Читати книгу - "Кілька років зими"

йому треба йти. Дзеркало зберігалося в невеличкій комірці біля кімнати Брахмана Кортеса, у спеціальній шафці з червоного дерева. Саме туди він щойно і вліз через маленьке віконце на першому поверсі. У повній нічній тиші він чув тільки калатання власного серця. Підсвідомо майнула думка, що в цьому будинку немає жодного годинника.

Його руки самі намацали невисоку різьблену шафку, в середині якої лежало те, заради чого він зважився на цей вчинок. Він уже мав ключа — його пощастило вкрасти з кишені довговолосого помічника Брахмана Кортеса, коли той напідпитку знову повертався з борделю, а престидижитатор неначе випадково зіткнувся з ним у темному провулку. Допомогло вміння фокусника, яке він роками відточував на своїх глядачах.

Без особливих зусиль він відчинив шафку і обережно витягнув звідти омріяне дзеркало, загорнуте у чорне оксамитове укривало. Він пригорнув його до грудей, і серце відразу шалено закалатало, воно погрожувало своїм стукотом виказати його присутність у цьому будинку. Престидижитатор постояв трохи у тісній комірці, аби перевести подих і впорядкувати свої почуття, а потім підійшов до віконця.

Але дзеркало не проходило у вузький квадрат вікна, крізь яке ледве прослизнув сам худенький престидижитатор. Воно було занадто широким. Це означало, що йому тепер доведеться вибиратися звідси через інший вихід. Престидижитатор, попри зимні протяги, що гуляли будинком, одразу вкрився рясним потом.

Він рушив темними коридорами у пошуках якогось ширшого вікна. Але інших вікон він не побачив. Залишалося одне — знайти бодай якісь двері. І він попрямував до театрального залу, з якого був єдиний прямий вихід на вулицю. В суцільній темряві він нарешті знайшов двері до залу, але вони виявилися замкненими. Цього він не міг передбачити. Він обережно притулив дзеркало до стіни і почав підбирати відмички, які цілком випадково захопив із собою. Тепер тільки вони могли врятувати колишнього фокусника.

— Тимуре, це ти? — раптом почув він за спиною крижаний голос Брахмана Кортеса. Це, без сумніву, був лише він, адже всіх трьох своїх помічників містифікатор на час тижневої перерви відпустив на відпочинок до іншого великого міста. Від переляку престидижитатор різко смикнув за ручку дверей, і вони несподівано піддалися. Він випав прямо не темну сцену театру. За ним із канделябром в руці вибіг Брахман Кортес, одягнений у довгий індійський халат.

Лише мить вони дивилися один одному в очі. Престидижитатор і сам не очікував від себе раптового сплеску шаленої сили, з якою він кинувся в ноги Брахману Кортесу і повалив його на підлогу. Підсвічник з шістьма запаленими свічками відскочив під лаштунки, від чого вони одразу спалахнули. Престидижитатор стиснув руки довкола шиї Брахмана Кортеса і одночасно вп’явся зубами в його лице. Він навіть не помітив, як його рот одразу заповнився в’язкою рідиною зі знайомим присмаком заліза, а тільки душив ненависного містифікатора з усією можливою силою.

За кілька хвилин все було скінчено. Брахман Кортес лежав у калюжі брунатної крові, широко розкинувши руки і закотивши очі, що блищали жовтими потойбічними жаринками у відблисках полум’я, яке дедалі більше охоплювало сцену. Престидижитатор мовчки звівся на рівні ноги і кілька хвилин дивився на тіло того, хто так нахабно відібрав у нього улюблене ремесло. Лише потім він відчув у роті щось велике і м’яке. Разом з кров’ю він виплюнув на тіло Брахмана Кортеса його ліве вухо.

Престидижитатор схопив дзеркало, вибіг з охопленого вогнем театру на вулицю й одразу загубився в темних хащах міського парку. З-за оголених осінніх дерев він ще довго спостерігав, як горить будинок, як збігаються звідусіль переполохані люди, як даремно намагаються загасити пожежу, як завалюється дах, як виривається з полону в захмарене небо жовтий убивчий вогонь...

— Кожен з вас може побачити власну смерть! Кожен з вас може зазирнути у це дзеркало, і спізнати свій кінець! Кожен має можливість розгадати таємницю своїх останніх хвилин життя! Тільки зараз і тільки тут вам відкриється одвічна таїна буття і смерті, отже поспішайте стати свідками цього небаченого раніше дива! — престидижитатор благоговійним жестом вказав на велике чорне дзеркало, яке загадково виблискувало на прикрашеному золотом троні посеред великої сцени. Глядачі з острахом і трепетом ставали у чергу, аби заплатити кровні гроші за пізнання власної смерті.

Останнім часом справи у престидижитатора йшли так добре, як ніколи раніше. Зі своїм театром він змінив уже третє велике місто, якщо не рахувати невеличких поселень. Після того, як він продав свій «Містерикон» і вибрався з рідного містечка, його капітал почав казково збільшуватися. Театр передбачення смерті приносив йому шалені прибутки, і за цей рік, що минув після страшної пожежі й загибелі Брахмана Кортеса, він заробив стільки ж, як за десять років у «Містериконі».

Однак не одразу таємниче дзеркало розкрило свій секрет новому господарю. Воно не хотіло нічого показувати аж до тих пір, поки однієї зимової ночі у дім до престидижитатора не постукав довговолосий красень Тимур — колишній помічник загиблого у страшній пожежі Брахмана Кортеса. Престидижитатор не хотів впускати неочікуваного прибульця, і вони довго сперечалися на порозі будинку, а потім навіть побилися. Лише силою Тимур змусив престидижитатора вислухати його пропозицію. Після тієї ночі Тимур несподівано для всіх став співвласником нового театру, який незабаром почав їздити з виставами по великих містах. Таємниче дзеркало знову передбачало кінець усім охочим, і знову приносило неабиякий зиск своїм власникам. Престидижитатор взяв до себе ще двох помічників, а от від дружини Анни та від тітки-реквізитора Матильди Тимур змусив його згодом відмовитися. Престидижитатор дуже не хотів відправляти стару Матильду в притулок для літніх людей, але бажання працювати, жадоба до грошей і настирливі вимоги співвласника перемогли. Йому довелося назавжди відмовитися від солодких ляпасів Матильди. Гірше було з Анною. Її силоміць відправили в рідне містечко до родичів. Проте за нею престидижитатор особливо не шкодував. Йому вже не була потрібна асистентка, бо тепер у нього було дзеркало...

— На сьогоднішню виставу всі до одного квитки вже продані! — сповістив престидижитатора один із його помічників. — Втім, є одна дивовижа. Квитки разом викупила одна людина.

— Нічого тут