Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

Пора від квітня сорокового до червня сорок першого року, за словами всіх свідків, членів і не членів родини Груйтенів, заслуговує тільки одного означення: похмура. Лені весь час була в поганому настрої, знов замкнулася в собі й навіть утратила апетит. Її перестала тішити їзда в машині, подорожі літаком (вона тричі літала з батьком і Лоттою Гойзер у Берлін). Лише раз на тиждень вона сідала за кермо і їхала за кілька кілометрів до сестри Рахелі. Часом вона лишалася там досить довго; про її розмови з Рахеллю не вдалося нічого довідатись, навіть від Б. Г. Т.: з травня 1941 року Рахель більше не приходила до букіністичної книгарні, а йому — мабуть, через інертність чи брак уяви — не спало на думку хоч раз навідати її самому.

Величезний монастирський сад улітку, восени і взимку сорокового й сорок першого року. Молода, вісімнадцятирічна дівчина, що й досі ходить тільки в чорному. Єдиним виявом діяльності її органів зовнішньої секреції є складний продукт: сльози. А що за кілька тижнів прийшло також повідомлення про смерть Вільгельма Гойзера, Лоттиного чоловіка, тих, що плакали, стало ще більше — долучився старий Гойзер, його дружина (тоді ще жива), Лотта і її п'ятирічний син Вернер; чи менший син Курт, який перебував ще в материній утробі, теж плакав, ми так і не з'ясували.

Авт. не може подавати тут свої міркування про сльози і вважає себе за некомпетентного в цій справі, тому по інформацію про утворення сліз, про їхній хімічний і фізичний склад нам краще буде звернутися до якогось довідника. Семитомний енциклопедичний словник одного не дуже солідного видавництва, 1966 року видання, дає про сльози таку довідку:

«Сльози (латин, lacrimae) — рідина, яку виділяють сльозові залози; змочує кон'юнктивальний мішок ока, оберігає його (мабуть, око.— Прим, авт.) від висихання і змиває з нього невеликі сторонні тіла; стікає у внутрішній куточок ока і звідти через сльозово-носовий канал. Від подразнення (запалення, сторонні тіла) чи від психічного збудження виділення сльозової рідини збільшується (плач)». Про плач читаємо в тому самому словнику таке: «Плач, як і сміх (див. сміх) — форма вияву кризи, тобто суму, зворушення, гніву чи втіхи; психологічно (наголошення не авт.) — спроба душевного відпруження. Супроводжується виділенням сліз, схлипуванням і конвульсивним здриганням; пов'язаний з діяльністю вегетативної нервової системи і стовбура мозку. Мимовільний П. і безпричинні потуги на П. спостерігаємо при депресивному стані, маніакально-депресивних захворюваннях і розсіяному склерозі».

Часом би в тих, хто, можливо, зацікавиться цим викладом сухих фактів, з'явився рефлекс, до якого відсилає нас текст, і вони захотіли б знайти пояснення цьому рефлексові, то, щоб їм не довелося купувати словника чи принаймні зайвий раз гортати його, наведемо тут відповідну статтю:

«Сміх з погляду антропологічного (всі, й подальші також, наголошення — не авт.) — вияв фізичного резонансу на психічні зрушення у кризових ситуаціях (див. плач). З погляду філософського — вияв переконаності у високій цінності свого існування: сміх мудреця, усмішка Будди, Мони Лізи. З погляду психологічного — мімічний вияв радості, реакція на жарт і на гумор. Як дитячий, зверхній, іронічний, щирий, полегшений, розпачливий, сердитий, кокетливий, сміх віддає всі відтінки настрою і вдачі. З погляду патологічного — форма захворювань нервових шляхів: неконтрольований, мимовільний сміх при психозах, сардонічний сміх з гримасами на обличчі, істеричний сміх конвульсивного характеру. З соціального погляду сміх діє заразливо (підсвідоме перетворення сприйнятого образу в порух)».

Оскільки нам тепер доведеться вступити в більш-менш емоційну і неминуче трагічну фазу, мабуть, краще буде мати напоготові ширше коло таких визначень. На жаль, ми не виявили в словнику статті щастя, зате натрапили на слово блаженство, про яке там сказано, що це «найвищий вияв цілковитого і тривалого задоволення життєвих бажань; те, в чому людина шукає такого задоволення і до чого, природно, весь час прагне, залежить від її вибору, який, у свою чергу, випливає з її способу життя; за християнським ученням справжнім блаженством є тільки вічне блаженство. Вічне блаженство — стан, коли людина, позбувшись усіх прикрощів і провин, відчуває, що досягла ідеального щастя, яке триватиме завжди; всі релігії вважають цей стан за чуттєву мету світової історії. В католицькому вченні — спершу Б. Бога в безмежному обширі його сутності, а потім блаженство людини (і ангелів) у єднанні з Богом через даровану їй як милість участь у його радісному бутті, що починається вже в земному житті як любов до Господа (побожність) і закінчується у вічному блаженстві як воскресіння з мертвих і есхатологічне повстання з небуття всього реального світу. За протестантськими уявленнями — цілковита єдність із божою волею, яка і є справжнім призначенням людини, її благом і спасінням».

Оскільки Лені і всі приналежні до неї знали не лише блаженство, а й страждання, то ми неминуче станемо ще й перед таким психологічно-біологічним виявом людських емоцій, а тому, щоб бути у всеозброєнні, швиденько заглянемо у словник на це слово. Немає потреби цитувати всю статтю, наведемо з неї тільки найголовніше: «Ступінь відчуття страждання в кожної людини інший, насамперед тому, що, крім фізичного страждання, є ще й психічне. Виступаючи разом, ці дві форми утворюють суб'єктивне страждання. Людина страждає тим дужче, чим більші життєві блага вона втрачає і чим вразливіша її натура».

Тепер ми маємо напоготові докладні пояснення сліз, плачу, сміху, блаженства і страждання, і в подальшій розповіді нам не доведеться довго описувати всі зміни настрою дійових осіб; коли виникне така потреба, досить буде послатися на визначення зі словника, задля зручності й ощадності скориставшись відповідним скороченням. А що «Сльози», «Сміх» і «Страждання» починаються з тієї самої літери, ми змушені будемо й скорочення цих трьох назв якось урізноманітнити, отже, сльози позначатимемо