Читати книгу - "Шепіт на вітрі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я виконаю ці завдання, хоч би які складні вони були, — заявив Пітер. — Назвіть їх.
— Добре, — сказав король. — По-перше, ви повинні знайти людину, яка вміє брехати краще за мене.
— Боже мій, — прошепотіла Лована, — мій батько найвидатніший в світі брехун. Ви ніколи не знайдете людини, яка б його перебрехала.
— Я знаю таку людину, — пошепки відповів їй Пітер, а вголос мовив: — Я приведу вам таку людину за умови, що суддею у цьому змаганні буде баньїп.
Королю сподобалася ця пропозиція. Баньїп завжди був надійним сторожем принцеси, отож не було сумніву, що той віддасть йому перевагу у цьому двобої.
— Добре, нехай баньїп буде суддею, — охоче погодився він.
— Які ще завдання? — поцікавився Пітер.
— Якщо ваша людина переможе мене, наступним завданням буде знайти і приборкати Вогнекса — дикого коня, що живе у Глибоких горах. Ви маєте об’їздити його, загнуздати, осідлати і привести сюди.
— Ніколи не чув про такого коня, — сказав Пітер.
Король розсміявся.
— Почуєте, — мовив він, потираючи руки. — Він страшніший за дракона, швидший за блискавку і стрибає аж до неба. Нікому не вдавалося загнуздати його. Навіть якщо він вас не вб’є, то закине так високо, що ваші друзі встигнуть відправити молебень за упокій вашої душі, перш ніж ви впадете на землю.
Пітер не міг уявити собі такого коня, але твердо знав, що разом з горбанем Миком зуміє приборкати його.
— А яке третє завдання? — запитав хлопець.
— Третє завдання найважливіше, — мовив король. — Корону, в якій Лована має іти під вінець, відьма, яка підмітає Місяць, кинула в сусіднє озеро. Вона вкрала її, тільки-но я відвернувся. Зараз нікому не можна довіряти.
— Чи був у цієї відьми фотоапарат? — запитав Пітер.
— Так, надзвичайно коштовний.
— Це останнє завдання, котре я маю виконати, аби здобути руку Ловани? — спитав Пітер. Він здогадався, що корону в озеро вкинула відьма, яку він зустрів на шляху до замку.
— Так, це останнє завдання, але боюсь, що вам ніколи в житті не вдасться дістати золотої корони із дна озера, навіть якщо ви виконаєте два перших завдання. Виконаєте всі три — принцеса ваша.
Король здмухнув порошинку з камзола і мовив:
— Тепер ви обоє вільні і можете гуляти по замку, поки настане час виконувати перше завдання.
Він багатозначно кахикнув, прикривши рота рукою, і дав знак варті рушити за ним.
— Ходімо, — звернувся він до королеви. — Я хочу обговорити з баньїпом правила змагання з брехні,— а Пітеру сказав: — Змагання відбудуться завтра вдень у Великому залі. Поки що вам не дозволяється виходити із замку.
— Треба мерщій розшукати Сіру Шкурку, — сказала Лована, коли вони з Пітером залишилися наодинці.
Вони побігли в кімнату, де Пітер і Сіра Шкурка ховалися від солдатів, але кенгуру там не було. Спустилися сходами і пішли по коридорах. Варта не звертала на них уваги, бо солдати мали наказ не чіпати їх на території замку. Сіру Шкурку вони знайшли на подвір’ї у загоні з колючого дроту. Кенгуру ані на хвилину не сумнівалася в тому, що Пітер і принцеса врятують її, тому не занепала духом.
— Я знала, що ви прийдете, вірила, що це буде скоро, — сказала Сіра Шкурка. — Вони мене тут жахливо годують — дають гниле сіно. Відтоді, як мене схопили, я не вимовила жодного слова. За день-два вони б мене вбили і переробили на їжу для свійських тварин. Я намагалася не думати про це. Але розкажи, як це тобі вдалося залишитися на свободі та ще й бути разом з прекрасною принцесою.
— Її звуть Лованою, — познайомив їх Пітер.
— Це ім’я шепотів вітру дуб, — мовила Сіра Шкурка. — Чудове ім’я.
— Я рада, що воно тобі сподобалося, — сказала Лована.
Пітер розповів Сірій Шкурці про всі пригоди, що трапилися з ними, про три завдання, які він має виконати, про те, як викличе на допомогу горбаня Мика, хльоснувши Громовиком.
— Не можна зволікати, — промовила Сіра Шкурка. — Якщо змагання з брехні відбудуться завтра, нам треба дати горбаню Мику час вигадати якусь неймовірну історію, аби вщент розбити короля.
Вони вийшли на середину подвір’я. Пітер дістав Громовика і розмотав його. Хлопець напружився і почав виписувати батогом над головою кола, які злилися в одне. Раптом він різко опустив руку, і тоді пролунав звук, схожий на гарматний постріл. Солдати й рицарі, що сиділи в невимушених позах під стінами замку, схопилися з переляку на ноги й почали озиратися навколо, але нікого, крім зморшкуватого погонича, який стояв, усміхаючись, перед Лованою та її другом, вони не побачили.
Горбань Мик був також ошелешений цим несподіваним ударом батога. Він лагодив сідло, аж раптом опинився на подвір’ї замку. І все це в одну мить. Пітер пояснив йому, в чому річ, і горбань Мик сів на лавку під стіною замку, обмірковувати ситуацію.
— Мене не хвилює змагання з брехні. Я, безумовно, виграю у короля, — запевнив він. — Мене турбує лише цей Вогнекс. Як нам з ним упоратися?
— Верхи на Місячному Сяйві я зажену його в загін, — сказав Пітер. — Він не може бути баскішим за Місячне Сяйво. В загоні я об’їжджу його.
— Де його знайти?
— Він живе в Глибоких горах, — повідомив Пітер. — Його неважко буде відшукати.
— Може так статися, що нам якраз буде дуже нелегко його відшукати, — мовив горбань Мик. — Але не треба зараз про це говорити. Як бути з третім завданням? Очевидно, озеро дуже глибоке, а я не вмію пірнати.
— Щодо цього не хвилюйся, — заспокоїв його Пітер. — Я знаю одну особу, яка мені дістане корону. Я побоююсь перших двох завдань.
— Вважай, що змагання з брехні вже виграно, — заспокоїв його горбань Мик. — Я не дам королю жодного шансу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шепіт на вітрі», після закриття браузера.