read-books.club » Пригодницькі книги » Таємниця підземної галереї 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця підземної галереї"

159
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємниця підземної галереї" автора Володимир Колін. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 58
Перейти на сторінку:
ногою і говорив швидко, з жартівливою фамільярністю, наче перед ним були діти.

Як тільки почув, що дівчина вже дві ночі марить у гарячці, одразу ж пройшов до другої кімнати і почав одягатися. Через відчинені двері закидав збентеженого наглядача безліччю запитань, на які той ледве встигав відповідати.

За кілька хвилин лікар, прихопивши медичну сумку, взяв Таке під руку і швидко вийшов з ним на вулицю. По дорозі ні на мить не змовкав. І коли вони дійшли до будиночка Таке, Гольденберг був майже певен, що дівчинка хвора на скарлатину. Та й про самого наглядача він уже знав, мабуть, не менше, ніж дружина Тінка, що народила йому десятеро дітей.

— Ах, яка гарна дівчинка! — вигукнув лікар і, підступивши до ліжка Ріци, при світлі гасової лампи почав ворушити пальцями так, що на стіні з’являлися зайчик з довгими вухами, метушливий собачка, мавпа, яка наче чухає собі голову.,

Розбуджена від сну, дівчинка заплескала рученятами.

— Ну от! — засміявся жартівник. — А зараз давай пограємося в лікаря.

Ріца зайшлася плачем. Гольденберг одразу заспокоїв її, сказавши, що хворим у цій грі буде він.

І дівчинка вистукувала його по спині, попросила вимовляти “тридцять три”, притулилась вухом до його грудей, а потім приписала сотню уколів. Тоді вже Гольденберг сам оглянув Ріцу і пересвідчився, що у неї справді скарлатина, ще й гіпертоксична.

Температура підвищувалась без упину, і дівчинка весь час марила. Занепокоєний лікар виписував рецепти і все посилав Таке до аптеки. А коли Ріца розплющувала очі, розповідав їй такі смішні історії, що^зона засинала з усміхом на устах.

Одного дня Гольденберг дав Таке ще один рецепт і здивувався, що той уже не спішить до аптеки, а витирає рукавами очі.

— Подивіться на нього! — вигукнув лікар. — Чого це ти плачеш? Думаєш, мені потрібні сльози замість ліків? Чи, може, вважаєш, що я потребую пацієнтів?.. Хворих, щоб вони були здорові, у мене досить, до того ж я не лікую вусатих дітей!

Гольденберг говорив, сміявся, поплескував хазяїна по спині і штовхав до дверей.

— Не прогнівайтесь, пане лікар… Але я вже не маю грошей, — видушив Таке крізь плач.

— Як це не маєш грошей?.. Ось гроші, — вигукнув Гольденберг і поклав наглядачеві в руку кілька папірців. — Плаче… А ти сам хіба здоровий?

Хвороба затяглася. Лікар приходив, залишав гроші і йшов. Якось уночі він приніс ампули для ін’єкцій. Таке чергував у тюрмі. Тінка, хвора й заплакана, ледве стояла на ногах.

— Хіба я маю тут з ким поговорити? — буркнув вдавано Гольденберг і наштовхнувся на стілець, бо в тісній кімнатці наглядача ніде було навіть зайвий раз ступити.

Лікар намагався бути бадьорішим і, не маючи змоги з кимсь перемовитися слівцем, розмовляв сам з собою. Дівчинка вже вмирала. Він зробив усе можливе, та хвороба була жорстокою. Вже не надіявся, що дівчинка дек живе до ранку. Це не перша дитина, яку лікар Гольденберг не зміг врятувати, і смерть для нього була давнім, добре відомим ворогом. Він одвів її косу від стількох дитячих голівок і через те в усіх нещасних випадках боровся до останнього, поки не закривав навіки очі, що дивилися на нього з такою довірою. Тоді лікар виходив з дому, в якому зазнав поразки, і блукав вулицями, ненавидячи своє сильне здорове тіло, яке залишалося жити, тим часом як кволе дитяче тільце холонуло, він проклинав той день, коли став медиком, і називав себе негідником, нездарою, спільником чорної вбивці.

Думка, що життя дівчинки вже згасає, не давала йому спокою, мучила до болю. Після кожного візиту до Таке лікар повертався додому і знову перегортав товсті томи, де говорилося про боротьбу зі смертю, перечиту-і:г. в медичні журнали і бачив, що вже не зможе нічим допомогти дитині.

І ось тоді Гольденберг довідався від одного колеги, що в якійсь бухарестській лікарні педіатр Строє винайшов протискарлатинну сироватку і з успіхом випробував її на морських свинках. Він подзвонив у столицю, і той лікар підтвердив цю звістку, водночас попередивши, що сироватка ще не була випробувана на людях.

— Я її випробую! — гукнув у трубку Гольденберг.

— Можу дозволити це тільки тоді, — почулась відповідь, — коли ви втратили будь-яку надію.

— Надію? — крикнув він. — Ви говорите про надію? Дитина вже помирає, колего. Помирає, розумієте? Обертається в труп…

Одержавши з Бухареста ампули та потрібні інструкції, він оце й з’явився сюди для останньої спроби. Треба попросити дозволу батьків, але лікар не зважувався сказати жінці, яка ледве трималась на ногах, що дівчинка вже помирає. Одіслав її на ніч до сусідів і жартував при цьому так природно, що жінка повірила у видужання дитини. Коли Тінка вийшла, Гольденберг узяв Ріцу на руки і поклав на стіл. Дівчинка була напівжива, нічого не бачила і не чула.

— Тримайте її за руки й ноги! — попросив двох чоловіків, які прийшли йому на поміч. А сам почав робити і коли.

Вприскував сироватку раз за разом, лякаючи тих, у чиїх руках здригалося слабеньке тільце Ріци. На стіні вимальовувалися їхні великі тіні. Ніхто не обмовився й словом. Завжди дуже балакучий, лікар мовчав. Він один знав, що відбувається на столі, і рясний піт зрошував йому чоло.

І тоді стався шок. Усі троє ледве тримали тіло дівчинки. Якась незвичайна, сліпа сила входила в її ноги й руки, Ріца борсалась, кричала, марила, намагалась вирватися з отих шістьох рук, які виявлялись немічними, безсилими.

— Тримайте міцно! Тримайте! — гукав лікар.

Минали хвилини. Та хвороба не піддавалась, з страшенною люттю стрясала тіло дівчинки, в якому йшла незнана, жорстока боротьба не на життя, а на смерть. Ріца напружилась в безнадії, скрикнула і знесилена заклякла на столі.

— Вмерла! — простогнав один сусіда.

Лікар нахилився над змученим тільцем і впав на стілець.

— Врятована, — прошепотів він кволо. Підняв руку до шиї і послабив галстук.

Дихав важко, аж душився. Та на круглому обличчі, зрошеному великими краплями поту, світилась радісна усмішка, а серце сповнялось

1 ... 30 31 32 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця підземної галереї», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця підземної галереї"