ніж заперечення. Тобі дуже пощастило, що тобі даровано шанс підготуватися до смерті, і то готуватися тут, у прохолодному й милому домі — у твоєму власному домі. Це вже непогано.

— Так, авжеж, — погодився гладун. — Але це буде гнітюча пора для тебе.

— Твоя смерть згнітить мене не більше, ніж моя, — заспокоїв друга Алід. — У наступні дні ми розмовлятимемо. Ти підготуєшся. І допоможеш мені.

— Як?

— Моє примирення з власною смертю ще досі дуже недосконале, — пояснив Алід. — Завдяки тобі я сподіваюся навчитись того, чого маєш навчитися ти: як коритися сильно.

— А твоя донька?

— Нитка її життя тонесенька. Ти, безперечно, помітив? їй теж треба вчитися.

— Дуже добре, — проказав гладун. — Це все дуже дивне і все-таки аж ніяк не дивне... Мене цієї миті не так приголомшує швидка неминучість моєї смерті, як факт, що ти став філософом.

Алід похитав головою:

— Я світська людина, а до того ж і перелякана. Але я чоловік. Я дивитимусь на те, що переді мною.

— Я теж, — сказав гладун. — Нам знадобилося багато років, щоб звертати увагу на справді важливі речі.

— Дивного тут нічого не має,— підтримав його Алід. — Якби всі люди звертали належну увагу на великі і важливі питання, хто б тоді виготовляв крижаний шербет?

— Ти знову маєш слушність, — кивнув головою гладун. — А тепер я б хотів прилягти. Потім ми ще порозмовляємо.

Алід подзвонив дзвіночком.

— Ми зі слугою допоможемо тобі пройти до твоєї спальні. Лікар прийде сюди до того, як ти прокинешся. Він не може вилікувати тебе, зате може полегшити біль. Ти хочеш, щоб я зробив що-небудь у тій справі, про яку ти говорив?

— Ні, — відповів гладун. — Я вже не дбаю про це.

— Тоді ми більше не говоритимемо про неї. Ділові питання завжди, здається, так або так вирішуються самі.

Прийшов слуга, і гладунові допомогли пройти до прохолодної білої спальні. Він усвідомив, що щасливий. Справді, на землі нічого не можна провістити наперед.

74. Самотність і нудьга

Мішкін сидів за столом коло підніжжя скляної гори, що височіла одразу за великим лісом Гармонії. Пив ранкову каву. Робот приніс денну пошту.

Першим ішло офіційне урядове повідомлення про неможливість доставити запчастину L-1223A до ракетного двигуна. Назвали п’ять причин. Мішкін не завдав собі клопоту читати їх. Урядове повідомлення було надруковане на мімеографі.

Наступним був лист від дядька Арнольда:

«Любий Томе,

ти маєш лише знати, що я вдавався до різних дій і смикав за всі ниточки, але нічого не спрацювало, я, здається, просто не можу домогтися, щоб цю запчастину послали тобі. Але я ще не зрікся надії. (Твій дядько Арні ніколи не зрікається надії!) Можливо, ти не знаєш, що твій другий небіж, Ірвінґ Ґлюкмен, — бухгалтер-консультант однієї галузки Rand Corporation. Я маю намір попросити його, щоб він запитав свого боса, чи вони візьмуться за твою проблему як питання, пов'язане з національними інтересами, хоча певним чином воно й справді пов'язане. Це все забере трохи часу, тож, якщо зможеш дістатися додому будь-яким іншим способом, було б непоганою ідеєю вчинити саме так. Вище голову, і мої найкращі вітання роботу».

Наприкінці був лист від Чоловіка з тисячею подоб:

«Любий Томе,

я намагався робити все, що мені до снаги, і кілька речей понад мою силу, щоб послати тобі ту запчастину до двигуна і ти вибрався з тієї прикрої халепи. Я беру на себе повну відповідальність за те, що втягнув тебе в неї. Я навіть зайшов так далеко, що вибудував цілу нову послідовність, із бездоганною логікою підтримки й характером взаємозв'язків, і то тільки задля єдиної мети — доставити тобі ту запчастину. Проте моя головна (нова) постать захворіла на чуму, втратила цікавість до життя і цілковито відмовилася закінчити роботу, задля якої я її створив. Я намагався спонукати до роботи її двох помічників, але вони закохалися й попливли на Сейшельські острови виготовляти прикраси й жити на органічних продуктах. Тож я витратив до біса багато часу і слів без жодної мети, і мені справді дуже шкода, це була моя остання яскрава ідея, а тепер мій лікар каже, що я маю спочити.

Томе, пробач мені, мої нерви виснажені, я зламаний, і вже просто немає нічого, що я міг би зробити для тебе. Я не можу сказати тобі, як мені прикро, що воно все працювало не так, надто коли ти від самого початку був такий терплячий і готовий допомогти.

Я додаю в окремому пакунку коробку батончиків Hershey з мигдалем, прес для тортильї і рукопис моєї останньої книжки під назвою „Як вижити на чужій планеті". На думку безсторонніх читачів, це добре досліджений і вправно написаний огляд проблем, дуже подібних до твоїх, там є багато практичних підказок і порад. Бувай здоровий, давній друже, нехай майорить твій давній прапор і все таке інше. Якщо трапиться якась нагода, я діятиму негайно, але насправді ти не повинен розраховувати на це.

Усього найкращого,

Автор».

75. Гнітюча мить

Ох, самотність цього всього! Покинутість! Біль! Швидко, Ватсоне, голку, пігулку, цигарку з марихуаною, таблетку! Забагато зір, забагато позирків. Звільняйся від тіла. Але спершу поїж чудового вершкового сиру і сендвіч із джемом.

76. Остання трансформація

— Томмі! Негайно припини гратися!

— Мамусю, я не граюся. Це насправді.

— Знаю. Але зараз ти мусиш припинити гратися й прийти додому.

Мішкін гірко засміявся:

— Я не можу прийти додому, у цьому й проблема. Мені потрібна запчастина до мого космічного корабля...

— Я сказала тобі, припини! Постав ту мітлу й негайно іди додому.

— Це не мітла, а космічний корабель. Хай там як, мій робот каже...

— І те старе радіо забери. Мерщій іди й повечеряй!

— Мамусю, мерщій? Невже я не можу погратися трохи довше?

— Та вже майже ніч надворі, а тобі ще уроки робити. Ходи мерщій.

— Е...

— І, будь ласка,