read-books.club » Наука, Освіта » Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику 📚 - Українською

Читати книгу - "Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику"

223
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику" автора Джон Б. Джудіс. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 68
Перейти на сторінку:

У роки економічного буму країни на півночі Європи, зіштовхнувшись із серйозним браком робочої сили, почали активно залучати іноземних заробітчан[235]. У ФРН 1956 року було 95 тис. залучених працівників, у 1966 році — 1,3 млн. До Франції впродовж 1946—1970 років прибуло 2 млн працівників-мігрантів разом із 690 тис. утриманців. Аналогічні програми діяли в Бельгії, Нідерландах, Великій Британії, Данії та Швейцарії. Роботодавці в цих країнах почали наймати працівників самостійно без санкціонування. Деякі країни, на кшталт Швеції, відкрили кордони для будь-яких іммігрантів, які хотіли отримати роботу. А колишні колоніальні держави, наприклад Франція, заохочували своїх колишніх підданих емігрувати. На початку 1970-х років у Німеччині було 4,1 млн працівників, народжених за кордоном; у Швейцарії — 1 млн; у Франції — 3,4 млн[236].

Протягом цього часу в Західній Європі майже не було антиіммігрантських настроїв. Мігранти не конкурували з корінними жителями за робочі місця, їх сприймали як тимчасових мешканців, які, зрештою, повернуться додому. Але в 1970-х роках, коли брак робочої сили перетворився на її надлишок, ситуація змінилася. Західна Європа припинила офіційно наймати іноземних працівників і навіть пропонувала працівникам фінансове заохочення для повернення на батьківщину, але це мало неочікувані наслідки. Працівники з інших європейських країн зазвичай поверталися додому, тоді як працівники з Африки та Близького Сходу, де економічні умови були гіршими, ніж у постраждалій від рецесії Європі, залишалися й користалися легальною можливістю перевезти до Європи свої родини й народжувати вищими темпами, ніж корінні європейці. У результаті кількість іммігрантів, як і частка тих, хто приїхав із неєвропейських країн, продовжувала зростати. У Франції частка іммігрантів із регіону Магриб (західна частина Північної Африки) з 1968 року до 1982 зросла на 16 процентних пунктів.

У 1980-х та 1990-х роках через різке збільшення кількості біженців — шукачів притулку з Африки та Азії — частка неєвропейських іммігрантів і далі зростала — з 75 тис. у 1983 році до майже 320 тис. у 1989. З того часу ці цифри продовжували збільшуватися[237]. У Данії кількість неєвропейських іммігрантів із 1980 до 2005 року зросла на 268 902 особи, або 520 %[238], і становила 90 % усього збільшення кількості іммігрантів у Данії. Якщо попереднє покоління іммігрантів часто працювало в промисловості, то зараз багато хто з них не має роботи зовсім або наймається на чорну роботу в готелях, ресторанах чи на будівництві. Вони скупчилися в малозабезпечених громадах у самих містах або на околицях Парижа, Марселя, Антверпена, Брюсселя, Роттердама чи Копенгагена. У багатьох із цих громад високий рівень злочинності, а деякі з них, переважно мусульманські, культурно відрізані від громад корінних мешканців.

Страх і гнів щодо напливу іммігрантів із неєвропейських країн почали звучати в європейських опитуваннях на початку 1990-х років. Згідно з анкетуваннями Eurobarometer, які провела Європейська комісія 1991 року, 23 % респондентів із 12 держав Європейської економічної спільноти вважали, що їхні країни не повинні приймати іммігрантів із країн, розташованих південніше від Середземного моря. У Франції цей показник становив 33 %; у Данії — 25 %. У Франції 56 % респондентів уважали, що в їхній країні забагато іммігрантів, а 24 % були переконані, що Франція не повинна приймати людей, які шукають притулку. Це був безперечний стрибок порівняно навіть із 1988 роком. Згідно з опитуванням, проведеним восени 1988 року, 18 % респондентів у країнах ЄЕС хотіли обмеження прав мігрантів; на 1991 рік таких було 33 %[239].

Згідно з першим Європейським соціальним дослідженням (European Social Survey), здійсненим у 2002 році, головними скаргами на іммігрантів були такі (у нижченаведеному порядку): вони погіршили криміногенну обстановку; отримали більше соціальних виплат, ніж сплатили податків; забрали робочі місця в корінних жителів[240]. Багато європейських лідерів проігнорували чи очорнили ці настрої. Європейська комісія, яка вивчала ставлення до іммігрантів, називалася «Комісія з дослідження расизму та ксенофобії в Європі». Спершу політичні партії, особливо соціалісти та соціал-демократи, спонукали до прийняття іммігрантів, зокрема й тих, хто в’їхав до країн ЄС нелегально. Натомість це створило політичний вакуум, який заповнили популістські партії правого штибу.

Праві популісти

Чимало нинішніх популістських організацій у Західній Європі сягає своїм корінням об’єднань проти податків 1970-х років (подібних до американського руху проти податків того самого періоду) та націоналістичних організацій, що мали сумнівні зв’язки з колишніми фашистами та нацистами. Засновник «Національного фронту» Жан-Марі Ле Пен починав свою політичну діяльність як учасник руху проти податків 1950-х, очолюваного власником французької книгарні П’єром Пужадом. 1972 року Ле Пен заснував «Національний фронт», об’єднавши членів Пужадового руху власників магазинів, який на той час занепав, та критиків французької деколонізації, деякі з яких, як і Ле Пен, схвально відгукувалися про Режим Віші та применшували гріхи гітлерівської Німеччини. Протягом 1970-х років «Національний фронт», який агресивно виступав проти комуністів і податків, залишався майже непомітним в опитуваннях. На президентських виборах 1974 року «Національний фронт» набрав 0,76 % голосів.

Данська народна партія виникла як відгалуження Прогресивної партії, яку 1973 року заснував юрист із питань податків — Могенс Ґліструп[241]. Цей політик, який, зрештою, потрапив до в’язниці за ухиляння від податків, вимагав скасування податку на доходи фізичних осіб. У 1970-х роках партія мала навдивовижу високий рейтинг, але в 1980-х, коли ліберали та консерватори підхопили її

1 ... 30 31 32 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику"