Читати книгу - "Кінець світу в Бреслау"

й вітрини. Із шинку Ноака вийшов розгніваний молодик у капелюсі й намагався щось розтлумачити заплаканій вагітній дівчині. Світло, що падало з вітрин універмагу Мессова й Вальдшмідта, освітлювало двох листонош, які запекло сперечалися про топографію міста. Огрядність одного з них виразно свідчила про те, що його знання суто теоретичні та є наслідком тривалих подорожей пальцем по мапі. Із прохідного двору біля магазину, де продавалися різноманітні джеми, викотився п’яний медик чи акушер, що тягнув лікарського саквояжа, такого великого, що окрім лікарських інструментів у ньому легко помістилася би вся його професійна етика.

Мокк із полегшенням проминув сухотного візника, повернув праворуч і рушив уздовж північного боку Ринку. Озирнувшись через ліве плече, він зі здивуванням угледів пані Сомме, дружину ювеліра, одного із братів Сомме.

— Так пізно? — здивувався він і раптово дещо собі пригадав. Зупинив авто, вийшов, перетнув жваву вулицю й швидким кроком підійшов до магазину.

— Доброго вечора, пані Сомме, — гукнув він. — Бачу, що у вас ще відчинено. Я хотів би глянути на кольє, про яке я говорив із вашим чоловіком, те з рубінами.

— Будь ласка, пане раднику, — пані Сомме оголила у звабній посмішці рожеві ясна. — Я гадала, що ви вже не прийдете, ось, будь ласка, я поклала його до футляра вишневого кольору. Воно чудово пасує до зелених очей…

Вони увійшли до магазину. Пані Сомме подала Моккові кольє, перехилившись через прилавок. Мокк ковзнув поглядом по її зграбній фігурі тридцятирічної жінки й заходився розглядати коштовність. Повз його вуха линув потік слів і зітхань з вуст дружини ювеліра. На нього спадали цілі водоспади дзвінкого щебету й заповнювали його свідомість, та за мить до них долучився інший звук. Він уважно прислухався: з-за дверей, що вели до підсобних приміщень, чувся веселий чоловічий голос, що наспівував куплет Оттона Ройттера «Wie reizend sind die Frauen».[21]

— …рідкісний випадок. Жінка, яку так кохають, має бути дійсно щасливою, — щебетала пані Сомме. — Ах, ви завжди пам’ятаєте про вашу дружину, а ви ж такий зайнятий, так дбаєте про нашу безпеку…

Слова пані Сомме нагадали Моккові, що недавно він подбав про безпеку свого небожа, і гроші, за які він хотів купити кольє, призначалися на сплату Ервінового боргу. Пригадав собі й те, що сьогодні необов’язково купувати кольє, що день зачаття, визначений астрологом Феллінґером, настане лише завтра, і що тоді він візьме в обійми свою дружину, вбрану в самі лише рубіни… Він підняв капелюха й пообіцяв, що завтра напевне купить кольє, промимрив якісь слова вибачення дружині ювеліра, яка саме говорила:

— … якби ж то всі подружжя були такими…

Мокк вийшов, роздумуючи, де б йому знайти гроші на кольє.

Бреслау,

четвер 1 грудня,

за чверть восьма вечора

Елізабет Пфлюґер саме розучувала партію першої скрипки із квартету «Дівчина і смерть» Шуберта, коли її служниця нечутно увійшла до вітальні й поклала біля вази з білими хризантемами напахченого конверта з монограмою C. М. Елізабет припинила грати, схопила конверт і вляглась на шезлонгу, підібгавши стрункі ноги. Тремтячими руками витягла листа й заглибилася в читання волошкових сторінок, списаних округлим почерком.

Люба Елізабет, я розумію, що те, що я пишу, може викликати в Тебе сльози. Я ж бо знаю, наскільки Ти мені віддана. Та не можна допустити, щоб високе почуття, яке нас єднає, стало могилою для мого шлюбу.

Люба моя, не дорікай собі. Мене ніхто не примушував брати участь у зустрічах з бароном, які приносять Тобі стільки радості. Я брала в них участь із власної волі, і так само із власної волі відмовляюся від них. Так, моя люба, я мушу полишити Ваше товариство, та це не означає, що лист, який я пишу до Тебе, є прощальним. Нас поєднує те, що триватиме довгі роки, чого не знищить ані людська злість, ані заздрощі, бо що ж може розділити двох жриць, які служать одній володарці — Музиці. У її тихій святині ми насолоджуватимемося духовними радощами. Наша дружба буде незмінною, а кількість наших зустрічей зменшиться лише на кількість зустрічей з бароном.

З мого боку було б неввічливим, якби я не розповіла Тобі, чому я пориваю з бароном та його друзями. Тобі відомо, що ці зустрічі очищували мене духовно. Я надто горда, щоб дозволити Ебергардові мене принижувати. А кожна хвилина його вільного часу, яку він проводить без мене, є для мене приниженням. Кожна мить, якої він мене добровільно покидає, це для мене найболючіша образа. Він ображає мене, коли докоряє, б'є мене, звинувачує в безплідності або, охоплений жаданням, благає мене любити його. Духовні удари для мене найгірші, вони найжорстокіші та найболючіші. Але ж Ти знаєш, моя найдорожча, що я не можу жити без нього, без його зневіри, його цинізму, плебейської сили, ліризму й розпачу. Якби в мене цього не було, мені не було б заради чого жити.

Люба моя, Ти чудово знаєш, що наші