Читати книгу - "Зневажаючи закон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Дорогий ти мій песику! Мій ти розумничку! — Пальці капрала пестливо термосили собаче вухо, гладили по зморщеному лобі.
Майор натяг гумові рукавички, узяв торбинку і поніс до машини. Двоє супутників йшли за ним, сповнені гідності, відчуваючи, що добре, навіть відмінно виконали завдання. Капрал дуже любив такі хвилини. Пес — теж.
Кілька хвилин майор вовтузився з міцно затягнутою шворкою. Зрештою пощастило видобути й розкласти на сидінні «малюка» все, що було в торбинці: паспорт Данієля Мрозіка, з якого посміхалося щире, приязне обличчя молодика, службове посвідчення з «Терпоксу», сигарети «Мальборо», посріблену запальничку, носовичок, три ключі, золоту «Омегу»… Щенсний обережно приклав годинника до вуха, але не почув тихенького цокотіння, бо вісім діб — це вже було забагато навіть для цієї славетної марки. Крім того, він знайшов потрощені сонячні окуляри, кілька використаних квитків і срібний медальйончик на ланцюжку.
Капрал глянув на фото в паспорті й зітхнув:
— Це той потопельник?
— Так.
— Молодий хлопчина. Обличчя таке приємне… Не відомо, хто його вбив?
— Ні, — відповів майор. І відразу виправився: — Поки що ні.
Наступного дня Щенсний дізнався, що його розшукував хтось із дільничного відділення міліції.
— Що він хотів? — неуважно спитав заклопотаний майор Щенсний.
— Не сказав, просто лишив записку. — Черговий простиг майорові маленького аркушика. — І додав; що це дуже важливо.
Майор перебіг очима записку, трохи поміркував, зв'язався з відділенням міліції, і за півгодини агент Томчак уже сидів у кімнаті офіцерів карного розшуку Варшавського управління. Зараз тут був лише Щенсний, який нетерпляче кинув:
— Ну, розповідайте!
— Отже, так. Я пішов у справах службових на чорний ринок, на Янішовську вулицю, — знаєте, це біля Краківської алеї. Ходжу туди досить часто й знаю чимало людей, що там вештаються. Й, уявіть собі, цієї неділі зустрічав дуже багато знайомих. Був там один молодик, інженер Вишневський; його батько має авторемонтну майстерню на Волі, а син часто допомагає; чорний ринок відвідує аж надто часто. Ну, ми привіталися, розмовляємо, коли це дивлюсь — на його «Ладі» новенькі покришки, а ще зо два дні тому вони були лисі, як коліно. Питаю, де дістав, бо мене це теж цікавить. Він розреготався й розповів мені просто-таки несусвітну історію!
— Ну-ну? — підігнав його Щенсний. — Яку історію?
— Кілька днів тому, в понеділок, двадцять сьомого, інженер лишився у майстерні на ніч, потрібно було щось там зробити. Десь біля другої або й ще пізніше підкочує до майстерні «фіат-125», з нього виходить якийсь хлопець і каже: «Прошу змінити всі чотири покришки». Інженер, як то зараз найчастіше роблять, відповідає, щоб той не морочив голову, бо в продажу покришок не буває. Тоді прибулець виймає пачку «зелених», досить товсту, і повторює, що бажає змінити покришки. Ну, інженер був аж ніяк не проти, щоб заробити кілька доларів. А він тільки-но дістав для своєї «Лади» нові покришки; ви ж знаєте, товаришу майор, що покришки з «Лади» пасують до «фіата-125». Отже, поглянув він на того «фіата» — й нічого не розуміє, бо на «фіаті» майже такі самі нові покришки, як на його «Ладі»! Тоді він і питає: «Навіщо ж це робити, коли у вас нові?» А той відповідає, що це його власна справа.
— Цікаво, — пробурмотів Щенсний.
— Отож-то й воно! Вишневський подумав, що в того з «фіатом» клепки в голові бракує, але ж він платив доларами… Ну, мій знайомий швиденько замінив покришки.
— Скільки одержав за це?
— Він сам не сказав, а випитувати мені було незручно. Отже, той поїхав, а Вишневського потім узяв сумнів, чи добре він зробив: щось його непокоїло. Та де вже візьмеш інші покришки? От він і їздить на тих.
— І він усе це розповів вам, співробітникові міліції? — здивувався майор.
Томчак посміхнувся.
— Він має мене за механіка. Перш ніж поступити в міліцію, я працював у «Терпоксі».
— Де-де?! — вигукнув Щенсний.
— На фабриці «Терпокс», що на Празі. Я знаю, про що ви подумали, але з Мрозіком я не був знайомий. Він прийшов на фабрику вже тоді, коли я звільнився й вступив до школи міліції. А в розмовах з інженером я колись згадував, що працюю автомеханіком. Він навіть запрошував мене на роботу до своєї майстерні. Ну, зачувши від нього цю історію, я одразу пригадав, що нам казали на нараді, тобто про Данієля Мрозіка й про сліди «фіата» в Урочищі. Марка машини збігається, дата вбивства — також. Якщо, товаришу майор, цей пан згадав, що лишив у лісі та біля ставу сліди покришок, і якщо не мав удома запасних, — а купити зараз і справді дуже важко, — то він вирішив придбати за долари. Хто знає — можливо, він заїхав до першої-ліпшої майстерні, а може, й навпаки, у кількох йому відмовились продати за наші гроші?
— Вірно міркуєш, хлопче, — похвалив його майор. — Зробимо так. Я зателефоную начальникові відділення й попрошу, щоб він дозволив тобі попрацювати з нами. Згода?
— Звичайно!
— Тепер найважливіше: чи твій інженер Вишневський запам'ятав номер «фіата»?.. Або зробимо інакше. Пан механік… як твоє ім'я?
— Станіслав.
— Отже, пан Станіслав Томчак, автомеханік, тимчасово ніде не працює. Завтра він піде до того інженера і найметься на роботу до майстерні — ну, скажімо, на півроку. Само собою зрозуміло, що цей строк лише теоретичний. Гадаю, тобі легко буде дізнатися дещо про той «фіат» і його водія. Ну, зовнішній вигляд, вбрання і все таке інше… Адже, замінюючи покришки, твій інженер Вишневський міг дещо запам'ятати.
— Зрозуміло, товаришу майор. А якщо він відмовиться брати мене на роботу? Він же кликав мене ще два місяці тому, а тепер, мабуть, уже когось узяв…
— Скажи, що тобі це конче потрібно. Ти, мовляв, збираєшся купити машину, тому потрібні гроші… Та що я тебе вчитиму, сам зорієнтуєшся. Але дуже тиснути
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зневажаючи закон», після закриття браузера.