read-books.club » Сучасна проза » Шалена 📚 - Українською

Читати книгу - "Шалена"

151
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шалена" автора Хлої Еспозіто. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 96
Перейти на сторінку:
він думав, що то була я». Що, як це правда? Що, як то і справді була випадковість? Я не хочу спати з Амброджо в образі Бет. Я хочу звабити його й трахнути в ролі себе. Я його відвоюю. Оце буде справжня перемога.

Можливо, завтра, коли я знову стану собою.

Розділ чотирнадцятий

Де вона, в чорта, ходить? Уже по десятій. Ластівки зриваються з небес і пролітають крізь садок. Вони чиргають по воді в басейні, знімають верхній шар із його поверхні й знову шугають у небо мовчазними фантомами. Мені не завадила би пневматична рушниця чи базука. Можливо, автомат Калашникова? Я сиджу на шезлонгу, що стоїть на безладно викладеній бруківці, і вартую прихід ночі, тремтячи від злості. Роблю великий ковток із пляшки «Абсолюту», яку заховала під лежаком, і здираю шкіру по боках великих пальців до крові. Я шкварчу й булькочу. Вся виструнчена, наче кобра перед стрибком. Липка від поту. Минуло десять годин, я могла б убити її, шляк би її трафив. І хіба малому не треба в ліжечко? Це безвідповідальність, ось це що. Це до чорта ненормально.

Сходить повний місяць. Сьогодні я почуваюся так, ніби в мене лунатизм. Цікаво, чи правда те, що говорять про місяць: «Він проходить ближче до Землі, ніж зазвичай. Від цього люди божеволіють». Повільно, одна за одною засвічуються зорі. Їх там мільярди й мільярди. Це все одно що незліченна кількість. Мені остогидло чекати. Поки що мені вдавалося уникати Амброджо, але втримувати його на відстані вічно я не зможу. Якраз прочиняються французькі двері й на патіо чуються кроки. Я витріщаюся на ворота, тож я знаю, що це не Бет. Це або Емілія, або він.

– Бет? – лунає чоловічий голос. – Ось ти де, а я все думав, куди ж ти поділась. Що ти тут робиш – сидиш сама, у темряві?

– О, привіт, – відповідаю я, намагаючись вдавати невимушеність. Я Елізабет. Я Бет. Він сідає на шезлонг і підсуває його ближче до мене: відчуваю феромони й «Армані код блек». Це, безумовно, Амброджо.

– Як твоя голова, вже не болить? Аспірин допоміг? – Він проводить теплою рукою по моєму стегну й зупиняється на коліні. О Господи, він сексуальний навіть у темряві, коли я його не бачу. Заплющую очі й ковтаю слину.

– Так, дякую. Мені набагато краще, – кажу я. Мій голос глухий і далекий, ніби десь там на відстані мене душать. Де вона? Чорт забирай. Він усе зрозуміє.

– Твоя сестра з Ерні невдовзі повернуться, а я скучив за своєю коханою дружиною, – каже він, нахиляючись ближче й притуляючись своєю щокою, шорсткою від щетини, до моєї щоки. Амброджо, Амброджо, Амброджо, Амброджо – навіть його ім’я звучить як манна. Я вдихаю запах його лосьйону після гоління. Я вже його хочу. Що б там не сталося, я не буду з ним цілуватися. Бет може повернутися будь-якої миті.

– Так, – тихо кажу я, затамувавши дух.

Я відчуваю, як його губи притискаються до моїх, і він цілує мене. Він притягає моє обличчя ближче до свого й цілує мене глибше, і я – нічого не можу вдіяти – відповідаю на його цілунок. Він смакує як еспресо й солодкий тютюн. Я проводжу рукою по його густому теплому волоссю на потилиці й стогну – я хочу його. Чорт, як же сильно я його хочу. Він – усе, чого я хочу. З часів нашого останнього сексу. Першого. Єдиного. (Усі ті триста стосунків на одну ніч не рахуються.) Крізь ширіньку на джинсах я відчуваю, що він став твердим. Моя шкіра вкривається мурашками. Мої стегна тануть і розтікаються. Його рука ковзає по внутрішньому боку мого стегна, його пальці торкаються моїх трусиків. Чорт! Між нами електричний струм. Я мокра й пульсую. Він не має уявлення, хто я. Я могла б кохатися з ним просто тут, просто зараз. І це було б збіса оргазтично. Усе, чого я хочу, – це зірвати з нього одяг, але раптом згадую. Ні, так не можна, принаймні поки я Бет. Я відсуваюся від нього.

– Я не можу. Пробач, – кажу я, встаючи. – Алві от-от повернеться. Не хочу, щоб вона заскочила нас.

Ідеально. Саме так і сказала би Бет. Вона така нудна святенниця.

Він сідає на шезлонг, схиливши голову набік. Навіть у темряві я бачу, що його це виставило.

– А де взагалі твоя сестра? – каже він. – Уже пізно. Хіба Ерні не час вкладатись?

– Упевнена, вона от-от повернеться. Зателефоную їй, – кажу я. Тримай себе в руках. Продовжуй вдавати невимушеність. Я – Етна, готова до виверження.

– Мені треба… – починаю я. Та я не знаю, як закінчити речення. Треба що? Закричати? Так, мені треба покричати. Не слід їй було затримуватися так довго. Я знаю це, і це знає Амброджо. Що, як із нею щось трапилось? Я, чорт забирай, сподіваюся, що ні. Я більше не здатна цього витримувати.

– Пробач, любий, – раптом кажу я, згадавши, ким я маю бути. Я проводжу пальцями по його волоссю й масажую потилицю так, як це подобається котам. На дотик його волосся м’яке й шовковисте.

– Упевнена, вони вже недалеко.

Він киває, і я цілую його в чоло, відчуваю солону на смак шкіру. Хороший котик, хороший.

– Побачимося всередині, – каже він, встаючи. Він не всміхається. Просто розвертається і йде. Я спостерігаю за ним, поки він не зникає. Знов.

Чудово, тепер Амброджо злий на мене… але ж це не на мене – це на Бет. Я чекаю, поки він не заходить до вілли, зачинивши за собою двері, потім відкидаюся на шезлонг, і в моїй голові лунає беззвучний крик.

Останні три години я займалася лише тим, що постійно телефонувала Бет і слухала її автовідповідач, знову й знову: «Привіт, ви зателефонували Елізабет Карузо. Пробачте, але зараз я не можу прийняти ваш дзвінок. Залиште, будь ласка, повідомлення». Потім завершувала виклик і набирала ще раз і ще, наче одержимий переслідувач. Але її телефон було вимкнено. Я навіть не уявляю чому. У неї новий айфон, то ж навряд чи в неї розрядилася батарея. Напевне, вона вимкнула його навмисне. Сука. Я хапаю пляшку «Абсолюту» й роблю великий ковток. Горілка тепла. Вона обпікає задню стінку горла. Ковтаю ще. А потім іще. І ще. Поки не допиваю все, що лишалося в пляшці. Я кидаю її на брук. Скрегіт скла по камінню. Садок обертається так, ніби мене закинули до центрифуги, щоб викрутити й висушити. Краще відчувати це, ніж бути тверезою.

Якщо

1 ... 30 31 32 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шалена», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шалена"