Читати книгу - "Елізіум"

лишалося вдоста часу, який треба було якось згаяти. Довго затримуватися у холі бажання не виникало, як і повертатися до кімнати, тож піднялася до бібліотеки.

Книги. Вона любила книги. Любила? Вона вже думає про себе у минулому часі. Наче про когось іншого. Так говорять про мертвих — у минулому часі. Час. Що це? Може, його не існує?

Час — це те, у що ми віримо.

Батько.

Любив говорити так.

Любив?

От уже й про нього вона думає у минулому часі.

Наче його вже немає живого.

То хто ж для кого помер?

Може, мертві так само дивляться на живих?

З дзеркального потойбіччя.

І вірять у те, що вони живі.

І в те, що живі мертві.

Обіцянка.

Вона також у якийсь спосіб пов’язана з мертвими?

З огляду на те, в якому місці вона її дала, обіцянка не може бути пов’язаною з живими.

Як казав батько?

Час — це те, у що ми віримо.

Може, й життя це теж «те, у що ми віримо»?

Може, ми просто віримо в те, що живі?

Може, ми просто віримо у те, що хтось помер?

«Тож немає розлук, тож даремно прощення благали у померлих своїх…»[8]

Як далі?

Ліза підійшла до полиць і відшукала книжку, яку Ерік порадив перечитати. Вона любила вірші цієї людини. Що з ним урешті-решт сталося? Одного дня він просто зник. Щезли його книги, і більше жодного звуку не було про нього. Чи живий він? Чи був людиною? Чому його книга тут? Ліза погортала сторінки, прагнучи відшукати відповіді.

«Тож немає розлук. Наша зустріч — від тлінного втеча. Тож зненацька нас хтось у пітьмі обіймає за плечі, нас виповнює ніч, і, наповнені млою й спокоєм, стоїмо ми усі над сліпого безмежжя рікою».

Минулий час.

Мертві.

Як це пов’язано?

Минулий час.

Як батько вчив уявляти час?

Стаєш і уявляєш, що ти на лінії.

Батько навіть малював ту лінію на землі. Для наочності.

Ти — центр.

Те, що позаду тебе, — минуле.

Те, що перед тобою, — майбутнє?

Чи мають мертві майбутнє?

Питання.

Як казав Ерік?

Важливим є рух.

Лінія.

Вона — центр.

Ліза підняла руки.

Як у дитинстві.

Хрест,

Чотири сторони світу.

Вона мусить пригадати.

Вона повинна зрозуміти.

Тоді згадає.

І виконає обіцянку.

Ліза сіла на диван. Папір. Їй потрібен папір. І ручка.

Видива.

Вона назве це так. Що там було? Як саме звучали питання? Чотири питання, що повторювались у видивах. Чотири сторони світу. Кожного разу називала їх у різній послідовності.

Спочатку було поле.

Як там було?

Вона мусить згадати.

Чому поле?

Про що це все?

Відтак було місто й затемнення сонця.

Потім — цвинтар.

Три місця — три комбінації знаків. Поле. Місто. Цвинтар. Три видива. Чотири сторони світу. Треба встигнути. Треба зрозуміти. Три помножити на чотири — дванадцять. Дванадцять місяців. Дванадцять знаків. Зодіак.

Ні, не так.

Щось не так.

Вона відчувала це.

Бракувало чогось.

Вона знову підвелась і стала посередині бібліотеки.

Вона — центр.

Ліза заплющила очі.

Широко розкинула руки.

Позаду — минуле.

Попереду — майбутнє.

А якщо навпаки?

Майбутнє — позаду.

Минуле — попереду.

Тоді смерть — позаду.

Попереду — народження.

Чогось бракує.

Ні, не так.

Треба подивитись на ситуацію з іншого боку.

З іншого боку?

Як?

А якщо не множити?

А якщо це співвідношення?

Чотири сторони світу.

Схід.

Південь.

Захід.

Північ.

От як воно було.

Першого разу.

У полі.

Поле.

Місто.