read-books.club » Сучасна проза » Крізь безодню до світла 📚 - Українською

Читати книгу - "Крізь безодню до світла"

113
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Крізь безодню до світла" автора Алла Рогашко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 69
Перейти на сторінку:

– Мила, мила… ну чому все має закінчитися?

– Бо вже закінчилось одного разу…

– Так. Це правда. Але дозволь почати все спочатку. Усе буде чудово. Я доведу це. Ти лиш дозволь…

Михайло підійшов до Мар’яни, присів коло неї і взяв її руки у свої. Відтак схилив голову на її коліна. Жінка не стрималась і, вивільнивши руку, обережно пригладила його густе витке волосся, яке почало ледь сивіти на скронях.

Вона відчула, як оживає той міцний зв’язок, котрий був поміж ними в юності. І стало раптом так тепло на душі, так затишно й гарно… як колись давно.

4

Якщо ще кілька тижнів тому Мар’яна лише думала про те, що вороття в її звичне життя може не бути, то тепер це вже було безперечною реальністю. Дозволивши собі послабити контроль над емоціями, зрозуміла, що тепер її життя кардинально змінюється.

Максим усе віддалявся від неї, мабуть, зрозумівши, що з появою її коханого чоловіка з минулого боротьба його буде безуспішною; почасти й тому, що хотів, аби вона була щасливою, а щасливою вона може бути лише поряд з людиною, яку кохає по-справжньому. Принаймні так собі пояснювала його поведінку Мар’яна. Бо якось напрочуд безболісно й непомітно, без претензій і з’ясувань стосунків, він лишився осторонь, дозволивши Михайлові діяти.

Той же радо віддавав жінці всю свою ніжність і ласку, що накопичилися в ньому за багато років, силкуючись надолужити втрачене в юності. Усвідомлення того, як образив її колись, лише підсилювало його прагнення зробити її щасливою тепер.

Тож вибір було зроблено радше самим часом, аніж усвідомлено й виважено. Мар’яна лиш не могла збагнути до кінця, чи все правильно стало, чи то мить забуття її спіткала, що обеззброїла її, але з часом відійде й залишить по собі лише згадку.

У стосунках з Максом вона могла контролювати свої емоції, знала, що він чудова людина, ідеальний чоловік, який її любить, проте серце її не належало йому сповна.

З Михайлом все було інакше: сама його присутність поряд із нею змушувала серце тріпотіти, від його усмішки їй ставало так тепло й затишно, а обійми його проймали до самого серця. Вона наче доторкнулась до їхньої Казки.

Утім… Що чекає тепер на них усіх? Мар’яні дуже не хотілося про це думати, проте сумління змушувало її непокоїтися. До того ж нещодавнє сновидіння нагадувало про себе повсякчас.

Зв’язок із Максимом поволі обірвався – він уже не дзвонив їй, навіть зрідка. Тож вона дозволила собі насолоджуватися життям, тим, що їй подарувала доля; з головою занурилась у вир кохання, розкривши своє серце знов, як тоді, колись; дала волю почуттям, які стримувала в собі стільки років.

– Тепер ми повік будемо разом, мила моя Мар’янко. Цього разу я собі не дозволю втратити тебе. Ми будемо щасливі, це я тобі обіцяю. Ти мені віриш? – питав Михайло.

– Звісно, вірю, Михасику, – відповідала вона.

Вони зустрічалися майже щовечора: він приїжджав до неї після роботи, вихідні теж проводили разом.

Вони нічого не планували – просто були разом. Знову разом, як колись давно.

Вони знов писали свою Казку зі щасливим фіналом, після котрої буде наступна. І їм не буде кінця. Бо Кохання ж вічне?

* * *

Уранці в небі щебетали ластівки – мабуть, до дощу. Мар’яна розчинила вікно навстіж. Скільки ж їх назліталося! Це ж треба. Точно до дощу. Вони кружляли й кружляли, щебечучи безперестанку…

Задзвенів телефон.

– Привіт, мамо.

– Мар’яно, я дзвоню, може, тобі буде цікаво… У нас учора трапилось таке лихо! Усе село тепер гуде через це. Коло каварні[1] була страшна бійка… Словом, Михайло вчора загинув. Ти ж пам’ятаєш Михайла, з яким колись давно, ще школяркою, зустрічалася?

– Що ти таке кажеш, мамо?! Що за дивні жарти?!

– Та що ти! Чому ж би я з такими речами жартувала? Він, бідняка, добряче отримав від тих негідників, помер просто у «швидкій», по дорозі в райлікарню, від втрати крові. Ой, таке страхіття, хай Бог милує!

Слова Мар’яна почула, однак їхня суть не до кінця проникала у

1 ... 30 31 32 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крізь безодню до світла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крізь безодню до світла"