read-books.club » Сучасна проза » Пісня Алабами 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісня Алабами"

147
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пісня Алабами" автора Жиль Леруа. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 54
Перейти на сторінку:
class=book>*

Я сказала, що хочу повернутися додому і взятися до танців. Професор Клод відказав: «Повертайтеся, дитинко, я вас не тримаю, і постарайтеся відпочити». За тиждень по тому в мене сталася нервова криза, коли я застала в кімнаті Льюїса зі Скоттом, — але де? В апартаментах по вулиці Перголезе? На вулиці Тільзіт? У готелі «Король Георг»? — і мені знову кололи морфій. Три впорскування, аж доки я заспокоїлася. Професор Клод вважав, що я покинула Мальмезон усупереч його рекомендаціям. Що я втекла. І, звісно ж, Скотт йому повірив.

Той нескінченний шлях до Швейцарії. Мертве мовчання в авто. Мій шваґер Ньюмен тут, він приїхав із Брюсселя, щоб переконати мене знову повернутися до того притулку для божевільних. Часом мені здається, ніби тут-таки, на задньому сидінні авто, сидить і моя сестра Розалінда. Он у темряві сяє її усмішка. Її єдине око приязно підморгує, намагаючись заспокоїти мене. Я порвала світлину Любові, яку носила із собою чотири роки. Викинула свою балетну спідничку й валізу, де повнісінько балетних черевичків. Ох і накоїла я їй лиха, з'явившись якось напідпитку до студії, де почала всіх обзивати. Любов благала мене: «Тебе запрошують прима-балериною у „Фолі-Бержер“[21]. Ти не можеш відмовитися, не можеш покинути це все зараз». «Фолі-Бержер»! У моєму божевіллі ні буколічного нема нічого, ні чарівного. Знаю, що я змарнувала свої сили, виклалася до останку, не сягнувши досконалості, і що це тіло ось-ось відмовить мені. Я геть знесилена. Але танці — це все, що в мене є на цьому світі.

На берегах Пранжена

…Якби ж то могла я озватися бодай словом до мого чоловіка, який покинув мене тут, поміж нетямущими людьми! Мені кажуть, що дитина моя негр… Ото вже недоладний жарт!

Ф. С. Фітцджеральд, «Ніч лагідна»

Люба пані Фіцджеральд, ви добре відбули лікування електрошоком. Ви спокійна, стан ваш стабілізувався. Тепер візьмемося до словесних сеансів. Потроху скорочуватимемо вживання ліків. Я попрошу вас відповісти на запитання, що, звісно ж, видадуться вам кумедними. Проте я прошу вас відповісти на них якомога серйозніше.

— Я, Зельда Сейр, народилася 27 липня 1900 року… ох, я вже не певна того, в якому місті народилася і в якому штаті. Це важливо?

— Не турбуйтеся, продовжуйте.

— Я дружина Френсіса Скотта Кея Фітцджеральда, батька моїх дітей.

— Ваших дітей?

— Скотт хотів сина, і, слово честі, я була не проти. Ото я й народила йому його, дуже гарний був хлопчик. Він зветься… такий гарний хлопчина… невже я й імена забула разом із назвами місцевостей? Монтгомері, еге ж, я назвала його Монтгомері. Монтгомері Едвард Кей Фітцджеральд. Ми з батьком прозивали його просто Монті. У щипцях лікаря Лозанна він був маленький, мов мишенятко. Рожеве, мляве мишеня.

— Послухайте, Зельдо, ви вживали ліки? Ви ховаєте алкоголь у себе в палаті?

— Що ви оце кажете, лікарю! Мій чоловік був не проти аборту. Коли він дізнався, то був тільки за. Тим паче, що дитина була, звісно ж, не від нього.

— Ви знову за своє. Аби звинуватити його, вигадуєте бозна-що.

— Не хочете, то не вірте. У мене був син, він був одного разу в моєму житті.


*

Крісло для стримування такої дівчини, як я, котра любить лише танцювати, — трохи негуманно, правда ж, пане доктор?

Шомон сміється. Він француз, і він не любить німаків. Тільки це нас і поєднує.


*
1931, Пранжен

Незабаром буде рік, як я перебуваю тут сама, у цім закладі в чужісінькій країні, на березі такого мертвого озера, аж утопитися в ньому хочеться. Щоб якось наповнити час, я постійно пишу. Списую цілі зошити, пишу про Жоза, та в мене воно не клеїться, я це відчуваю. Пишу сентиментально, мов дівчисько, яким я вже перестала бути. А писати я повинна про війну, про війну двох людей.

Лікар Шомон сказав мені сьогодні вранці, що я ревнива. Я тільки плечима звела: мій чоловік може спати, з ким завгодно, ліжко — це не те місце, яке ми обираємо.

Лікар хитає головою.

— Ох, не розумієте ви. Я кажу, що ви до нього ревнуєте. Не до іншої жінки. До нього

1 ... 30 31 32 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня Алабами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісня Алабами"